КРАПЛІ ЛЮБОВІ В МОРІ КІНО

Славно придумав невтомний вигадник Марк Рудінштейн — у самісінькій середині січня, коли вулиці скували водохресні морози, люди вгортаються в шуби, а носи ховають у пухнасті шарфи, влаштувати кінофестиваль «Лики любові», на якому відтають серця та душі. Вже всьоме у Москві, точніше — на її кіноекранах, панує любов. Щоправда, справедливості ради зазначу, що цього разу в конкурсних фільмах світлої, ніжної, надихаючої любові стало ще менше. Хоча сама програма, якщо розглядати її не з погляду закладеного в ідеологію фестивалю «світлого почуття кохання між чоловіком та жінкою», а лише як певні кінематографічні досягнення, була досить високого рівня.

Кохання пливло з екрана в основному в чудово придуманих і продуманих директором програм Сергієм Лаврентьєвим ретроспективах. Перша з них — «Любов у костюмах. Знамениті романи» — старшому та середньому поколінню подарувала приємні спогади про кіноюність, а новому поколінню глядачів — зустріч із Катаріною і Петруччо, Ромео і Джульєттою, неприборканою Анжелікою, закоханою в неповторного, втраченого й воскреслого Жофрея де Пейрака, «Бідною Лізою», урізаною свого часу на 20 хвилин «Грибною людиною», «Марисею і Наполеоном» та ін.

Другу ретроспективу «Любов без костюмів. Аморальні історії» у століття повного краху не лише традиційної, а й нетрадиційної моралі, дивитися весело, майже ностальгічно, вона пропонувала глядачам добротну еротику у фільмах відомих режисерів. Фільм Слави Цукермана «Рідке небо» 1982 року викликав у США фурор і поставив досі ніким не побитий рекорд в історії кінопрокату — три роки безперервного показу в одному кінотеатрі. Картину фінського режисера Рауні Молльєрга «Земля — це грішна пісня» радянське кіноначальство заборонило показувати навіть у Білому залі Будинку кіно, влаштувавши майже таємний перегляд «для посвячених» у Малому залі. Історія пристрасного кохання красуні Уни та її професора в переказі Мілоша Радівовича не сходить з екранів з 1984 року. У цьому розділі розчарували лише еротичні екзерсиси Рольфа Тілле на теми «Гріммових казочок», виконані в стилі грубо-вбогої зоофілії.

Жар фатальних пристрастей знаменитого «Бродяги», якого у перший рік прокату в СРСР на початку 50-х подивилися 64 млн. глядачів, мелодраматична історія юної Єсенії — чемпіонки радянського прокату (у рік випуску — 1974— фільм подивилися 90 млн. глядачів) та інші жалісливі кіноісторії, що прийшли зі Сходу, нагадали про «Кохання, яким ми захоплювалися».

А за «Любов, якої ми не помітили. Тихі фільми Бориса Яшина» на закритті «Ликів» їх автор отримав «Стрілу» за внесок у світове мистецтво кінокохання.

Та повернімося до конкурсної програми, яка повністю і терпляче була переглянута Високим журі. Перед ним стояло нелегке завдання — нагородити тих, хто вміє зображати любов у потоці антилюбові. З 18 картин 17 було показано на фестивалі. Виняток становила стрічка Річарда Ейра «Айріс», кінобіографія Айріс Мердок, яка віддала перевагу екрану берлінському, а не московському. Поза кадром уваги журі залишилися фільми «Моя зірка», дипломна робота Валескі Гризбах. У своєму фільмі вона простежує навіть не історію кохання, а зародження сексуальності в тінейджерів. У своїй грі в кохання її герої мало привабливі не лише для глядача, але й для самих себе. Складнощі нелюбові у хворій сім’ї маленького словенського містечка з фільму «Хліб і молоко», які були оцінені «Левом майбутнього» у Венеції, «Лики» не зворушили. Як, утім, і жорстокість «Ями» (Великобританія) та псевдоромантизм «Світу Мони» (Данія), де спалахує світле почуття між грабіжником банку і його заручницею. А жорстокий світ лондонського шоу-бізнесу ледве не погубив шістнадцятирічну провінціалочку Емму з її мріями стати королевою краси, нове життя, що зароджується в ній, та її друга — простого хлопця Тімма, який мріє про створення міцної сім’ї. У цьому ж ряду, хоч і трохи осторонь, стоїть індійська стрічка-казка про принца Ашока, зроблена на голлівудський манер із гарними батальними сценами та запаморочливими, але застарілими трюками.

Спеціальним призом «Ликів любові» відзначений фільм «Самсара» (Індія, Німеччина, Швейцарія, Франція) — у міру еротична історія духовно-плотської любові чоловіка, який заради порятунку душі відмовився від мирського життя, і жінки, яка дарує любов людям. Гадаю, всіх підкорила відвага дебютанта, що дозволив собі картину тривалістю майже в дві з половиною години.

Фінський фільм Оллі Саарела «Неприємності через кохання» і його герой — гарячий фінський хлопець у виконанні Єрма Томміла, навздогін торішньому успіху на цьому фестивалі іншого фінського фільму, отримав «Стрілу» за кращу чоловічу роль. Адже герой Єрма Алі зумів змінитися сам і змінити життя заради коханої жінки та сина, який народився, поки він сидів у в’язниці.

Приз за кращу жіночу роль дістався непрофесійній акторці, студентці університету, дебютантці Майю Озава, яка зіграла головну роль у режисерському дебюті актора Іджі Окуда «Юна дівчина». Це варіант Лоліти з Країни вранішнього сонця.

Знамениті чеські мюзикли 60-х добре пам’ятають історики кіно та деякі глядачі. Саме в цьому стилі зроблена картина Філіпа Ренча «Бунтарі». Акторський дует із цієї стрічки визнали «найромантичнішим», підтримавши ніжне кохання юної пари в суворий час Празької весни.

Гран-прі при загальному схваленні та здоровому збудженні отримав безумовний лідер — фільм узбецького режисера Алі Хамраєва «Бо Ба Бу» (копродукція Узбекистану, Італії та Франції). Мистецьки знятий Роберто Медді, із тонко продуманою музикою Клода Самада, цей майже німий фільм-притча розповідає про вічне. Два чоловіки, батько і син, звично існують у своєму світі, з’являється жінка, спалахують пристрасті, й не те що зовнішній світ змінюється — змінюється внутрішній світ героїв, приводячи їх до моменту вибору. Картина заворожує своєю нецнотливою стриманістю, багатством скупих метафор, акторською філігранністю.

Сам Хамраєв, вихованець ВДІКу 60-х, у творчому доробку якого понад 15 відомих глядачам робіт, зняв «Бо Ба Бу» після десятирічного глухого кіномовчання і зізнався, що ця вимушена пауза «дозволяє йому виступати на будь-якому фестивалі в ролі дебютанта». В жодному разі не бажаючи творцям нероботи, все-таки скажу — побільше б таких дебютів!

Ось і закінчився МКФ «Лики любові—2002», сповнений якісного кіно, любові до кіно, який не «почастував» учасників і глядачів тією мірою теплої, ніжної, вірно-зрадливої, жагучої і світлої любові, якої від нього чекали. Головним чином це й було помічено на підсумковій прес-конференції, де невгамовний Марк Рудінштейн уже планував фестиваль у Сочі, оголосивши ім’я голови журі ХІІІ відкритого російського фестивалю «Кінотавр». Це — Гліб Панфілов.

А в проміжку між цими фестивалями в «Світі Кінотавра» у Москві з 12 по 20 квітня пройде другий етап огляду «Дебют-Кінотавр», переможці якого традиційно будуть запрошені на конкурс у Сочі. Поки що, до 15 березня, організатори цього молодіжного кінофоруму, який дедалі розширює свою географію, приймають заявки на участь у ньому. Отже, до нового кіно, до нових зустрічей.