Арт-сезон: Непідбиті підсумки

Після Першої київської бієнале, що відгриміла рік тому (ну й час летить!), український арт-простір скидається на мирний пейзаж після ядерної війни. Порівняно з колишнім гучним феєрверком, багато що вже схоже на скромні посиденьки у кав'ярні. Тому й суб'єктивні підсумки арт-сезону 2012-2013 досить умовні і відносні. Пінзеля у Луврі все одно багатьом місцевим арт-подвижникам не переплюнути!

Минулого - умовно - арт-сезону найпомітнішою подією, формально ніяк не пов'язаною з державним фінансуванням, став організований культурним центром PhotoCULT місячний (!) Фестиваль мистецтва "Візії". Відео, медіа, лекції, конкурси, творчі зустрічі з фотографами та медіамитцями з різних країн світу, допомога деяких посольств. "Візії" чимось нагадали українські арт-фестивалі початку 2000-х, коли "все тільки починалося". І тому виглядали певною мірою нереально: ніби ти не зараз і не в Києві.

Втім, основна частка арту трапилася в столиці. (За межами Києва найпомітнішими залишаються недержавний "Єрмілов-центр" у Харкові та "Ізоляція" в Донецьку.)

Так, якщо торік серед приватних галерей найбільш значимою була Mironova Gallery, то після бієнале лідером за кількістю та якістю подій став новонароджений Щербенко Арт Центр. Поява в рамках паралельної програми Arsenale цього зовсім нового арт-майданчика, включно з Bottega Gallery, з легким серцем заносимо в плюси арт-сезону. А пертурбації в ЦСМ М17 - на жаль, у його великі мінуси.

Вже після Arsenale публіка заговорила про творче об'єднання "Клініка Дорошенка- Грищенко". Кураторський тандем Костянтин Дорошенко - Оксана Грищенко відомий передусім завдяки своїй сміливості. Навіть після скандального закриття Нацкомісією з моралі "паралельного" київській бієнале проекту під назвою "Апокаліпсис та Відродження в Шоколадному будиночку" наступну виставку "Сни наяву" у квітні 2013 Дорошенко-Грищенко не побоялися провести в Національному музеї Тараса Шевченка. Співкуратором виступив відомий російський критик Віктор Топоров. До участі в мультимедійному міжнародному проекті з серії "АУТ" було запрошено пітерських художників - Павла Лосєва, відомого співпрацею з газетою "Лимонка", Максима Кантора та члена арт-групи "Протез" Григорія Ющенка, який працює у жанрі "екзистенційного трешу" (зазначимо, що в Росії автора проектів "Реклама наркотиків" і "Чарівна психоделічна міліція" звинувачували в пропаганді наркотиків).

Україну представляв художник Майкл Мерфенко. В окремому залі на кушетці в оточенні плакатів "Сплю і мітингую" спав анархокомуніст Давид Чічкан. "Шевченко потрапив у компанію аутистів", - флегматично констатувала преса. Хоча скандалу зі звинуваченнями в "нарузі над святинями" зі "Снів наяву" не вийшло, проект, безумовно, став однією з яскравих подій сезону.

Пролітаючи над гніздами недержавного арт-сектора, не забуваймо про найщедріших його представників - Віктора Пінчука і Ріната Ахметова. Фонд останнього "Розвиток України" завдяки програмам "Динамічний музей" та грантовій програмі [i3] став потужним конкурентом Фонду Віктора Пінчука - з позицій "головного" покровителя мистецтв в Україні. Роботу "Нonoris causa" з повним правом можна вважати окремим яскравим феноменом у житті Батьківщини-матері, тим більше що саме "Розвиток України" на сьогодні ледь не єдине джерело солідних арт-грантів...

Заснований у вересні 2006 р., PinchukArtCentre дедалі більше перетворюється на цікавий локальний виставковий майданчик. І чотири яскраві арт-події України він таки забезпечив. Це виставка "Китай Китай" (уперше в країні наймодніше китайське контемпорарі в таких кількостях!), перша в наших краях "персоналка" братів Джейка і Діноса Чепменів "Курча". А наприкінці червня було оприлюднено черговий шорт-лист Премії PinchukArt- Centre. Ажіотажу, як раніше, ця подія не викликала.

Особливих емоцій усередині країни не каталізував навіть "The Future Generation Art Prize @ Venice 2013" - проект-учасник офіційної паралельної програми 55-ї Міжнародної виставки мистецтв у Венеції. Втім, передбачувана реакція спостерігалася й на газетний галас навколо чергової участі в бієнале Оксани Мась. Цього разу - з "Квантовою молитвою" із залитих дорогезним муранським склом моторів супердорогих авто у спецпроекті GLASSSTRESS.

Поки обрані олігархи так-сяк підтримували експериментальне мистецтво та просвіщали маси на різних курсах з історії арту і в так званих кураторських школах, саме мистецтво остаточно перемістилося у... бюджетні музеї та установи.

У цьому плані показова якісна "реінкарнація" Національного музею Тараса Шевченка (на реставрацію якого знову виділено 27,2 млн грн). Для ілюстрації тези ще раз згадаємо одну з найголовніших подій року: участь України в основному конкурсі La Biennale di Venezia. Організацію Національного павільйону України було повністю віддано зовсім не Пінчуку (хоч би якою успішною була презентація України у Венеції-2009), а на відкуп людям государевим: комісаром став директор Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ Віктор Сидоренко, співкураторами - заступник директора ДП "Мистецький Арсенал" Олександр Соловйов та науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ, багаторічний куратор Малої галереї "Мистецького Арсеналу" Вікторія Бурлака. Обійшлося без громадської дискусії: арт-народ мовчав. Побудували в Італії "Пам'ятник пам'ятнику" Микола Рідний, Жанна Кадирова і Гамлет Зіньковський - і що?.. Самі тільки офіційні реляції - а в решті Національний павільйон співвітчизників не схвилював.

Зате перелік прізвищ "венеціанських" кураторів підтвердив те, що стало загальновідомим: законодавцем мод в українському арт-просторі віднедавна є "Мистецький Арсенал". І справді: кожен проект інституції під керівництвом Наталії Заболотної - справжня мегаподія в наших анемічних (стосовно мистецтва) широтах. Кожен наступний проект в "Арсеналі", своєю чергою, нагадує бієнале в мініатюрі: антикваріат, контемпорарі, книжкова...

Втім, справжню революцію в Заболотної приберегли на сезон відпусток. Як уже повідомляло DT.UA, 26 липня в "Арсеналі" відкриється всеукраїнський міжмузейний виставковий проект "Велике і величне", в рамках якого представлять 1000 взірцевих творів із колекцій 35 провідних музеїв України. На сайт "Арсеналу" повідомляє, що це буде ключова культурна подія офіційної програми святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі.

Міжмузейна - християнська - бієнале очікується 2014 р., коли в музейно-культурному комплексі стартує вже Друга київська міжнародна. Саме "Арсенал" став застрільником нової і як ніколи яскравої української тенденції - моди на міжмузейні мегавиставки. І... моди на класику, яку в нас часто подають як переосмислення історії. Втім, саме завдяки камбеку для мене особисто найбільш пам'ятними виставками в "Арсеналі" з минулого літа стали "Арт-Київ" і "Одеська школа" (працювала до 30 червня 2013 р.).

Любов до міжмузейних проектів та історії з "Мистецьким Арсеналом" поділяє Національний художній музей. Оговтавшись від перипетій серйозної боротьби за директорське крісло (у процесі якої музейники примудрилися презентувати мегапроект "Міф "Українське бароко"), ця культурна інституція впевнено повертається на позиції провідного художнього майданчика в Україні. Найяскравішими її проектами минулого сезону стали збірні "Мистецтво як радість життя. Микола Пимоненко", "Орієнтація на місцевості" (сучасне мистецтво України) і - в рамках "Французької весни" - персональна виставка Жака Шапіро "Жак Шапіро. Київ-Париж". У розпал літа Національний художній вразив, уперше в історії презентувавши постійну експозицію ХХ-ХХІ ст., а заодно і власне бачення історії сучасного мистецтва України ("Перегони з часом: Мистецтво 1960-х - початку 2000-х років").

Та все ж... Попри всю повагу до всіх без винятку музеїв, для мене особисто номером першим міжмузейно-освітнього проекту - з феноменальними живописом і скульптурою, які, як з'ясувалося, спокійнісінько зберігаються в обласних вітчизняних музеях, - стала виставка Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків "100 картин старих європейських майстрів з державних колекцій України", організована в рамках проекту "Європейський вимір". Не менш яскравою подією виявилася і друга виставка проекту "Європейський вимір" - "Три шедеври класичного мистецтва з музеїв Італії".

Під завісу арт-сезону саме час поміркувати. А що, питається, може означати централізація арт-життя? Чому український арт так помітно консьюмеризувався? Чому радикальні сюжети, теми, форми навіть у галереях (за поодинокими винятками) залишилися в минулому, а їхнє місце, у кращому разі, посіло "переосмислення" досвіду арт-підпілля та відкриттів двадцятилітньої давності? ..

Втім, деякі запитання риторичні. Коли "Нудьга, Анфісо!" - "Нудьга, Ларисо!", то сплін і смур стають єдино можливою правильною відповіддю.