Фантастичні шанси на відкриття Америки

Останні роки ми з неослабним інтересом стежимо за тим, як українські письменники, поодинці і невеличкими групами, «тихою сапою» або з гучним тріумфом підкоряють Європу. Почали з Польщі, потім просунулися в Німеччину, а там і далі на захід — Іспанія, Великобританія тощо. Так чи інакше, процес іде, ось уже попереду Атлантичний океан, а за ним — Америка, яку ще потрібно буде відкрити. І котра, схоже, не надто прагне, щоб ми її відкривали.

У фантастів усе не так, як у людей, себто звичайних, або, говорячи красиво, мейнстримівських письменників. Фантасти запросто товаришують країнами, і в межах колишнього СРСР, і поза ними. Звісно, ця дружба жодною мірою не скасовує безособових ринкових законів, однак дозволяє, зав’язавши людські контакти, якомога більше дізнатися про те, що може очікувати нас там, у поки ще не відкритій літературній Америці.

Про американський ринок фантастики і не тільки — наша розмова з провідним літературним редактором, укладачкою антологій фантастичних оповідань, володаркою безлічі жанрових премій (зокрема одразу двох нагород «Х’юго» за 2005 рік), законодавицею моди в американській фантастиці Еллен ДЕТЛОУ і з відомою письменницею, володаркою премії «Неб’юла-2005», а за сумісництвом теж редактором Ейлін ГАНН.

— Наскільки в американській літературі яскраво виражене протистояння між фантастикою та мейнстримом?

Е.Д. — Останнім часом фантастика найчастіше захоплює і розвиває мейнстрим. Дуже багато мейнстримівських письменників використовують у своїх творах елементи фантастики, як наукової, так і фентезі. Усе залежить від позиціонування книжки. Мас-медіа, які пишуть про літературу, багато в чому диктують, як та чи інша книжка сприймається публікою в жанровому плані. Наприклад, дуже авторитетні книжкові огляди в New York Times. На жаль, деякі відомі оглядачі негативно налаштовані щодо фантастики.

Е.Г. — Я видавала свою збірку оповідань, позиціонуючи її і не як чисту фантастику, і не як мейнстрим. Так, щоб ті люди, які читають і люблять фантастику, сприйняли цю книжку як «свою», але й ті, що фантастики принципово не читають, все одно зацікавилися. На обкладинці було підібрано відгуки і рекомендації людей із різних сфер: і з фантастичного середовища, і з мейнстримівського, і з комп’ютерного. Плюс оригінальний дизайн обкладинки.

Е.Д. — Коли я працювала в літературному журналі Omni (а це був журнал «широкого профілю»), то намагалася добирати для публікації фантастичні твори тих письменників, які належать, що називається, до серйозної літератури. Наприклад, купувала оповідання у Хуліо Кортасара. Добираючи оповідання, я дивилася: ага, ось мейнстримівський письменник, а написав фантастичне оповідання або хорор, чудово! Я навіть ініціювала, щоб популярні мейнстримівські автори писали фантастику.

— Такі премії, як «Неб’юла», «Х’юго», мають вагу тільки серед любителів фантастики чи в літературі загалом?

Е.Д. — Передусім такі нагороди важливі для тих, хто їх одержує. Отримавши премію як редактор, я можу розмовляти зі своїм босом уже з інших позицій (сміється).

Е.Г. — До людини, яка отримала нагороду, в будь-якому разі ставляться вже якось інакше. Ти залишаєшся тим же, але ставлення до тебе вже інше. Для редактора взагалі часто складається досить кумедна ситуація з преміями: приємна несподіванка, коли оповідання, які ти вибираєш для публікації за залишковим принципом, вважаючи прохідняком, раптом здобувають нагороду, — а такі речі відбуваються постійно.

— Які напрями у фантастиці сьогодні найактуальніші в США?

Е.Д. — Я працюю з малою прозою, мені складно судити про тенденції у великій формі, романах. У коротких оповіданнях зараз найпопулярнішою є політична фантастика, бо в нас є гарний, виграшний герой — Буш.

Е.Г. — У романах на сьогодні більш популярним є фентезі — добре це чи погано, але так є. Також популярна і в Сполучених Штатах, і в Британії космічна опера, взагалі космічна фантастика.

— Є думка, що американський книжковий ринок самодостатній, автори з інших країн там нікому нецікаві. Чи це так і чому?

Е.Д. — Не можна сказати, що це саме так. Редактори завжди шукають нові таланти, нових письменників, адже це їхній хліб. Для редактора з маркетингового погляду вигідніше знайти нового письменника з великим потенціалом, просунути його, щоб він трохи підбадьорив ринок.

— Чи були останніми роками прецеденти проривів на американський літературний ринок письменників із Центральної та Східної Європи?

Е.Д. — Я працюю з англомовними авторами, зокрема з австралійцями, новозеландцями. Письменникам з неангломовного світу прорватися на американський ринок досить складно через мовний бар’єр. Прецеденти, звісно, були, але це в основному великі імена, наприклад той-таки Станіслав Лем. Або автори магічного реалізму, що зародився в Південній Америці. Сьогодні популярні японці: видавці звертають на них увагу, бо американська публіка цікавиться Японією завдяки японським фільмам і мультфільмам, аніме.

Е.Г. — Найпоказовіший приклад — Харукі Муракамі.

Е.Д. — Я досить часто купувала для журналу Omni японські оповідання.

Е.Г. — Звісно, у світі є безліч цікавих творів цікавих авторів, але насамперед потрібно пробити мовний бар’єр. Це легше зробити, якщо американський редактор знає інші мови, має певний інтерес до неангломовної літератури.

— Еллен, ви — член редколегії журналу «Реальність фантастики». Чи орієнтуєтеся ви в тому, що відбувається в нашій фантастиці?

Е.Д. — На жаль, про український ринок ми практично нічого не знаємо. Але він мені справді дуже цікавий, я хотіла б дізнатися, що тут відбувається. Наприклад, спільний проект подружжя Дяченків і Руслани: ми обговорювали з авторами можливість його просування в США, але все знову-таки впирається в гарний переклад. Річ у тім, що американські видавці платити за переклад не хочуть. Редактори тим більше не можуть і не повинні його оплачувати. Тому це залишається проблемою самого автора і тих, хто його просуває. Треба спочатку зробити гарний переклад, а потім пропонувати його редакторам і видавцям.

— Ви упорядковуєте антології американської фантастики. Не ризикнете скласти антологію неангломовних європейських авторів, зокрема українських?

Е.Д. — Було б цікаво, але зараз немає матеріальної бази, щоб за це взятися. Так чи інакше, проблема впирається в переклад.

Е.Г. — Професіонали солідарні в думці: перекладати художній текст має лише носій мови. Якщо японець перекладе книжку англійською, то це буде не зовсім англійська. Потрібно, щоб японець перекладав японською, українець — українською, а американець чи англієць — англійською тощо.

— Еллен, вас називають законодавицею моди в американській фантастиці. Яким має бути автор і його текст, щоб зацікавити Еллен Детлоу і стати модним?

Е.Д. — Останнім часом я займаюся не стільки науковою фантастикою та фентезі, скільки хорором, «страшилками». Моє бачення літератури цього жанру таке: вона повинна змусити читача трохи посушити мізки. Але найголовніше у виборі оповідання — щоб воно чіпляло читача і не відпускало до самісінького кінця. Я на власний смак добираю оповідання для журналів, із якими співпрацюю, для антологій, котрі складаю. Знаходжу авторів, редагую тексти, оцінюю їх на предмет того, щоб запустити саме зараз. Можливо, це формує певну моду, як ви сказали. Я маю на увазі антології нових творів. Так звані репринтні антології, де зібрано старі твори, упорядковуються за іншим принципом. Головний наш фахівець із репринтних антологій — Девід Хартл. Він примудряється розшукувати цікаві оповідання, що публікувалися 50 років тому, і складати з них збірники, які мають успіх сьогодні. Я ж волію знаходити цікавих письменників, які можуть стати класиками в майбутньому.

— Донедавна ви вели інтернет-проект Sci.Fiction. У нас ставлення до літературних мережевих проектів двоїсте: одні кажуть, що це притулок для графоманів, інші — що в майбутньому вся література пропишеться в Інтернеті. Як ви вважаєте?

Е.Д. — На жаль, цей проект не приніс того, чого від нього очікували. Проблема була не в контенті (журнал здобув популярність у читачів), а у веденні бізнесу. Потім помінявся власник, а разом з ним і пріоритети...

Що ж до Інтернету як нового ринку взагалі, то для професійних письменників, які можуть заробляти в Мережі, це цікаво. Наприклад, канадець Корі Доктороу примудряється заробляти на своїх інтернет-публікаціях. Є різні системи розміщення текстів в Інтернеті, у вільному доступі, у платному або комбінованому.

Е.Г. — Розмістити текст в Інтернеті — не проблема. Це, у принципі, той же самвидав, тільки масовіший. У Мережі немає редактора, який здійснював би фільтрацію текстів, як наслідок – більшість інтернет-літератури дуже низької якості. Нині у США почали з’являтися онлайнові проекти, де є професійні редактори, присутній відбір, і за ці ресурси беруть гроші, по суті, як за книжку. Ці видання ліцензовані, авторам сплачують гонорари. Один із таких проектів — Strange Horizonts, але його не можна назвати прибутковим, доходи не покривають витрат. Я теж колись редагувала інтернет-проект, але не заробляла там, радше навпаки, йшли постійні витрати і грошей, і зусиль. З’являється певне розчарування: стільки зусиль, і ніякої віддачі.

Е.Д. — я – професійний редактор і, природно, хочу отримувати гроші за свою роботу. Тим часом мережеві видання годяться радше для промоції самого автора, для просування себе, ніж для заробітку.