Ніна Ананіашвілі: "Критика на адресу Саакашвілі часто буває несправедлива"

Цього тижня легенда світового балету Ніна Ананіашвілі танцювала на сцені нашої Національної опери "Баядерку" Л. Мінкуса. Переповнений зал, овації у фіналі. Вона - легка, майже невагома. До цього балету Ніна повернулася... через 9 років - для будь-якої балерини це досить тривалий період. Усі ці роки Ананіашвілі не тільки танцювала на світових сценах свій улюблений репертуар, а й відповідально керувала головним музичним театром Грузії. Про рідний театр, про кума Михайла Саакашвілі, про драму Сергія Філіна у Большому театрі Ніна Ананіашвілі розповіла в інтерв'ю DT.UA перед своєю київською прем'єрою "Баядерки".

- Ніно, ви не пробували колись підрахувати, скільки разів виходили на сцену в різних балетах?

- Сама не лічила. Але інші зробили це за мене. І виявилося, що станцювала майже сотню партій у різних творах. А скільки разів вийшла на сцену? Не скажу... Але хтось веде цю статистику.

- Якось ви прохопилися, що київська "Баядерка" може стати останньою виставою, в якій ви вийдете на сцену...

- Нинішня "Баядерка" може стати останньою "Баядеркою", але не останнім моїм виходом на сцену. Десять років я не танцювала цього балету - важкий, класичний. До нього треба підходити в хорошій формі. Не очікувала, що трапиться можливість іще раз зануритися в "Баядерку". І ось Денис Матвієнко мене вмовив.

Під час підготовки я щодня посилала йому в Київ "меседжі", щоб завчасно не повідомляли про мою участь. До кінця не була впевнена: станцюю чи ні? Але він умовив остаточно.

Жартома розповідаю всім, що в "Баядерці" в мене дуже гарні костюми, і я дуже рада їх іще раз вдягти...

…Справді, я часто кажу, що кожна моя вистава може бути останньою. Бо сама не знаю, коли захочу зупинитися. І якщо це, нарешті, станеться - буду абсолютно щасливою людиною. Адже я вже й так багато зробила, ностальгії за сценою не буде. Тому кожен мій вихід як останній. Але поки що не йду. Незабаром знову танцюватиму в Тбілісі "Лебедине озеро" - у свій ювілей.

- А який у вас репертуар у Тбілісі?

- Це не тільки класика. Наприклад, танцюю постановки Джорджа Баланчіна, Олексія Ратманського. Деякі з них ексклюзивні і йдуть тільки в нас. Танцюю не так щоб часто, але раз чи двічі на місяць виходжу на сцену. Ось недавно з Олексієм Фадєєчевим зробили третій акт "Раймонди" і буквально перед від'їздом до Києва танцювала "Раймонду" у Тбілісі.

Тож поки що тримаюся...

- В якому творчому тонусі театр, яким ви керуєте?

- У нас у Тбілісі молода оновлена трупа. Єдина проблема - це будівля грузинського Театру опери і балету ім. Паліашвілі. Вона на ремонті, і ми виступаємо у приміщенні Російського драматичного театру імені Грибоєдова, абсолютно не пристосованому для балету: маленька сцена, немає оркестрової ями. Вистави йдуть під музичну фонограму.

Але публіка у Тбілісі любить балет. І я хочу, щоб у нас були аншлаги. Вважаю досягненням те, що щонеділі в нас вистави для дітей, і зал повний. Причому "дитячих" спектаклів немає, я їм показую абсолютно все - від "Жизелі" до сучасних програм. Діти дивляться залюбки.

- Ви завжди тепло відгукуєтеся про нашого українського танцівника, керівника балетної трупи Національної опери Дениса Матвієнка. А хто ще виявився для вас важливим і надійним партнером упродовж вашої успішної кар'єри?

- Так, із Денисом ми великі друзі... І я рада: він затребувана талановита людина. Денис багато зробив і в балетній кар'єрі. Щоправда, нелегко, будучи в розквіті сил, одночасно танцювати й очолювати трупу. Це вимагає величезних затрат енергії.

…Мені справді завжди щастило з партнерами по сцені. Замолоду танцювала з Андрісом Лієпою, потім - з Олексієм Фадєєчевим. Наша творча дружба триває досі. Нині він (хто з двох? Бо хореографи нині обидва, а хто ставить "Дон Кіхот" саме в Грузії? - Н.М.) працює як хореограф. Ставить у нас "Дон Кіхот" з участю прими-балерини Большого Світлани Захарової. Робитимемо разом новий балет "Марна пересторога" для тбіліської трупи. В Америці моїм партнером був Хуліо Бокка. Танцювала багато спектаклів з вашим Максимом Білоцерковським. А в Большому театрі партнерами були Сергій Філін, Андрій Уваров. У нас теплі дружні стосунки, хоча вони молодші, ніж я.

- Ви згадали Сергія Філіна. А чи знайомі ви особисто з іншими фігурантами недавнього скандалу в Большому театрі? Що думаєте про цих людей? І чи вірите у версію, озвучену правоохоронними органами, про винуватість танцівника Дмитриченка?

- Дев'ять років не була в Большому. Але все, що сьогодні там відбувається, - жах. Мені дуже боляче. Найстрашніше - це здоров'я Сергія Філіна. Він мій друг. Я його поважаю і люблю як колегу. І досі не можу уявити, що все це - правда. Той, хто це зробив, має бути покараний - раз і на все життя. Інтриги - це не кримінал. Кримінал - те, що сталося із Сергієм.

- Чи можливе подібне на Заході?

- Знаєте, раніше й у Большому подібне було неможливе. Що за дурниці! Все життя різні артисти були кимось незадоволені. Але навіть у думках подібного не було - щоб із кимось фізично розправитися!

Ми, молоді танцівники, свого часу з керівником театру на рівних говорити не могли. Відчували субординацію, навіть боялися. Але щоб таке скоїти? Просто неможливо уявити. Якщо не карати, то подібне триватиме.

- Хто з сучасних хореографів цікавий вам сьогодні? І кого хотіли б запросити на постановку як художній керівник грузинського Театру імені Паліашвілі?

- Запрошую переважно сучасних хореографів. Чудові постановки робить Юрій Посохов, колишній прем'єр Большого. Він довго танцював із трупою Балету Сан-Франциско, був там прем'єром, а тепер як постановник їздить по всьому світу. У нас у Тбілісі поставив ексклюзивний балет на грузинську національну музику й дивовижної краси балет "Рефлекшн".

У нашому театрі є постановки Олексія Ратманського - відомого в усьому світі хореографа. Приїжджав і Йорма Ело - фінський хореограф, працює в Бостонському балеті. У репертуарі також чудові роботи хореографів Іржи Кіліана, американця Трея МакІнтайра.

А взагалі, з'явилося багато молодих, талановитих... Просто якщо ти любиш сучасну хореографію, то зрозумієш її. І навпаки, якщо любиш класику, то сучасна хореографія, як правило, залишається незрозумілою. Не слід шукати смисл у нових модерних постановках - нерідко це просто пластика, музика й почуття. Треба навчитися сприймати візуальну красу.

- Ви й раніше брали участь у "Баядерці", поставленій Наталею Макаровою. Що вирізняє її версію балету? Що вам дали спілкування і робота із цією видатною балериною?

- Раніше була єдина версія "Баядерки" - Маріуса Петіпа, яка йшла і в Маріїнському, і в Большому. Але мені подобається й версія Макарової. Вона зуміла зберегти "петіпавські" тіні, танці, хоча запропонувала своє оригінальне бачення в плані хореографії. У неї дуже динамічний балет, вона зробила третій акт іншим, не схожим на те, що було задумане Петіпа.

Наталя - цікава людина. Я познайомилася з нею в Америці. Вона емоційна й відкрита. Трохи хвилювалася, оскільки свого часу готувала "Баядерку" з Мариною Семеновою у Большому театрі. Було важко перебудовуватися, і деякі моменти Макарова дозволила залишити з колишньої постановки. Це свідчить про те, що Наталя - велика балерина. Розуміє, хто ти, і що іноді артистові треба дати можливість виразитися так, як він хоче. Це проявилося навіть не в техніці, а лише в деяких нюансах, моїй індивідуальності.

- Чи часто сьогодні спілкуєтеся зі своїм похресником - сином президента Грузії Михайла Саакашвілі?

- Не так часто, як хотілося б. Адже всі діти вчаться, зайняті. Йому сім років, вони з моєю дочкою майже однолітки. Сандра - дружина Михайла Саакашвілі - чарівна жінка. Вона багато хорошого робила для Грузії. Наприклад, створила грузинський канал класичної музики, де пропагують класику. Організовує багато творчих вечорів для дітей, безплатні медичні програми для жінок. Це дуже серйозні кроки.

- Сьогодні, судячи з інформації ЗМІ, Саакашвілі доводиться нелегко. Чи намагається ваша сім'я якось підтримати його, адже на нього останнім часом летять критичні стріли?

- Звісно, йому сьогодні тяжко. Вважаю, що не вся нинішня критика на адресу Саакашвілі справедлива. Адже не помічати того, що він зробив для Грузії, - неправильно. Ми ще вчимося. Країна дуже молода: нашій незалежності лише 20 років. Нині в нас зміна влади. І це тому, що народ сказав своє слово.

Однак політична боротьба не повинна заважати життю людей. Я особисто хочу, щоб Грузія була менш політизована. Політика має допомагати всім нам жити спокійно, а не навпаки. Дуже багато того, що сталося в Грузії, характерно тільки для цієї країни. І розвиток демократії - саме за таким сценарієм - стався тільки в нас.

Сьогодні новий політичний період... Поживемо - побачимо, хто правий. Час розставить усе на свої місця, і народ зрозуміє, правильно він вирішив чи ні. А те, що сьогодні в країні є сильна опозиція, - добре. І позиція, і опозиція повинні працювати на країну, а не на з'їдання одне одного.