Не глушіть піаніста! Міжнародний конкурс пам’яті Горовиця: між музами та «гарматами»

Імена переможців VII Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця стануть відомі 30 квітня. А весь поточний тиждень ця музична подія мала «медійний наліт» вимушеної скандальності — через «історичний» перетин на одній території (на Європейській площі столиці) музикантів і демонстрантів… Грали й ті й інші. Але кожен по-різному.

Напевно, незайве нагадати про те, що за дванадцять років свого існування київський конкурс набув міжнародного шарму і став помітною подією не лише в культурному житті України. Конкурс пам’яті Володимира Горовиця знають і шанують музиканти всього світу. Він входить до Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів, що є підтвердженням престижності й високого професійно-виконавчого й організаційного рівня.

І цього разу й журі на чолі з композитором Мирославом Скориком, і запрошені шановані гості представили істинну музичну еліту сучасності. Із 157 претендентів на конкурс було відібрано 76 представників молодих музикантів із 22 країн. Але з різних причин, переважно з мотивів політичної нестабільності, до Києва не приїхало багато музикантів, відмовившись від участі у змаганні. Прибуло лише 58 учасників із 16 країн.

Умови конкурсу складні. Рівень юних виконавців високий — це було помітно вже на перших етапах (про результати конкурсу — в наступному номері «ДТ»). Організатори зробили все можливе, щоб подія відбулася. Але «дисонанси» починалися вже на шляху до Національної філармонії...

Національна музична академія, як заведено казати, храм мистецтва, дбайливо оточена рядом біотуалетів. Схожа «ландшафтна новація» біля Українського дому — саме навпроти місця проведення конкурсу у філармонії. Гості й учасники конкурсу потрапляють у вимушені обійми юрб демонстрантів, у багатьох з яких в очах — розгубленість. Постійно шмигають якісь спритні особи, які щось комусь видають, роздають, кудись ведуть... «Декорації» центру столиці, на жаль, налаштовують зовсім не на високий штиль.

Але це лише «піано». «Форте», тобто безпосередній шок, виникає тоді, коли під час першого і початку другого туру прослуховувань шедеври світового музичного мистецтва в проникливому й піднесеному виконанні юних дарувань заглушуються диким ревінням динаміків, тупим ритмом підсилювачів... Здається, від цього здригаються навіть перекриття Національної філармонії. І чомусь найменше в цій ситуації думається про музику. А хочеться нагадати про Київ, гордо іменований нами одним із центрів європейської культури. Юрій Зільберман (генеральний директор конкурсу) в ефірі «Свободи слова» заявив: «Це великий міжнародний скандал. Адже конкурс входить до Всесвітньої федерації. А незабаром я маю доповідати в Італії на засіданні Всесвітньої федерації про те, як пройшов конкурс...»

Навряд чи навіть Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів усвідомить, звідкіля в нас узялася ця варварська «традиція» всі можливі масові заходи неодмінно супроводжувати диким і приголомшуючим гуркотом. Кого вони взагалі хочуть заглушити? Багато хто в нашій країні, на жаль, і без того нічого не чує... В радіусі мінімум одного кілометра нормальна людина зазнає відчуття безжалісної лоботомії — без наркозу. Стародавньому і прекрасному Місту не до лиця й не по літах такий стиль і такий «штиль». Можна, звісно, утішитися висловом «Життя коротке — мистецтво вічне», але хіба думають про вічність ті, хто збирає «майдани»?

А конкурс подумав: «митарства» йдуть

Юрій Зільберман (генеральний директор і президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця) признався «ДТ», що у разі якихось аврально-екстремальних подій перенести місце дійства муззаходу неможливо — гідних залів у столиці практично немає.

— Юрію Абрамовичу, місту відомо, як «глушили» ваш конкурс «демонстраційні» децибели на Європейській площі. Чи була якась реакція з боку організаторів акцій після того, як ви обурилися подібними «шоу» привселюдно?

— Реакція була, причому миттєва — музичний сумбур стих, пішов на спад. Прибрали колонки з філармонії. Зменшили звук. Але хочу підкреслити: не стільки політичні керманичі в усьому винні, скільки безкультурні люди, які не розуміють, що не можна влаштовувати такі звукові атаки на центр столиці... Кілька днів тому теж проходив мітинг, але це вже не заважало роботі конкурсу.

— На стартовому етапі VII конкурсу Горовиця були побоювання, що міське управління культури через його нинішню активну зайнятість може усунутися від муззаходу і не допомогти йому матеріально, так би мовити.

— Ні-ні... Вони зробили все, що могли. І керівництво управління, і його апарат просто виявляли чудеса винахідливості за теперішньої справді непростої ситуації в країні й у столиці зокрема.

— Все ж таки, який бюджет конкурсу Горовиця?

— Починаючи з першого конкурсу його бюджет становив завжди близько 250 тис. дол. Місто давало дві третини. Мінкульт допомагав. Слава Богу, і тепер допомагають. Але найголовніше завдання — «закрити» призовий фонд, це справді дуже нелегко, але спонсори покривають одну третину цих витрат.

— Припустімо, бушує в місті чергова революція, гармати гримлять, але й музи не збираються оніміти в центрі столиці... Чи є альтернатива Національній філармонії, коли раптом з якихось причин доведеться перенести місце конкурсного дійства?

— Про що ви кажете! Філармонія, по суті, — єдиний акустичний зал, який незамінний у нашій ситуації. Наявність одного такого залу, на жаль, і характеризує наше місто як селище — на п’ять тисяч жителів-глядачів... Бо в європейських столицях, які поважають себе, мати один такий зал просто соромно! А конкурс Горовиця справді міг бути зірваний... Адже юні музиканти потрапили в цілком жахливі умови: виступати під час такого фонового пресингу не те щоб важко морально, просто нестерпно.

— Як відомо, багато з них так і не доїхали до Києва, немов би передчуваючи наші поточні буремні пристрасті.

— На жаль, приїхали не всі. Ми не дочекалися шістнадцятьох осіб — з Італії, Іспанії, Америки, Чехії, Канади... Впевнений, що все це через нестабільну політичну ситуацію в Україні. Принаймні, таких відмов раніше не було. Але ще раз підкреслю: винні не стільки конкретні люди, а наше загальне безкультур’я. Адже страждають не лише музиканти, але й гості-туристи, які мешкають у готелі «Дніпро», дехто з них приїхав відпочити, а опинився в настільки екстремальній ситуації.

До речі...

До журі конкурсу ввійшли: композитор Мирослав Скорик (голова); найвідоміший піаніст сучасності Дмитро Алексєєв (Росія—Великобританія); засновник Міжнародного конкурсу піаністів у Лідсі Фангі Вотерман (Великобританія); педагог, культурний і громадський діяч Міріан Дауелсберг (Бразилія); переможець численних міжнародних конкурсів Яків Касман (США—Росія); піаніст і камерний виконавець Емануель Красовскі (Ізраїль); засновник і гендиректор Міжнародного музичного фестивалю в Ньюпорті доктор Марк П.Малкович III (США); піаніст Вадим Руденко (Росія); піаніст Рамзі Ясса (Єгипет—Франція).

Преміальний «реєстр» має такий вигляд — старша група: перша премія — 10 тис. дол. США; друга премія — 6 тис. дол. США; третя премія — 4500 дол. США. Середня група: перша премія — 4 тис. дол. США; друга премія — 2500 дол. США; третя премія — 1500 дол. США. Медалі для переможців виготовлені на Банкнотно-монетному дворі України.