Гнат Юра на варті франківців

Національний театр імені Івана Франка днями тепло і по-родинному згадував свого «батька»... Засновника театру видатного режисера і актора Гната Петро­вича Юру.

Втішно, що на відкриття скульп­тури Юри в образі Швейка прийшов у повному складі практично весь театр. І очевидно, що пам’ять про класика театру жи­ва. У самій церемонії відкриття не було нічого штучного, декларативного або пафосного. А вже коли біля скульптури з’явився рідний син Гната Петровича, коли він пригадав кілька сюжетів із життя свого батька, то свято в усьому стало сімейним... Власне, як сімейним здавна був і сам цей театр. Оскільки Гнат Петрович Юра - ще у 20-ті ХХ століття - облаштовував колектив франківців за принципом високого благородства сімейних цінностей. Практично вся сім’я Юри на світанку театрального життя бурхливо влилася в розбудову нового колективу! Імена його родичів в історії цього театру - повноцінні глави всієї нашої культури... Сам Гнат Петрович, за спогадами його сучасників, завжди був людиною мудрою. Він розумів, у який час живе і з якими володарями має справу... Відо­мий випадок, коли він конфліктував із петлюрівською контррозвідкою (заарештували акторів-франківців, а його запідозрили в більшовизмі). Тоді ж Юра виступив перед членами уряду УНР із заявою: якщо заважатимете працювати, то український театр узагалі припинить своє існування! Юра пішов на «шантаж», але його помилували, зберігши колектив...

З комуністами Юра теж грав у свої ігри. У партію вирішив вступати не в самому театрі, а на прославленому тоді... кабельному заводі Києва. У самій гущі пролетаріату. І не моргнувши оком заявив, що тільки з робітничим класом бачить усе своє подальше життя! Треба було знати гуморний характер Юри, щоб уявити, як він це декларував.
По суті, саме Гнат Юра «відкрив» для українського театру суперечливу постать драматурга Олек­сандра Корнійчука - наприкінці 20-х. Але цим самим він і врівноважував «репертуарну політику», що передбачала також
п’єси Винниченка, Бомарше, Карпенка-Карого... У комедіях Карпенка-Карого, до речі, Юра був неперевершеним виконавцем! Його Мартин Боруля - артистичний шедевр на всі часи! Сценічний геній Юри іскриться в кожній комічній сцені (добре, що хоча б запис зберігся, і є можливість у цьому переконатися навіть тепер, оскільки більше «так» уже не грають...).

Юра створював ніби «народний театр» - для народу. Тим часом це був театр не для черні, не для юрби... Його театр піднімав глядача «над натовпом», ніс певну просвітницьку місію... А вже яку колекцію акторів зібрав Юра у своїй трупі, - для всіх (у вигляді скульптур) місця забракне у скверику поблизу театру...

На відкритті скульп­тури «Юри­-Швейка» директор франківців Михайло Захаревич зазначив, що майже півстолітня присутність Гната Петровича у житті цього театру - сторінки яскраві, але не до кінця вивчені, тому подробицям цього етапу невдовзі і буде присвячена спеціальна монографія, яку готує театр... Є також надія, що Юра, який невблаганним вартовим влаштувався біля центрального входу в театр, уже якимсь містичним чином вплине на київську владу, - і з мертвої точки зрушить затяжне будівництво нової сцени франківців, такої необхідної великій трупі цього театру.