Іван Малкович: рейдерство як стиль життя в сучасній Україні

Днями поет і видавець Іван Малкович несподівано став героєм тижня. Оскільки українську спільноту обурила резонансна історія, пов’язана з намаганням рейдерського вторгнення у приміщення відомого видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА (яким опікується Малкович) і чоловічої хорової капели ім. Ревуцького. Дивним чином рейдерські історії збіглися у часі й просторі. Майже одночасно в Одесі вже інші рейдери вирішили захопити приміщення, в яких незаможні верстви населення рятувалися від голоду.

Рейдерство - як стиль життя нової України? Рейдерство - як «лом», проти якого поки що в держави нема прийому… У тому числі й про це DT.UA розповів пан Малкович.

- Пане Іване, яких реальних збитків зазнало ваше видавництво від вторгнення рейдерів?

- Видавництво займає другий поверх будівлі на вулиці Басейній разом із чоловічою хоровою капелою імені Ревуцького. Внаслідок нападу рейдерів знище­но залу, що за три метри від нашої стіни. Збитків зазнала капела Ревуцького, наше ж приміщення має тріщини, тепер ми живемо як на пороховій діжці, адже важко навіть уявити, на що здатні ці люди після такого зухвалого, цинічного акту вандалізму. Робота видавництва частково паралізована, адже багато речей і апа­ратури довелося перевезти, бо було б сумно, якби файли наших книжок потрапили до зловмисників.

- Чи правда, що за фірмою-завойовником стоять люди Лео­ніда Черновецького, як пишуть деякі ЗМІ?

- Я чув таку інформацію, але не маю навичок для доскональної перевірки всього цього.

- Вам не здається, що рейдерст­во стало сьогодні формою взаємин між людиною, державою та бізнесом?

- Мені здається, що це наслідок способу існування нашої нації останніми роками. Що я маю на увазі? Видатний український філософ Сергій Кримський дав дуже цікаве визначення, чим саме масова, тобто поп-культура, відрізняється від Культури. У масовій поп-культурі немає поняття гріха. Ми живемо в епоху, коли люди сприймають світ через інформацію з телеекранів та моніторів. Сьогоднішній укра­їнсь­кий телеекран - це суцільна попса, культурний секонд-хенд, політичні покази мод (власне - морд), суцільне безвідповідальне шоу, в якому абсолютно немає поняття гріха. Не дивно, що в такому контексті чиняться такі зухвалі речі, як рейдерство. А в Києві, саме в центральній його частині, впродовж останніх років бізнесюки експропріювали майже всі приміщення та будівлі, в яких розміщені заклади культури, а надто української - видавництва, театри, журнали, енцик­лопедії.

- Яка роль Андрія Клюєва й Олександра Попова у вирішенні цього конфлікту?

- Насамперед велика подяка журналістам (а надто «Ук­раїнській правді») і всім тим, хто просто кинувся нас захищати. Більше того, мені почали телефонувати люди з усієї України, з кількох регіонів, казали, що готові вислати нам на допомогу по 20-40 людей. Це було дуже зворушливо. До видавництва прийшли хлопці, які сказали: ми будемо вас захищати, бо це - наше рідне. Приходили й телефонували народні депутати, а В’ячеслав Кириленко залишався з нами кілька годин. Приходили й представники влади - зокрема Ганна Герман, але навіть вона не могла вгамувати руйнівників… Знаєте, я кілька днів тому повернувся з Америки, мав там тур по кількох американських університетах як поет, зокрема у Нью-Йорку в Колумбійському університеті, у Вашингтоні в Інституті Кенона… Після мого виступу у Вашингтоні директор інституту Блер Рубел був доволі зворушений, казав мені якісь хороші, теплі слова. І яким же був мій подив, коли увечері після рейдерської атаки я побачив у своїй електронній пошті лист підтримки від нього… Навіть не знаю, звідки він почув про наші сумні реалії буття. Як про це стало відомо аж за океаном? Усе наростало як снігова куля…

Так, уже ввечері я дізнався, що віце-прем’єр Андрій Клюєв дав доручення голові Київської міської державної адміністрації Олександру Попову терміново розібратися з ситуацією! Пан Попов приїхав піcля дев’ятої вечора і побачив розгромлене приміщення, тобто те, що можна назвати одним словом - «беспрєдєл». І, на наше щастя, зразу було виставлено міліцейську охорону, тому що біля нашої будівлі надвечір почали тинятися якісь дивні хлопці… Сподіваємося, міська влада нас і надалі не залишить напризволяще й дасть належну оцінку рейдерам.

Ще я хотів би звернути увагу на оригінальну поведінку міліції. Коли все почалося, ми відразу викликали міліцію, просили їх діяти, віддати наказ, щоб усе безчинство з трощенням зали було припинено, - рейдери забарикадувалися в залі, звідти долинало гучне грюкання, ламання, курилася пилюка. Проте міліція не переставала повторювати: чекайте, чекайте, зараз прийдуть уповноважені. Наказ припинити сваволю пролунав лише тоді, коли зала була розтрощена. І коли представники міської влади розбарикадували двері, у всіх нас був просто шок від побаченого… Але, наприклад, представник «Київспецжитлоекс­плуа­тації» не повівши й оком цілком серйозно сказав: «Ну, вони ж мусили обстежити надійність стін». Але навіщо тоді вони ті стіни розтрощили?! У центрі столиці, неподалік мерії й адміністрації президента! Невже задля того, щоб укріпити стелю, треба спочатку пропиляти сусідам дірку в підлозі, пролізти в ту дірку, повикидати всі речі, потрощити підлогу й стіни?!

- Які видавничі проекти сьогодні в роботі А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА?

- Нормальне функціонування видавництва в таких умовах неможливе, ми зриваємо графіки здачі, тому українські діти не зможуть до Миколая отримати кілька чудових кольорових книжок…

- Чи є зараз міліція в офісі - для охорони?

- Учора охорони вже не було. Виходить, на ніч ми ли­шаємося сам-на-сам зі своїми проблемами, мусимо виносити головні ком­п’ютери, документи... При цьому руйнуються офісні мережі, виникає відчуття ба­рикад.

- Чи вів із вами перемовини власник будівлі з приводу такого майбутнього «ремонту»?

- Будівля підпорядкована організації «Київспецжитлоекс­плуа­тація»… Ніхто з нами ні ус­но, ні письмово не домовлявся, не давав приписів, щоб ми виїхали на період ремонту. Після того, як ще 20 серпня в підлозі в нашому залі сусіди знизу прорізали дірку, була викликана міліція, і ніби свавілля на певний час зупинилося. Уявіть, що рейдери вчора не зайшли через вхід, а влізли в приміщення через ту прорізану ними дірку, як щурі. Якийсь трилер! Це все велика проблема правоохоронних органів, які своєю бездіяльністю просто дискредитують владу… Наші «завойовники», наскільки я розумію, не мають стосунку до теперішньої влади, але люди після таких подій списують усе на владу. І саме бездіяльність правоохоронних органів - це і є потурання влади безправ’ю. Я навіть прочитав у Інтернеті, що міліція нічого дивного в цій ситуації не бачить… Так, тут, на щастя, немає крові, трупів… Але кожна притомна людина, побачивши таке, скаже, що це щось надзвичайне! Може зараз, із заміною міністра внутрішніх справ, щось зміниться, - адже не можна керувати правоохоронними органами в ручному режимі. Це добре, що видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА відоме… Я звик приносити людям позитивні новини, хороші емоції, щоб люди відчували, що ми культурна нація. Стараюся, аби наші діти підростали розумними і з високими естетичними запитами. Я не можу в одній руці тримати ручку, а в другій - гранату для захисту…

- Чи не замислилися ви після всіх цих неприємних подій про переселення видавницт­ва?

- У нас зовсім невеличке приміщення, основну площу займає чоловіча хорова капела імені Ревуцього. Але ми тут давно і звикли бути в центрі… Та й авторам, художникам дуже зручно сюди добиратися. Буде безкінечно сумно, якщо з центру нашої золотоверхої столиці позникають усі культурні осередки.