КІНОПОДОРОЖ НА БІЛОМУ ПАРОПЛАВІ

І тут не зайве згадати, що титанічні зусилля одержимої любов’ю до анімації кроківської команди, на чолі з Іриною Капличною, не увінчалися б успіхом без підтримки постійних друзів-партнерів, що вдихають життя у фестиваль. Серед них інформаційно-аналітичний центр «Новоком», який уже не перший рік підтримує «КРОК». Компанія Canon, що зробила фестивальний кінопоказ цивілізованим, надавши для цього найсучаснішу техніку. З усіх кінців світу звозила гостей фестивалю легкокрила авіакомпанія KLM. А каталог європейського рівня допомогли створити компанія ULYS-systems і рекламно-видавничий центр «Гопак».

Уже не раз у розповідях про «КРОК» читачі чули про незвичайне вміння аніматорів веселитися від душі. І цього року лунали пісні і жарти на засіданнях клубу «Ре-анімація», придумувалися різноманітні костюми для традиційного карнавалу, із властивою аніматорам вигадкою відбулося вшановування ювіляра — співпрезидента «КРОКу» Давида Черкаського. У роботі й відпочинку діяльну участь брали гала-зірки анімації: Фредерік Бак і Юрій Норштейн, Жорж Лакруа і Наталя Дабіжа, Іван Максимов і Кіне Оне, Олександр Татарський і незмінний друг і спонсор призів фестивалю Франсуа Соломон. Це перерахування може бути безкінечним, але повернімося до роботи. Адже «КРОК» дає неоціненну можливість аніматорам не лише подивитися роботи одне одного, а й серйозно обговорити цехові проблеми, яких у кіно сьогодні чимало.

Дві конкурсні програми — «Анімація комерційна і на замовлення» та «Анімація авторська» підказали тему «круглого столу» — «Анімація нового століття — мистецтво, ремесло чи бізнес?» За словами Едуарда Назарова, 95% виробленої у світі анімації — це замовлення телеканалів. З іншого боку, поява комп’ютерів і їхня доступність викликали до життя потік анімамедитацій, позбавлених навіть зачатків володіння професією. Участь у дискусії найкращих представників цеху, а також продюсерів головних російських телеканалів, кінокритиків і журналістів, можливо, могла б зробити розмову більш плідною, якби не взяла на себе роль третейського судді одна з теоретиків анімакіно. Позбавлена, мабуть, постійної аудиторії й обрадувана можливістю показати себе різнобічно, вона постійно «тягла ковдру на себе», перебиваючи ораторів і позбавляючи інших слова. Відомий російський кінокритик Володимир Дмитрієв кинув чудову «приманку» аудиторії, сказавши, що за радянської влади аніматори жили і працювали в якомусь гетто, варячись у власному соку, повторюючи нескінченно себе й одне одного, нині, вийшовши у великий світ, дещо розгубилися. Перебуваючи в епіцентрі цього надзвичайного «гетто вибраних», я вирішила продовжити розмову в кулуарах.

До нашого колишнього земляка, відзначеного багатьма престижними міжнародними нагородами, керівника студії «Пілот» Олександра Татарського я звернулася із запитанням: «На цьому фестивалі ніяк не могли визначитися з термінами: комерційна й авторська анімація. Хотілося б почути ваш коментар з цього приводу. Чи можлива авторська анімація, якщо вона не є комерційною?»

— Справді, є певна неточність у термінології, взагалі терміни завжди бідніші за життя, але щойно ми визначаємося з термінологією, відразу проводимо межу. Основне — визначити, де ця межа знаходиться і де стоїть прикордонник Карацупа із собакою Інгул. Для мене вона не проходить між дитячим і дорослим кіно, між комерційним і авторським. Я взагалі не розумію, що означає «авторське». Будь-який твір має автора, тому він авторський. Межа ця проходить тільки між «талановито» і «неталановито», «професійно» і «непрофесійно». Все. Іншої межі немає. Я б узагалі слово «авторський» виключив і використовував слово «арт». Мистецтво для мистецтва. Але ніхто не заважає зробити продукцію на замовлення. По-перше, авторський фільм також може бути комерційним, по-друге, серіал на замовлення цілком може бути авторським. А скажіть мені, будь ласка, хіба «Книга джунглів» Діснея або «Бембі» неавторські фільми, що, вони не комерційні? Фільм «Втеча з курятника» — безумовно авторський, але грошей зібрав, як гарний комерційний. Проблема в тому, хто робить, для кого робить, хто замовляє музику тощо. Все залежить від людей.

Свою думку з цього приводу висловлює Роберт Саакянц — вірменський режисер, якому на «Арменфильме» сьогодні працюється набагато складніше, ніж його колегам у Москві. Він на фестивалі після тринадцятирічної перерви — ні можливості, ні бажання приїжджати не було, але багато й інтенсивно працював, знехтувавши всі труднощі.

— Ні за які гроші не роблю те, що мені нецікаво. Завдання завжди є, вирішувати їх завжди цікаво. Як мультиплікатор на голову переріс себе тодішнього. Будь-яке замовлення для мене — привід вирішувати завдання. Вони завжди авторські, тому мультиплікат — також робота митця, автора. У мене є роботи, виконані безплатно, за замовленням, на прохання, це єдиний безупинний процес.

— Як ви вважаєте, неймовірні технічні можливості, що з’явилися сьогодні, можуть знищити анімацію? Ту саму — рукотворну, таку, що дихає?

— Завжди казав: комп’ютерна анімація стане такою, що дихає, коли виросте покоління, для якого комп’ютер — продовження руки, як для нас олівець. Для них комп’ютер буде лише інструментом, а не іграшкою. Раніш існували ножиці між комп’ютером і митцем, тому що митець не володів комп’ютером, а той, хто ним володів, не був митцем. Сьогодні ці два ремесла в багатьох випадках уже злилися. Хоч як дивно, це не обмежить можливостей комп’ютера, а навпаки, набагато їх розширить, коли почнеш володіти комп’ютером, як смичком, а не просто перегортати сторінки програм. На фестивалі я зробив для себе висновки. З арсеналу засобів мультиплікації пішла література оповідальна. Немає необхідності дивитися фільм понад три хвилини. Камера, що супроводжує героя до будиночка Баби Яги протягом десяти хвилин, мене перестала цікавити. Оскільки раніш вона відволікала мою увагу від сюжету — образотворчими, візуальними прийомами, сьогодні віртуальні прийоми на порядок вищі. Мені потрібно стиснути цей простір. Нині відбувається переозброєння, і від якихось засобів, тем і жанрів мультиплікація відмовиться. Це неминуче не тому, що нове. Кліп — цілком нове слово в мультиплікації, і снобізм тут шкодить снобам. Кліп — це насамперед динаміка і пластика, що потребує майстерності, віртуозності. Це можливість грати словом, грати на запереченні, на ілюструванні, підтримати настрій зображенням. Я робив кліпи, де за секунду відбувалося кілька перетворень, метаморфоз. Це нова мова, нові завдання, нова арена змагання. На цьому фестивалі ми застали армію в період переозброєння, вона не в найкращому вигляді постала сьогодні. Переконаний, має відбутися найпотужніший вибух, йде нагромадження.

— Проблема дилетантів в анімації справді вельми серйозна?

— Вони дилетанти в тій мультиплікації, в якій був потрібен інший професіоналізм. Але це не означає, що вони будуть дилетантами в новій мультиплікації. Митці відрізнялися одне від одного манерою письма, але не поставленими завданнями. Треба було створювати портрети: природи, людей або короля, і виникла нова генерація митців, яких Веласкес вважав би дилетантами. Проте, це були великі художники. Тому я б не став рубати з плеча.

Наталя Дабіжа відома не лише своїми картинами, зробленими на «Союзмультфильме», а й чудовими роботами, створеними за замовленням Великобританії. Її думка з приводу стану сьогоднішньої анімації видалася важливою, здатною підбити якийсь проміжний підсумок, щоб продовжити розмову на наступному «КРОКу».

— Кожен митець висловлює свої думки, свої ідеї, а засоби можуть бути різноманітними. Комп’ютер в якомусь ступені полегшує і робить дешевшою реалізацію ідеї. Якщо він утілює її добре, якщо це дасть змогу зробити більше фільмів, то навіщо від цього відмовлятися. Дороги назад уже немає.

— Будь-який фестиваль — показник поточного процесу. Як ви оцінюєте цю програму?

— У мене був досить сумний настрій, коли дивилася продукцію: авторське кіно, що нікому не цікаве, крім самого автора. Цю ситуацію треба зламати, оскільки ми всі зав’язані на кінцевий результат. Хоч би як митець опирався, він зрозуміє рано або пізно — потрібне його кіно чи ні. Минув час, коли гроші беруться незрозуміло відкіля, потрібно йти в ногу з часом.