«Сонце», яскравість якого заперечив Берлін

Олександр Сокуров уже давно став класиком світового кіно. Його картини, зроблені у властивій лише йому, не підвладній епігонству манері, неодноразово вражали світову кіноспільноту тонкощами проникнення у глибини людської душі і ставали лідерами найпрестижніших кінооглядів.

Продовження тетралогії на тему влади — фільм «Сонце». Першою зі стрічок був «Молох» (1999), герой якого — головний ідеолог нацизму Адольф Гітлер. Другий — «Телець» (2000) — тужив над духовною й тілесною неміччю Володимира Ульянова-Леніна, який зумів утілити революційні ідеї в життя. В обох цих картинах по-різному розкривалася духовна неміч лідерів, які настільки жорстко вплинули на долі світу.

У «Сонці» ж, героєм якого взято японського імператора Хірохіто, Сокуров співає гімн людському духові. Хірохіто правив Японією з 1926-го по 1989 рік. Імперія Країни вранішнього сонця (прямим спадкоємцем богині Сонця вважався японський імператор), мілітаристська держава, що не лише має величезний вплив у Південно-Східній Азії, а й є одним із лідерів у розв’язанні Другої світової війни. У фіналі цієї всесвітньої кривавої бійні країну розгромлено у прах.

— Та ще дивовижніша метаморфоза, — розповідає Олександр Сокуров, — відбулася з самим імператором. Утілений бог на землі, який виводив свій родовід від богині сонця Аматерасу, він не лише підписав капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року, а й привселюдно відмовився від свого божественного походження. Це було нелегко. Такі кроки геть-чисто ламали історичну традицію.

Автор сценарію Юрій Арабов точно вибрав лише кілька днів із життя імператора, людини високоосвіченої, глибоко обізнаної не лише з японською, а й зі світовою культурою, серйозного вченого, який перетворив свій палац не на бункер, закритий від світу, а на лабораторію гідробіолога. У ці страшні останні дні війни за стінами палацу панувало передчуття катастрофи, що нею й стало згодом нічим, крім кровожерливої політики, не виправдане атомне бомбардування двох японських міст. Японці різних рангів, намагаючись в історичному хаосі «зберегти своє обличчя», воліли не аналізувати помилки, а захищати свою національну гордість шляхом харакірі, зведеного в культ історією. У сценарії Арабова все це виписано точними і скупими мазками. Їх настільки ж точно й адекватно втілює режисер-постановник і оператор картини Олександр Сокуров.

Кожен із фільмів тетралогії витриманий у певній колірній гамі, що оздоблює, немов рама картину, думку постановника. В «Молоху» — розмите сіро-блакитним імпресіоністським серпанком Альри, а в ньому люди, які не помічають цієї краси й не варті її. У «Тільці» — тьмяна палітра пізньої осені створює відчутний запах тління. У «Сонці» це аскеза темряви, що сприяє зануренню в себе, самоаналізу. Вона схожа на заглиблену в себе японську культуру, яка розвивається всередину. Національний антураж нівельовано до стандартного європейського, і лише ненав’язливі вкраплення, пильна увага до дрібних деталей — наприклад, епізод написання листа до сина, — не дають забути про місце дії, навіваючи давні мотиви Сей Сенагон.

У ролі імператора Хірохіто, маленького, миршавого чоловічка, змушеного грати роль кровожерливого завойовника, знявся Іссей Огата — тонкий, розумний артист і цікава, всебічно творчо обдарована особистість. Він набув популярності завдяки створеному ним «Шоу одного актора», в якому, використовуючи мінімум гриму, в дуже простих декораціях зображує цілу галерею різноманітних персонажів. Фільм «Один і два», в якому він грає, здобув приз у Каннах у 2000 році. Крім того, Іссей Огата як автор роману, що набув розголосу, є номінантом престижної у Японії літературної премії. Актор повністю зосереджений на духовному житті свого героя, а воно настільки складне і трагічне, що, незважаючи на гіркий комізм багатьох ситуацій, звеличує імператора. Відмова Хірохіто від безглуздої боротьби, від божественного походження, від особистісних амбіцій відходу в інший світ шляхом харакірі — а саме так пішов із життя простий звукооператор, який записує підписання капітуляції у фіналі картини, — не лише врятували народ, націю, країну, а й допомогли їй піднятися з колін. Зберігши національну самосвідомість і культуру, посісти у світі провідне місце.

Один із найважливіших діалогів у картині — зустріч Хірохіто і Дугласа Макартура (блискуча акторська робота Роберта Доусона), кумедна, зворушлива, але сповнена взаємної поваги й доленосна.

— Зустрічі Макартура та Хірохіто, — коментує Олександр Сокуров, — на перший погляд, нескінченно далеких одне від одного людей, їхній духовний взаємовплив посідають головне місце в композиції фільму. Створюючи фільм «Сонце», ми малюємо картину життя людей, хочемо звернути увагу глядачів на величезну силу індивідуального. Саме це «індивідуальне» і визначає головний зміст усіх подій у житті людини й суспільства.

Здавалося б, усе так просто, так самобутньо професійно і так важливо для нас, глядачів. Берлінале, ніби згадавши часи холодної війни, як на мене, вихлюпнуло з водою і дитину. Звісно, рішення журі не обговорюються, але жаль — робота О.Сокурова гідна не лише перегляду, щонайсерйознішого обговорення, а й найвищих нагород. Тим більше що останні, найцінніші, роздає глядач. А українському глядачеві нову роботу Майстра представив один із його співпродюсерів Олександр Роднянський.