СПОКІЙНИЙ ПЛИН «ЛИКІВ ЛЮБОВІ» ПОРУШИЛА «ПОРНОКРАТІЯ»

На тлі пристрастей «Святої Анни» — традиційного фестивалю студентських фільмів, який улаштовує ВДІК, — московський Будинок кіно з ранку до вечора дзуменить, наче вулик, у нескінченних дискусіях майбутніх кіногеніїв. На тлі соловйовського фестивалю «Дух вогню», що вже вдруге цими днями проходить у холодному Ханти-Мансійську і де любов глядачів до магії екрана підтверджує приналежність кіно до «найважливішого з мистецтв», «Лики любові» вражають своєю бездоганною організацією і стійким інтересом свого глядача. За дев’ять років існування фестиваль, що неодноразово змінював свій регламент любові, покладений в основу його концепції, створив собі стійкий імідж цікавого кінофоруму.

Звичайно, на будь-якому фестивалі головне — конкурсна програма, та з не меншим інтересом глядачі дивляться ретроспективні покази. На вигадки їхній директор програм Сергій Лаврентьєв — великий майстер.

Одна з ретроспектив, показаних на «Образах», називалася «Давай зробимо це повільніше». Лаврентьєву спала на думку ідея показати глядачу кубинський фільм «Лусія», який був золотим призером Московського МКФ 1969 року. І вже до нього «підверстали» інші знамениті фільми про любов, увінчані престижними нагородами й створені провідними режисерами світу. Славнозвісна вийшла компанія: від знаменитої екранізації «Війни і миру» Льва Толстого Кінгом Відором — з Одрі Хепберн, Мелом Феррером і Генрі Фонда в головних ролях, до фільму Романа Поланськи «Тесс» — екранізації однойменного, дуже популярного роману Томаса Харді, в якому знялися Настасья Кінські і Пітер Фірд. Була можливість освіжити в пам’яті, а для деяких — уперше подивитися «Червоне і чорне» (режисер Клод Отан-Лара, образи Стендаля на екрані втілили Жерар Філіп і Даніель Дарьє), «Оклахома» Фреда Ціннемана, «Світло далекої зірки» Івана Пир’єва, «Діалог» Яноша Хершко і «Подружнє життя» Андре Кайата.

Друга ретроспектива називається «Давай переодягнемося». Це комедії, в яких герої задля любові готові на все, навіть одягти не властиву своїй статі сукню, щоб домогтися взаємності чи захистити власне почуття. Усе це відомі сюжети — від «Гусарської балади» до «Дванадцятої ночі», дуже популярна колись «Тітка Чарлея» і її відомий радянський прототип «Здрастуйте, я ваша тітка», широковідома американська стрічка «У джазі тільки дівчата» та її майже невідома «тезка», зроблена в Німеччині 1951 року — «Фанфари кохання».

Природно, не обійшовся фестиваль і без «Еротичних історій». Цього разу їх представив Бернард Хайбер під номером 23. Кохання у них протікає під Аполлінера вприкуску з медом. А у фільмі «Верх — низ» Фрідріха Тора в різних кінцях землі герої згадують свою зустріч улітку.

Спеціальні покази знайомили глядачів із новими роботами відомих кіномайстрів, які буквально з наступного місяця з’являться в прокаті. Тут і «Мрійники» Бернардо Бертолуччі, що вже на повний хід йдуть на українських екранах. У цьому дивовижно поетичному фільмі, відповідно, й цитати з нього стають життям і порятунком для трьох героїв, які переживають бурю пристрастей під час знаменитих паризьких подій 1968 року. І шість комедійно-еротичних епізодів про коханців, що набридли один одному в картині Тінто Брасса «Роби це!». І сімейна драма Дем’єна Одуля «Помилка» із Летіцією Каста і Бенуа Мажімелем. А новому російському фільму Всеволода Шиловського «Вночі не всі кішки сірі» певний елемент містики надає кішка, яка нарівні з героями Марії Шукшиної та Олександра Бастедо — одна з головних дійових осіб.

Гостя фестивалю Ханна Шигула, яку не одне покоління кіноглядачів знає, пам’ятає і любить за фільмами Фассбіндера, зокрема, за знаменою стрічкою «Заміжжя Марії Браун», перебувала на емоційному піднесенні, що викликав і приїзд до весняної Москви і те, що її нагороджено «Срібною стрілою», і те, що її пам’ятають і шанують. Муза Фассбіндера з задоволенням спілкувалася з глядачами та журналістами, згадуючи свою роботу з майстром, стосунки з зірками, ділилася надіями та планами, які стосуються її майбутніх робіт у кіно. Вона в прекрасній формі, і шкода, що для неї, як і для багатьох її колег за кіноцехом, періоди очікування роботи значно перевищують робочі моменти. А вони ж уміють і багато чого можуть сказати сьогоднішньому глядачу.

Та повернемося до конкурсного показу, тобто до того, задля чого й влаштовують фестивалі. При широкій його географії та національному розмаїтті, він нестерпно віддає вторинністю. І не тому, що тема любові, здавалося б, розглянута з усіх боків, а через нескінченні повтори вже колись знайденого і повіданого. Справляти враження щасливої подружньої пари і насправді бути щасливими — різні речі, стверджує у своєму фільмі «У місті» іспанський режисер Сесі Гей. Чи можлива подвійна мораль у коханні — розмірковує німець Норберт Баумгартен у «Визволеній зоні», поселяючи своїх героїв у сталий світ маленького провінційного містечка. З замкнутого, «учорашнього» світу книгарні намагається вирватися молода героїня спільної франко-тунісько-марокканської стрічки Лейла (фільм «Книгарня», режисер Найфел Сехеб-Еттаба). І дружба, і кохання піддаються випробуванню славою і... перемагають, наслідуючи всі закони середньостатистичного Голлівуду в фільмі норвезького режисера Моргена Тілдума. Коли тобі залишається жити лише два місяці, як 23-річній героїні канадсько-іспанського фільму «Моє життя без мене» (режисер Ізабель Койше), потрібно встигти розпорядитися долею чоловіка та дітей і... закохатися.

Корейське та китайське кіно, яким уже не перший рік захоплюються всі провідні кінофоруми світу, і на «Ликах» було трохи відособлене, показуючи свій по-східному мудрий і спокійний погляд на світ. Питання, чи існує рефрен в історії кохання з покоління в покоління, поставив у картині «Класика» кореєць Квак Чже-Єн. А китаєць Сун Чжоу у фільмі «Потяг Чжоу Ю» розглядає сильне почуття в двох вимірах — тихого смутку і яскравого сплеску радості. Обидві ці картини — явні претенденти на один із призів.

Та головний провокаційний акцент фестивалю — фільм француженки Катрін Брейя, який власник прав на фільм у російському прокаті студія «Централ Партнершип» назвала, як однойменну книжку — «Порнократія», на відміну від оригінальної назви «Анатомія пекла». Ця гранично відверта стрічка з блискучими акторськими роботами Аміри Касар і Рокко Сіффіреді, знята в манері полотен епохи Відродження, за словами автора-режисера, намагається по-новому подивитись на канонізовані Старим завітом взаємостосунки Чоловіка та Жінки. Головний об’єкт творчості Катрін Брейя — любовна пристрасть.

У 20 років Катрін видає свою першу книжку. У 1972-му знімається в знаменитому «Останньому танго в Парижі» Бернардо Бертолуччі. У 1975-му дебютує як сценарист, а через рік — як режисер: фільм «Справді юна дівчина» вона зняла за власним романом «Віддушина». Катрін Брейя брала участь у роботі над сценаріями відомих фільмів Фелліні («І корабель пливе»), Ліліани Кавані («Шкура»). Практично не було фільму, знятого Брейя, який би не шокував глядачів як у власній країні, так і за рубежем.

Хоча режисер і заперечує це, та вона, м’яко кажучи, не дуже високо ставить чоловіків, не любить їх та їхній чоловічий світ. Тому її нинішній герой — гей, і зустрічаємо ми його в суто чоловічому світі — гей-клубі. А красуня, що там загубилася і вирішила звести в туалеті цього клубу рахунки з життям, на подяку за порятунок «робить із звіра людину», за словами самої мадам Брейя, яка відповідає на моє запитання про межу, що пролягає між дослідженням первородного гріху та агресивного фемінізму.

— Я завжди була за владу без влади, — декларує далі гостя фестивалю. — У нас є влада над самими собою. Якщо ми маємо владу над іншими — це тиранія. Чоловік у моєму фільмі несподівано здобуває владу знань. Він відмовляється від грубої сили, й це його вивищує. Думаю, для жінки розповідь цієї історії свідчить про справжню любов до чоловіка.

Фільм, напевно, викличе ще не одну суперечку серед фахівців і любителів кіно, особливо серед тих, хто, не знаючи, любить цитувати Біблію.

Приз «Золота Стріла»

За найкращий фільм

«Звільнена зона», режисер Норберт Баумгартен, Німеччина

Приз «Срібна Стріла»

За найкращу чоловічу роль

Ондржей Ветхий за роль у фільмі «Круті радощі», режисер Юрай Нвота, Словаччина — Чехія

За найкращу жіночу роль

Сара Полі за роль у фільмі «Моє життя без мене», режисер Ізабель Койшет, Іспанія — Канада

За найкращий романтичний дует

Сідсе Бабетт Кнудсен і Бьорн Кьоллман за ролі в фільмі «Глянь ліворуч — побачиш шведа», режисер Наташа Арті, Данія

Спеціальне згадування журі

Сон Є-Дзін і Чо Сьон-Ву за романтичний дует, фільм «Класика», режисер Квак Чже-Єн