Майдан forever vs стоп майдан

Помаранчевий Майдан у 2004 р. не сприймався як подія в низці подій; тоді Майдан був явищем унікальним. Наступні майданчики-епігони (податковий, мовний etc.) і антимайдани-симулякри не заперечували, а, швидше, підтверджували цю оцінку, оскільки сприймалися як локальні максимуми згасаючих коливань, спричинених потужним сплеском помаранчевої революції. До 2013 р. коливання стихли настільки, що влада переможно проголосила: "Майдан неможливий!". І ось вам - Євромайдан.

Будь-кому, хто хоч трохи обізнаний з українською історією, на думку відразу спадає порівняння з епохою козацьких повстань кінця XVI - першої половини XVII століття. Криштоф Косинський (1591), Северин Наливайко (1594), Марко Жмайло (1625), Тарас Федорович (Трясило) (1630), Іван Сулима (1635), Павло Павлюк (Бут), Карпо Скидан, Яків Острянин і Дмитро Гуня (1637-1638).

Після придушення повстання Павлюка (Бута) і Скидана в 1638 р. влада Польсько-Литовської держави прийняла "Ординацію Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої", яка переможно проголосила: "Ми на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер в наслідок заколотів утрачених і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів".

Здавалося, настали вічні часи "золотого спокою" в Речі Посполитій. І нате ж вам: "Висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха"!

Та якби тільки ляхам! Польща впала та й нас роздавила! Майдан-1654 на соборній площі Переяслава став останнім у козацькій історії, далі будуть тільки "чорні ради", або ж, говорячи російською, "бунти" - безглузді й нещадні. Бо Переяславський договір визначив вектор інтеграції, який заштовхав нас у трьохсотрічне ярмо, яке ще гірше за монгольське.

Азіатська деспотія - це вам не ляхи з їхніми договірними статтями, універсалами або ж ординаціями. І навіть не орда: тій плати вчасно данину - і отримуй ярлик на правління. У східному царстві рабів, де й ясновельможний князь - царський холоп, фінал протистояння міг бути лише один: фізичне знищення бунтівників. Ну або влади, не виключаючи самого помазаника Божого (див. рік 1917-й).

Чи хочемо ми, щоб нинішній Майдан став останнім у новітній українській історії? Все залежить від цього бісового вектора. Скрутимо його голову у бік Європи, тоді, певно, можна вже еволюціонувати й безмайданно. А як ні, то мусимо зробити все можливе, щоб нам знову не заткнули рота за московським зразком.

Козакам це вдавалося. Як пише Д.Кулеба, польська влада "розривалася між бажанням знищити козацтво як таке та зробити цих незамінних вояків своїми вірними слугами. Обидва бажання були в рівній мірі щирими". Мабуть, настільки ж щиро наша нинішня влада хоче знищити європейськість України як таку й водночас використати її для свого збагачення та dolce vita у тій-таки Європі. "Козаки це розуміли і відверто на цьому грали, тому стосовно поляків у них діяв приблизно такий алгоритм: повстав-пограбував, всіх перебив-присягнув королю у вірності і випросив у нього помилування. Потім знову повстав, знову пограбував, знову перебив… і так далі, і так по колу".

Звичайно, колобродити в такій круговерті могла дозволити своїм підданим виключно європейська влада. Король і магнати не могли знати теорії Джона Локка, але право вільних людей на повстання проти тиранії шанують в європейській цивілізації ще з античних часів.

Учасників першого повстання козаків покарали надзвичайно легко. "Реєстрових козаків, що приєднались до повстання, змусили дати обітницю на вірність королеві, а Косинського - тричі вклонитися зібраним для цього членам роду Острозьких і попросити у них пробачання", - пише М.Левицька. (Із князем Янушем Острозьким у Криштофа Косинського були особисті порахунки, пов'язані з конфіскацією земель, дарованих гетьману низовиків самим королем Речі Посполитої Сигізмундом III Ваза. - Є.З.).

Після фактично безрезультатної Куруківської битви, під час козацько-селянського повстання Марка Жмайла, польний коронний гетьман Станіслав Конєцпольський і призначені королем комісари підписали 5 листопада 1625 р. договір із новообраним гетьманом реєстрових козаків Михайлом Дорошенком, який ратував за припинення воєнних дій. Першим пунктом договору оголошувалася умовна (використовуючи юридичний термін) амністія. "Тим, які через щастя і з волі Божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи надалі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощення; всі вони, як ті, що лишаться на службі й. к. м., а так і ті, які по волі й. к. м. повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи".

За Переяславською угодою 1630 р. не тільки зберігалися умови амністії, передбачені Куруківським договором, а й збільшувався з 6000 до 8000 козацький реєстр. І це після Тарасової ночі, коли

Прокинулись ляшки-панки,

Та й не повставали:

Зійшло сонце - ляшки-панки

Покотом лежали.

Настільки ж "красиво" вийти з повстань 1637-го та 1638 рр. козакам уже не вдалося. Влада почала закручувати гайки. На десятий рік тупої роботи гайковим ключем репресій різьбу зірвало. Розмах повстання тепер такий, що про умовну амністію, котра передбачає будь-яке покаяння й, тим паче, будь-які обіцянки з боку повсталих, вже не йшлося. Декларація-1649 короля Речі Посполитої Яна II Казимира оголошує Запорозькому війську беззастережну амністію. "Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допусту, те все має бути в забутті, не повинен жоден пан чинити помсти й карання. Шляхті, як віри роської, так і римської, котра під час того замішання будь-яким способом бавилася при Запорозькому війську, його королівська милість із панської своєї ласки пробачає і переступ їхній покриває".

Визнання владою безумовної непідсудності дій повсталих є визнання за владою таких негідних дій, які, за Локком, дають народу беззастережне ПРАВО на повстання.

Козаки, які обрали євроінтеграцію, зберігали за собою це право й надалі. Білоцерківський трактат 1651 р., Гадяцька комісія 1657 р., а також Острозька комісія 1670 р. декларували повну й безумовну амністію ребеліцантам (від "ребелія" - повстання). Причому варто особливо підкреслити ту увагу, яку договірні сторони приділяли забезпеченню територіальної і персональної всеохопності королівської милості.

Білоцерківський трактат поширював наданий шляхті імунітет від переслідувань і на київських міщан. Гадяцька комісія згадувала "стан шляхетський, урядників і рядових людей". "Коли положення Гадяцької комісії з цього питання могли бути розтлумачені двояко, козаки окремо додатково наполягли, щоб їм гарантували амністію не лише в рамках Польщі, а й у Великому Литовському князівстві. Крім цього, нерідко козакам вдавалося навіть забезпечити, щоб порушники їхньої амністії були за це покарані гарантом амністії, тобто королем Польщі"
(Д.Кулеба).

Козаки, які обрали східний вектор інтеграції, втратили право на свободу. Того ж таки
1670 р., коли єврокозаки на переговорах відточували правові формулювання договору, окремо в пунктах про амністію вказуючи "приватних осіб" та "Запорозьке військо", козаків Острогозького слобідського полку, що підняли повстання проти злодіянь влади, винищували московські стрільці. У 1679 р. повстав Охтирський слобідський полк. Із царської адміністрації повсталим передали указ: якщо непокора не припиниться, то "от великого государя быть вам в жестоком наказе и в смертной казне безо всякого милосердия и пощады".

У сучасному перекладі сьогодні це звучить так: "Припиніть блокувати органи влади, влаштовувати масові заворушення й зухвало порушувати Закон!
…Це не просто адміністративні порушення, це грубе порушення Закону, яке передбачає сувору кримінальну відповідальність.
…Політики, закликаючи людей до протиправних дій, думають, що зможуть уникнути відповідальності, ховаючись за депутатські мандати та заручаючись підтримкою деяких міжнародних організацій. Такого не буде! …За невиконання рішень судів і зневагу до законів і Конституції України винні будуть відповідати!" (зі звернення генерального прокурора України Віктора Пшонки, 09.12.2013 р.).

Тому цілком обґрунтованим видається останнє коригування політики Майдану: першочергова вимога - амністія не засуджених, а "амністія факту". Із влади слід вибити визнання такої негідності її дій, яка дала народу право на повстання, і він, народ, в особі всіх його представників, які реалізували це своє природне право, повинен знати: "Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допусту, те все має бути в забутті, не повинен жоден пан чинити помсти й карання".

І такі майдани, швидше "чорні ради", траплялися не раз в історії України.