ФЕСТИВАЛЬНА ФЕЄРІЯ НА ДУНАЇ

Розтинаючи межі пір року, стрімкий «Боїнг» угорської авіакомпанії «Малєв» через годину і сорок хвилин після старту в Борисполі здійснив м’яку посадку в Будапешті, допровадивши своїх пасажирів в епіцентр весни. Дорогою з аеропорту в готель нас вітала новонароджена, по-весняному яскрава зелень дерев, паморочили голову пахощі розквітлих яблунь і вишень, мигдалю й морелі, додаючи сонячному світлу яскравості своєї біло-рожевої піни, а на просторих майданах із клумб весело підморгували різнобарвні братки. Весна вітала нас наприкінці березня.

Традиційно, вже в 22-ге, у другій половині березня — на початку квітня проходить в Угорщині Будапештський весняний фестиваль. Це грандіозне синтетичне свято мистецтв, яке відкриває весну в самому серці Європи, поєднує в собі театр і найцікавіші виставки, балет і музичні вечори. Незмінний директор фестивалю, розумна й аристократично стримана Софі Земані каже: «Беручи уроки з помилок минулого, уже впевнено можна сказати — майбутнє людства немислиме без співпраці різних народів і націй. А через відсутність спільної мови мистецтво — єдиний засіб спілкування, яким широко користуються і мову якого розуміє більшість людей».

Попри неймовірно насичену програму — 158 вистав, — заслуговує поваги й захоплення професійний організаторський талант упорядників і розумний підхід влади, яка вкладає у фестиваль бюджетні кошти. Не з альтруїзму, а розуміючи — усе повернеться сторицею. Половину фестивального бюджету, який коливається від 60 тисяч доларів до 1 мільйона, становлять вкладення Міністерства культури Угорщини, муніципалітету Будапешта й АТ «Мадяр туризмуш». Решта — від спонсорів. Цього року генеральним спонсором виступила компанія Siemens. Крім того, взаємна зацікавленість тримає в одній зв’язці фестиваль, на який приїжджає багато гостей та глядачів, і потужну туристичну інфраструктуру.

Цей грандіозний форум мистецтв проходить напередодні початку туристичного сезону. Фестиваль стимулює туристів-прочан від мистецтва розширити часові межі традиційного туризму, приваблюючи в Угорщину американців і німців, французів і японців, гостей з інших країн, які вже з листопада року, що передує фестивалю, можуть замовити квитки на його спектаклі через Інтернет. Вдень вони тиняються прекрасним Будапештом, відвідуючи численні музеї та галереї, купуючи сувеніри в соборі святого Матяша, на вулиці Ваці або в чарівному містечку-музеї Сентендрі, смачно їдять у численних ресторанчиках, відпочивають у знаменитих термальних купальнях. А ввечері вирушають до Академії музики або в Національну оперу, зал Вигодо, розміщений на самому березі Дунаю, що виходить у цей час з берегів, або в Театр оперети, не кажучи вже про численні церкви й зали культурних центрів — здається, немає сценічного майданчика в Будапешті, не задіяного у фестивальних програмах. І слід зазначити, що кожен із залів сам собою — історична пам’ятка й твір мистецтва.

Таке творчо-розумне поєднання фестивального руху, любові до мистецтва і туристичного бізнесу викликає щиру повагу, якщо взяти до уваги, що фестивалі й у нашій країні сьогодні не рідкість, але всі вони катастрофічно некомерційні й фінансовою проблемою стає кожен крок у їх організації. При цьому треба зазначити, що розвинена інфраструктура готелів і всього туристичного сервісу розрахована не лише на товстосумів, а й на людей із різним рівнем статку. Не забуті й самі господарі — угорці, яких сміливо можна назвати ідеальними глядачами. Ціни на квитки фестивальних заходів, так само як і вартість відвідування різноманітних музеїв та виставок, не залежать від громадянської приналежності споживача. Вони коливаються від 3 до 12 тисяч форинтів (приблизно 10 — 40 дол.). І будапештці нарівні з гостями міста й країни з натхненною радістю переймаються театрально-концертним фестивальним дивом.

Традиційно фестивальна програма верстається за принципом широкого показу досягнень угорців у музиці, театрі, хореографії і т.п. А також тих співвітчизників, які прославили свою батьківщину на сценах світу, живучи за кордоном. Поруч із ними в афіші імена відомих світових зірок, при цьому не залишається поза увагою творчість молодих.

Головну роль у фестивальному марафоні відіграє музика. І лунає під склепіннями будапештських залів музика різних епох — мудрий Бах та емоційний Стравінський, прозоро-божественний Гендель і зовні стриманий Ріхард Штраус, класично вдумливий Барток та імпресіоніст Дебюссі. Вдячна публіка з захопленням зустрічала видатних виконавців, серед яких були Геннадій Рождественський і Вікторія Постникова, Дьєрдь Паук і Йене Яндо, Марк Мінковський з оркестром «Музиканти Лувра — Гренобль» і Молодіжний симфонічний оркестр «Данубія», Камерний оркестр ім. Франца Ліста з Ігорем Ойстрахом як солістом і Золтан Кочиш із Національним симфонічним оркестром, французький квартет скрипалів «Квартуор Парізі» і Гідон Кремер із камерним оркестром «Камерата Балтика», новий австро-угорський оркестр Гайдна і Юрій Башмет із «Солістами Москви». Список цей далеко не повний, та й програма не вичерпується лише музичною складовою.

Не слабша сторона фестивальної програми — опера. Угорський камерний оперний театр показав прем’єру «Орфея» Монтеверді в театрі «Віксинхаз». Деніс О’Ніль співав Отелло, а Кірі Те Канава виступала з концертом у Будапештському Конгрес-Холі. «Алілуя» Генделя прозвучала у виконанні Штутгартського державного оперного театру.

2002 рік — рік столітнього ювілею короля оперети Імре Кальмана, і цілий розділ фестивалю присвячений спектаклям на музику Кальмана, які з’їхалися з усіх кінців світу. Серед прем’єр — мюзикл «Анна Кареніна» у театрі «Мадач».

Лише перелік фестивальних програм забере багато місця, проте «скільки не повторюй «халва», у роті солодко не стане», тому зупинюся докладно на кількох із них і спробую поділитися враженнями та емоціями, які вони викликали.

Не можу не почати з розповіді про саме приміщення Палацу оперного театру, яким так пишаються будапештці. Адже якраз архітектурні ансамблі головних музичних театрів найчастіше є перлинами багатьох європейських столиць. Архітектор Міклош Іба в будівництві Палацу опери в другій половині ХIХ століття використовував усі архітектурні інвенції стилю італійського неоренесансу, щоб побільшити розкіш. Фасад його прикрашений безліччю скульптур, а по обидва боки в’їзду стоять статуї видатних угорських композиторів, двох Ференців — Ліста та Еркела. Фойє прикрашають численні фрески, а стелю над розкішними парадними сходами розписано Мором Таном.

Опера «Банк Бан» — перша угорська опера композитора Ференца Еркела, наскільки я розумію, така сама музична святиня-перлина для угорців, як для нас «Життя за царя» Михайла Глінки або «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка. Опера ця йде на сцені Національної опери вже третє століття — з 1861 року — при незмінно повних залах. За моїми спостереженнями і розмовами у кулуарах, глядачі різних поколінь і різної соціальної приналежності слухають цей твір багато разів протягом життя, знають сюжетну лінію до подробиць, здатні оцінити найменший нюанс у виконавців, помітити найнезначнішу деталь у сценографії. Цього разу нову інтерпретацію було зроблено кінорежисером Каелом Чаба, який зняв нещодавно однойменний, перший в Угорщині фільм-оперу. Саме цю постановку він вирішив перенести на театральні підмостки. Ця масштабна, барвиста історико-лірична розповідь викликала запеклу полеміку в глядачів. Усі без винятку визнали творчим досягненням партію центрального героя Банк Бан (Атілла Кіш), сценографічне вирішення, але половина в’їдливих глядачів відзначила певну темпо-ритмічну млявість, порівняно з попереднім трактуванням.

Взагалі, як уже зазначалося вище, глядач в Угорщині особливий — підготовлений і вдячний. Чого вартий лише побачений мною на концертах партер із партитурами на колінах. І йдеться тут не про підготовлених фахівців від мистецтва, а про середньостатистичного відвідувача театрально-концертних дійств. У нас, на жаль, навіть на філармонічних концертах таке давно забуте. А жаль.

Про угорський балет, який велику увагу, крім класичного репертуару, приділяє розтанцюванню симфонічних творів, я чула давно, але побачила його на цьому фестивалі вперше. Критики між собою часто жартують, що таке явище, як катарсис, пережитий внаслідок театральної вистави, настільки забуте, що сьогодні вже належить лише до теоретичних визначень. Балет «Сон літньої ночі», поставлений Ласло Шереді за однойменною п’єсою Вільяма Шекспіра, як за помахом чарівної палички, перетворив теорію на практику. Чудове, тактовно продумане поєднання музики Мендельсона, давніх англійських балад і сучасної електронної музики тчуть суцільну музичну основу спектаклю, і вона дивовижно органічно поєднується з літературним лібрето, яке практично не відступає від шекспірівського першоджерела. Сценографічне вирішення та світло сповнені вигадливості й непідробної пластичної краси, але залишають сценічний простір для виконавців, органічно доповнюючи творені ними характери. А з виконавців навіть важко когось вирізнити особливо, чи то одного з героїв, чи персонаж другого плану, настільки досконала їхня хореографічна підготовка, що базується на Вагановській школі, і акторська майстерність, настільки близька до хорошого театру, що, здається, дивлячись на сцену, чуєш репліку по репліці шекспірівський текст.

З подивом довідалася, що постановникові спектаклю за сімдесят. За кількістю та якістю задумок і емоцій Ласлу Шереді міг би позаздрити будь-який переповнений ідеями юний геній. «Сон літньої ночі» не перше і не останнє звернення майстра до англійського класика. Нещодавно побачило світ його хореографічне трактування «Приборкання непокірливої». Залишається сподіватися, що наш глядач зможе ознайомитися з оригінальним угорським балетом, не виїжджаючи з Києва. Адже ми, на жаль, знайомі з угорським театром так само мало, як і угорський глядач — із нашим. У велику фестивальну програму представники нашої культури, музики, театру не вписалися. Чиї ж це лінощі розуму чи прикра помилка, яку ми всі у змозі виправити.

Дні, проведені на Будапештському весняному фестивалі, пролетіли як одна мить, залишивши по собі чудові спогади про духовну рівновагу, доброзичливий професіоналізм милих господарів із туристичного відомства Угорщини, яке люб’язно запросило нас, подарувавши тим самим дві весни — спочатку в Будапешті, а потім у Києві. Тож така подорож цілком доступна багатьом із нас, треба лише подолати власну інертність, а підібрати прийнятний фінансовий варіант — не проблема. Подаруйте собі дві весни...