Художник Євген Безніско - вважайте, «культова постать» для львівського арт-простору. Він проілюстрував «Мойсея» Івана Франка, шукав і знаходив образи й для багатьох інших творів Каменяра. А якось, потрапивши до Чорнобиля, не зміг залишитися байдужим. Результат - привіз звідти майже тридцять художніх робіт. У Львівській національній галереї мистецтв відбулася виставка «Та не однаково мені…», присвячена 75-річчю заслуженого художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.
Євген Безніско народився 1937 року в містечку Кагарлик на Київщині. Голод змусив його батьків знятися з насидженого місця й податися на Волинь у Горохів. У 1941 році родина Безнісків спробувала евакуюватися на схід. Чотирирічному Євгенові на все життя запам’ятався неймовірний свист німецьких бомб, під якими загинула не одна сім’я біженців. Безніски вижили й ледве дісталися Київщини. Далі була окупація. Одного разу до Безнісків, у яких переховувалася сім’я комуністів, серед ночі прибіг сільський староста і наказав тікати, бо німці хочуть їх розстріляти.
Після війни Євген з батьками їде в Самбір до маминого брата. Хто знає, як би склалася його доля, якби до міста з далекого Забайкалля не повернувся художник Микола Прокопенко. Перше, що він зробив, відкрив
художній гурток при Палаці піонерів. Євген записався одним з перших. У той час, коли його однолітки ганяли м’яча, він годинами малював або читав. Минуло майже чотири роки. Наставник порадив Євгенові їхати вчитися в Київ - у школу-інтернат для обдарованих дітей. Після залагодження всіх формальностей 13-річний хлопець купує квиток на поїзд і вирушає в широкий світ.
Навчання в київській художній школі доповнювалося концертами, літературними вечорами. На той час там викладали найкращі викладачі: французьку мову - жінка, яка вчилась у Франції, географію - колишній гусар, член експедиції Пржевальського. Шість років у художній школі промайнули досить швидко. А далі - їздив в археологічні експедиції на Сіверський Донець, працював на донецьких шахтах, займався парашутним спортом, викладав малювання… Десятки й сотні цікавих зустрічей.
1958 року Євген Безніско опиняється у Львові, де зустрічає Теодозію Бриж, знамениту художницю, скульптора. Без неї його життя було б неповним і, точно, не таким цікавим. Кажуть, що Теодозія Бриж входить до десятки світових «некомерційних» художниць. Разом вони прожили Євген багато допомагав дружині. Інколи подружжя годинами не промовляло жодного слова. І лише ввечері Євген порушував тишу: «Ну що, поговоримо?». З теплотою згадує Євген Безніско друзів, якими була багата їхня майстерня. Талант і непересічна особистість Теодозії Бриж притягували художників, музикантів, акторів, поетів. - Завдяки цим людям я дізнався про Луїса Фюрберга, Кафку ще до того, як у нас з’явилися їхні книжки. Ми жили напруженим творчим життям - щоденні зустрічі із цікавими людьми, опівнічні розмови про задуми… Не раз Теодозія зривалась уночі і потемки щось похапцем записувала. Так до неї приходили герої її творів, - розповідає художник. Майстерня Теодозії Бриж і Євгена Безніско на вулиці Мартовича, 5, у Львові була відома багатьом. Для львівської інтелігенції вона стала своєрідним дискусійним клубом. Хто там тільки не бував: Ірина Вільде й Іван Драч, Дмитро Павличко і Алла Горська, Іван Миколайчук і Богдан Ступка, Федір Стригун і Микола Петренко, двічі - Олесь Гончар і Микола Бажан. Розмови були на рівних. Говорили про літературу, мистецтво, музику. Не чіпали лише політики. Тоді дуже легко було потрапити в розряд «неблагонадійних». Нелегкі то були часи для творчих людей. І Теодозія Бриж «подалася» в історію. Ліпила князів Київської Русі. - 1966 року я взявся ілюструвати «Мойсея» Івана Франка. Тоді ще жив мій учитель Леопольд Іванович Левицький, якому я показав перші відбитки гравюр. Він подивився і каже: «Колего, ви ще повернетеся до цієї теми». І справді, за три роки я зробив 17 гравюр до «Мойсея» і 1969 року виставив їх. Відкрити виставку попросив Богдана Козака. Він підвівся й мовчав, поки в залі не запанувала тиша. А тоді раптом упав на коліна і почав читати пролог до «Мойсея»: Народе, мій, замучений, забитий, Мов паралітик той Зауважу, що тоді цей пролог Над творами Івана Франка Євген Безніско працював 40 років. Проілюстровано 11 поем до Каменяра: «Мойсей», «Смерть Каїна», «Панські жарти», «Похорон», «Христос і хрест» та інші. Друге прочитання Франка відбулося після того, як 2005 року художник побував у Єгипті, зокрема в монастирі святої Катерини на Сінаї, серед бедуїнів. З одного боку - гора Катерини, з іншого - Мойсея. Євген Безніско був вражений: Франко, який ніколи тут не бачив цих місць, передав тамтешній дух і ландшафти наче очевидець. - Нічне сходження на гору Мойсея… Цілу ніч, сім годин, піднімаємося на гору, - поринув у спогади художник. - А я йду з великою папкою. Супроводжувач запитує: «Що це у вас?». Кажу: «Малюватиму!». Він дуже сміявся. Але потім, коли я намалював картину, він підійшов до дружини й каже: «Ваш чоловік - геній». 1997 року Євген Безніско приїхав до Києва. Там зустрівся зі своєю сестрою, котра працювала в Чорнобилі. Вона й порадила поїхати у Чорнобильську зону. Пробув там майже два тижні і якраз 26 квітня - на чергові роковини Чорнобильської трагедії - привіз звідти 26 робіт. - Чорнобиль - страшна незагоєна рана, - каже Євген Безніско. - Скількох людей примусили знятися зі своєї землі, розселили по всіх усюдах. Дехто не витримав, повернувся. В одних селах живуть по двоє-троє людей, в інших - більше. Вдруге був там 2004 року. Зустрів жінку, яка тягнула візок, а на ньому - ліжко. Стали, поговорили. «Я жила із сином в Криму, - розповіла. - Але не витримала, повернулася у свою хату. На той час у ній уже впала стіна, то сусіди допомогли поставити. Тепер живу тут і нікуди звідси не піду». З Чорнобиля ми подарували Львівському етнографічному музею 56 робіт. Це справжні документальні зарисовки. В Чорнобиль можна їхати, але не для екзотики, а щоб побачити, які землі втратили. Євген Безніско - автор кількох тисяч картин на різні теми. Розлучається з ними на диво легко. Наприклад, увесь цикл ілюстрацій до драм Лесі Українки подарував школі її імені. Його роботи є в музеях Лесі Українки в селі Колодяжному і в Києві. - Ми не знаємо, що з нами буде, - розмірковує митець. - Недарма нам інколи сняться віщі сни. Часом здається, що є якась вища сила, яка веде, підказує, що мусимо робити. І хто мудрий - прислухається до її голосу...
41 рік, створили десятки мистецьких проектів. Серед них - пам’ятники Д.Галицькому у Володимирі-Волинському, Юрієві Дрогобичу у м. Дрогобич, князеві Святославу в Карпатах, меморіальний цвинтар Січових стрільців на горі Маківка та ін. Більшість із них було відкрито вже після смерті Теодозії Бриж (1999 року).
на роздоріжжі…
фактично був під забороною, - згадує митець.