Початок листопада в Дніпропетровську ознаменувався двома неординарними подіями в культурному житті міста.
По-перше, 8 листопада відбулася прем’єра шоу-опери «Євгеній Онєгін» у постановці головного режисера Дніпропетровського театру опери та балету Юрія Чайки. Подія не настільки значна, якби в ній не взяв участь Сергій Пєнкін, зірка російської естради. Князь Срібний зізнавався журналістам, що задля участі в оперній постановці «відмовився від решти проектів і виступів, щоб співати Ленського». Після спільного виступу на естрадних підмостках із Миколою Басковим, де, за визнанням Пєнкіна, «я його добряче ухоркав», росіянину «почала снитися Тетяна».
Добре розрекламованому шоу мимоволі підіграла акція студентів місцевого журфаку, які під «дахом» «Комсомольской правды» збирали підписи на знак протесту проти вільного трактування класики. Публіка, як кажуть, йшла косяками.
А ось із власне постановкою стався конфуз. Скорочений майже на третину геніальний твір Пушкіна та Чайковського не змогли врятувати чудові голоси солістів москвича Сергія Шеремета, одеситки Ірини Красиліної та Анжели Швачки з Києва. На жаль, навіть при повній відсутності музичного слуху можна було зрозуміти, що партія Ленського — не для голосу Пєнкіна, нехай безсумнівно сильного. Це визнав і сам Сергій: «Мені ближчий Онєгін». Крім того, оперний співак-початківець геть не вміє рухатися на сцені, постійно наштовхуючись на партнерів. Втім, це й не дивно, оскільки перед прем’єрою Пєнкін провів усього дві(?) репетиції.
Здивування публіки викликали декорації, створені, як заявив постановник, «у світлі сучасних технологій». Та їх, власне, й не було. Асоціативний відеоряд створювали два екрани, на яких іноді виникали фрагменти з «Сибірського цирульника» та «Закоханого Шекспіра». Іноді рядком пробігали тексти, які виконували солісти.
Відверта халтура, утім, дала й свої позитивні плоди. У багатьох, у тому числі й автора цих рядків, виникло непереборне бажання перечитати наново класика.
Зате «на ура» пройшов із 8 по 10 листопада в Дніпропетровську Перший міжнародний фестиваль сучасного танцю «Вільний танець». Ініціаторами його проведення стали посольство Франції в Україні, французька асоціація AFFA, французький культурний центр та дніпропетровська школа сучасної хореографії «Інші танці».
Сьогодні під впливом нових вражень і знань наші уявлення про себе й суспільство кардинально змінюються. Це ж можна сказати і про мистецтво танцю, покликане втілювати дух епохи. Разом із класичним балетом і традиційно сильним фольклорним танцем в Україні з’явився новий напрям. Вільний танець, цікавий своєї незаданістю, позбавляє глядача сюжетного тиску й втягує в гру із вільними асоціаціями — основний, якщо хочете, предмет дослідження фестивалю. У багатозначному сенсовому просторі спектаклю «Від берега до берега» компанії «Азані» (Ліон, Франція) і хореографічних п’єс ШСХ «Інші танці» глядач отримує право на свою версію побаченого.
Кредо французької трупи — змішання сучасної та традиційної народної культури в афро-французько-бразильському тілесному та звуковому світі. Неоднозначну, на думку дніпропетровських мистецтвознавців, виставу тепло прийняли дніпропетровські глядачі. До речі, художній керівник трупи Фред Бандонге першим із французьких хореографів 1996 року був визнаний гідним американської премії New-York Dance and Performance Award.
Дніпропетровська школа сучасної хореографії «Інші танці», яка легко і вільно танцює філософію життя в стилях джаз, модерн і контемпорарі, за п’ять років свого існування стала лауреатом декількох престижних міжнародних фестивалів.
Не зайве зауважити, що в дев’яти танцювальних п’єсах, представлених «Іншими танцями», брали участь діти віком від 5 до 18 років. До речі, у школі сучасної хореографії нині навчається понад двісті дівчаток та хлопчаків.
Окрім видовищної програми, фестиваль ніс й освітню — майстер-класи Фреда Бандонге і хореографа Руслана Баранова з техніки contemporary, імпровізації та композиції.
На відміну від інших фестивалів, переможців і переможених не було. Зате успішне, без перебільшення, завершення цього культурного й інформаційного проекту дозволило утвердитися Дніпропетровську на позиції столиці нового танцю в Україні.