МАМА ДЯДІ ФЕДОРА ЗНОВУ РОБИТЬ ФЕСТИВАЛЬ

Чарівно тендітна, завжди випромінююча добру посмішку Валерія Іваненко — беззмінний президент Міжнародного фестивалю телевізійних програм «Оксамитовий сезон», зовсім нещодавно, ледве більше місяця тому, дебютувала в новій ролі. Валерія стала мамою, явивши світові своє головне творче досягнення — сина Федора, котрого відразу всі стали називати Дядею Федором. Із чим редакція «ДТ» її з задоволенням і поздоровляє.

Син, готуючись до появи в цьому світі і з’явившись у ньому, не тільки не заважав — надихав і допомагав Валерії готувати черговий телефорум. «Оксамитовий сезон», що в наступному році святкуватиме своє десятиліття, був першим міжнародним телеоглядом на пострадянському просторі, покликаним показати і проаналізувати досягнення і промахи наймасовішого з домашніх видовищ, познайомити телетворців, дати їм можливість посперечатися і визначитися щодо шляхів розвитку ТБ.

Маршрут цього року, а «Оксамитовий сезон» традиційно «плавучий» фестиваль, пройде трьома країнами — Україною, Росією і Болгарією. Віддавши швартові в Одесі, він попрямує до свого урочистого відкриття в Ростові-на-Дону, потім — до кримського узбережжя, зупиниться в Ялті і Севастополі, потім, відвідавши болгарські міста Несебр і Бургас, повернеться до Одеси, де і відбудеться урочисте закриття.

— Валеріє, коли молоденька дівчина придумала «Оксамитовий сезон», він зайняв абсолютно вільну нішу. Всі були в захопленні від фестивалю. Від знаних гостей не було відбою, але приваблював цікавий маршрут, ніхто не звертав уваги на програму, ніхто серйозно її не розбирав. Незважаючи на численні труднощі, фестиваль вижив і продовжує жити в робочому режимі. Що сьогодні являє собою «Оксамитовий сезон»?

— Відразу хочу внести поправку — придумала фестиваль не я. Автором ідеї був Володимир Іваненко. Як і більшості ідей, що нам удалося втілити в життя. Я придумувала, яким бути фестивалю. Тут усе залежить від жінки: є будинок, його треба наповнити. Чоловік ніколи цього не зробить. І ще була команда, люди, які робили фестиваль. Назву, наприклад, придумав Андрій Козін. Нас було небагато — шестеро. Були періоди, коли жити не хотілося. Зараз досвід показує, що без цих злетів і падінь не можна було б відчути удачу. Труднощі, як і раніше, існують. Вони характерні для всіх фестивалів — це гроші. Ще проблема: буває, коли ми звертаємося до колег із пропозицією виставити програму на фестиваль, вони кажуть: «Якщо наша програма переможе — виставимо, інакше — підрив нашого авторитету». Такий підхід погубив дуже багато фестивалів.

— Це вимога наших співвітчизників? Чи буває і з російськими, і білоруськими колегами?

— На жаль, ми лідируємо в цьому. З того боку було два-три рази від крупних телекомпаній. Очевидно, величезні амбіції. Поки працює стара команда і я — не бувати цьому. Лише об’єктивне рішення журі дозволяє фестивалю жити і зберігати авторитет. І члени журі завжди можуть підтвердити, що ніколи ніякого тиску не було. Дивує, що така позиція іноді зупиняє дуже гарні телепрограми і їхніх авторів — страх виявитися не кращим. Суть не в тому, щоб вручити приз тій або іншій програмі. Головне, наш фестиваль — телевізійне плавуче місто. Є можливість поспілкуватися з майстрами, один з одним, подивитися програми. Біда в тому, що дехто приїздить на фестиваль просто позагоряти на сонці, побалакати. Це чудово, але існує ще професіоналізм, і непогано б з’ясувати, що ми даємо глядачам, про що ми з ними говоримо. Намагаюся не дивитися програми до фестивалю, тому що я людина емоційна, а морального права на когось впливати не маю. Але мені б дуже хотілося, щоб були відкриття.

— А які сьогодні номінації?

— Ті ж, що торік, додалася тільки «Патріотична програма». Може, це пов’язано з подіями 11 вересня.

— Які програми в цій номінації?

— Журі має відібрати ті, у яких щонайкраще розкрита тема патріотизму. Не маю права розголошувати. Вважаю, найкраща програма, наймудріша має бути патріотичною.

— А судді хто?

— Тішуся, що ми замість людей чудових, знаних, але таких, що не мають стосунку до телебачення, намагаємося запрошувати більше продюсерів. Цього року в журі: директор компанії «Комунікаційні стратегії і керівництво проектами», член асоціації електронних ЗМІ Латвії, кандидат соціальних наук, викладач Латвійського університету Тярве Роландс; оглядач газети «Известия», ведуча програми «Пресс-клуб», москвичка Ірина Петровська; ще один представник Росії — Євген Гінзбург (його перші крупні телевізійні музичні проекти — «Бенефіси» — знає кожний); Валерій Токмаков — працював у ВІДі, зараз представляє Канадське телебачення, він власник, видавець однієї з приватних канадських телекомпаній, живе і працює в Торонто; всесвітньо відомий режисер Кшиштоф Зануссі, що зняв нещодавно телевізійний фільм; і, ясна річ, Давид Черкаський, беззмінний член журі, автор чудових мультиплікаційних робіт. Давид дуже толерантний у спілкуванні з членами журі. Для мене велика честь працювати з кожним з них. Іноді бувають ситуації, коли вільна, розумна, геніальна людина раптом піддається бажанню роздати «всім сестрам по сережкам». Я кажу: не треба, якщо перемогла програма з Сургута, то не тому, що оцінили регіональне телебачення, а тому, що вона талановита з режисерської, авторської точки зору, і ви здатні розгледіти в програмі, зробленій на VHS-камері, талант. І якщо їм дати можливості ГРТ або Інтера, то це буде взагалі суперпрограма.

— Чи часто переможці минулих фестивалів беруть участь у наступних?

— У нас багато учасників, що у різні роки одержували Гран-прі. Наприклад, хлопець з Якутії, який зробив програму про стійбища оленярів. Запитую: «Чому не приїжджаєте?» Він говорить: «У мене немає можливості привезти щось. Я знімаю рекламу, депутатів, немає можливості знімати для себе». І таких дуже багато. Привозять дуже багато комерційних програм. Журі від цього страждає, схлипує, але дивиться. Багато хто вважає, що я роблю не комерційне телебачення. Чому?! Якщо людина дивиться гарне кіно, театр по ТБ — усе повинно бути. Просто відбирати потрібно грамотно, вчити глядача бачити. Будуть дивитися — буде реклама, от вам і комерція. Шкода, що не встигла цього року, хочу зробити в наступному щось на кшталт «Калоші» — за погану програму. «За склом» — це непристойно, на мій погляд. Потрібно про це говорити. Якщо якась газета напише, що «Калоша» дана такій-то програмі, це змусить замислитися про причини. Є речі неприпустимі: не можна, наприклад, обдурити дитину.

— Фестиваль живе сам по собі, а як звичайний телеглядач може познайомитися з фестивальною програмою?

— Хотілося б відібрати кращі з них і запустити по всіх каналах — нехай глядачі вирішують. Ще хочу зробити фестиваль молодого телебачення. Він має бути бюджетним, щоб хлопці та дівчата могли приїжджати на нього. Самим це все просто не подужати фінансово. Треба знайти якихось серйозних спонсорів. Як живе фестиваль? Є ідея, хочеться, щоб він був кращий. Торік зробили проект, який вів Олександр Рутковський. Я слухала плівки, люди говорили про телебачення. Завтра це може стати «натурою, що відходить», а сьогодні дуже актуально. Може, вдасться все-таки видати книжку.

— Цей фестиваль проходить під знаком Дядька Федора. Ти молода мати, дитині 1,5 місяця. Як вирішуються чисто побутові проблеми, як устигаєш? Він теж збирається в дорогу?

— Зараз відчуваю фізичну втому. Але цьому можна дати раду. Нянька не просто нянька, це моя подруга. Вона безмежно любить Федора, відчуваю, йому з нею добре. Я не відразу прив’язалася до нього. Спочатку було тільки почуття відповідальності. А зараз — любов. Він змінюється щодня. Займається йогою, до нас приходить педагог зі школи раннього розвитку: фізичні вправи, духовний розвиток. Федір слухає Шуберта, Бетховена, Моцарта. Дуже любить Моцарта. Таблиці, кубики, кольори та інше. Ми говоримо з ним як з мужчиною. Фізичні навантаження в хлопця дуже великі, але він дуже терплячий. Я його ввечері купаю у ванні, він плаває, пірнає. На фестиваль ми його не візьмемо. Малий ще дуже. Але нудьгувати буду страшно.

— Яке місце дитячих і спортивних програм на фестивалі?

— Коли мені вручали «Золоте перо», думала, що сказати? Вирішила, думаючи про сина. Хочу, щоб він виріс розумною, сильною, самодостатньою людиною. Що дасть йому телебачення? Він буде, дивлячись на екран, краще себе почувати в сучасному житті? Можливо, але дуже вже багато агресії, негативу. Дуже хочеться, щоб було більше дитячих програм. Їх потрібно робити так само, як для дорослих, тільки краще. Дитячі програми — це просто жах. І персонажі, і все інше. Я згадую тьотю Валю Леонтьєву — відійшла та школа ведучих, відійшла енергетика. Як вона говорила з дитиною? Я люблю тебе, маленька людино, і хочу тобі дуже багато віддати з того, що сама знаю і вмію. Сучасного ведучого прибери з кадру — буде навіть краще. Ви самі хочете грати з такими ляльками? Ви купили б своїй дитині такий моторошний черевик з таким виразом обличчя? Можна зробити унітаз героєм передачі, можна викрутитися, як це зробив Образцов у своєму «Незвичайному концерті». Придуманий Міккі-Маус живе багато років, тому що випромінює добре начало. У Федора був день народження, я пішла купувати йому іграшку. Є багато чудових іграшок. Але ляльки, їх обличчя — це ж скорбота єврейського народу, хіба можна дивитися на них без здригання? Де Чебурашки з виразом обличчя й очей?

Ну а спорт, він чудовий і має бути на екрані. Це азарт, адреналін у крові, приклад для людей. Телебачення і те, що я бачу, повинно на мене якимось чином впливати. Коли про спорт говорять годинами без емоцій люди з, м’яко кажучи, неспортивними фігурами, стає сумно. Пригадайте Коте Махарадзе, як він говорив про спорт. Його голос, очі. Якщо ти великий знавець спорту і професійно говориш про це, спробуй підключити акторську майстерність, зіграти емоцію, тоді спорт буде привабливим.

Мене лякає агресія, страшна, якою і намагаються зачепити увагу. Агресія в голосі за кадром, що зачитує анонси, у кадрі — ведучих новин. Я переключаю канал, мені важливо почути новини, але не хочу в такій подачі, краще в газеті це ж прочитаю. Новини є новини, тут нічого не викинеш. Але як це подається! Всі кричать. Вважають, криком можна всього домогтися. У мене була бабуся. Мудріше людини не знаю. Коли вона починала говорити дуже тихо, мені і моїй сестрі ставало не по собі. Це означало, що трапилося щось дуже страшне. Бабуся була емоційна. Але вона знала, що репетувати не можна. Не можна принижувати людей. На жаль, кращі зараз у меншості. А більшість диктує моду.

— Фестивальне свято має економічну основу, що дозволяє всіх цих людей зібрати, привезти, нагодувати, зафрахтувати корабель, який має рухатися. Хто допомагає?

— Фірма «Гарант Медіа Інтернешнл» — генеральний спонсор фестивалю. ТНК нинішнього року стала нашим спонсором; там працюють досить молоді люди, вони здатні бачити, думати. Транспортна компанія «Інтертранссервіс» нам допомагає. Фестиваль, на жаль, поки витратний, але він може приносити гроші, наприклад, шляхом продажі путівок. З іншого боку, корабель маленький, і не хочеться, щоб там були сторонні люди.

— Але фестиваль, особливо на кораблі — це корпоративна вечірка, що затяглася, де, відпочиваючи увесь час говорять про роботу?

— Сподіваюся, за допомогою фірми «Злагода» так і буде, вони наші однодумці. Ми зможемо зробити наш фестиваль хоча б самоокупним.

— А як ви збираєтеся проводити конкурс «глядацьких симпатій»?

— Є одна ідея, про це рано говорити. На якому каналі ми її запропонуємо — подумаємо, але дуже хочу, щоб глядач бачив гідну фестивальну програму.