Борьба не на жизнь, а на смерть

19 марта, 2010, 17:29 Распечатать Выпуск №11, 19 марта-26 марта

Конечно же, редакция «ЗН» отнюдь не склонна считать экс-председателя Львовского апелляционного суда г-на Зварича «жертвой режима»...

Конечно же, редакция «ЗН» отнюдь не склонна считать экс-председателя Львовского апелляционного суда г-на Зварича «жертвой режима». Вместе с тем он не является и жертвой непримиримой борьбы с коррупцией, а только — потерпевшим вследствие неблагоприятного для него лично «расклада». Записи на пленках, сделанные СБУ в кабинете судьи И.Зварича, достаточно красноречивы. Впрочем, виновным обвиняемого признает суд, и только он может те или иные факты квалифицировать как доказательства в деле или игнорировать. Кстати, Игорь Зварыч обратился в суд с иском о защите чести и достоинства в связи с публикацией «Игорь Зварыч. Избранное». Суд оставил дело без рассмотрения в связи с несоблюдением истцом процессуальных процедур. Поэтому, ввиду того, что «ЗН» неоднократно освещало дело судьи Зварича, руководствуясь принципами объективности и непредвзятости, а также придерживаясь традиции давать шанс быть услышанным тому, для кого это почти невозможно в данный момент, — с незначительными сокращениями публикуем письмо, полученное за подписью И.Зварича. Заголовок и стилистика оригинала оставлены без изменений, а патетику и искренность судьи пусть оценит читатель.

Україна з новим президентом, новим лідером нації. Віктор Янукович з політичною силою, що не відмовилася від свого лідера після драматичних подій зими 2004—2005 рр., «Партією регіонів», вистояли в опозиції, не втратили своїх прихильників та отримали те, до чого йшли всі ці роки, — реальну владу. Їхня згуртованість, цілеспрямованість, воля — гідні поваги.

А що отримала Україна? Що отримали Буковина і Закарпаття, Полісся і Наддніпрянщина, що отримали гуцули і рідні мені бойки та лемки, а глобальніше — Захід України, її «серце» — Центр із Золотоверхим Києвом, та й Північ? Судячи з інавгурації в парламенті, людину діла, а не багатослів’я, яка об’єднає Лівий та Правий береги Дніпра і буде обстоювати права і свободи громадян?!

Тож якщо новому президенту України вдасться об’єднати, згуртувавши націю, зробити те, чого не змогли і близько три його попередники, то він тільки за це буде заслуговувати на пам’ятник за життя на Печерських пагорбах.

Виконати завдання, з огляду на велику ймовірність «штучного» розподілу України на Схід і Захід, що є значною заслугою саме політиків, як тих, що при владі, так і тих, що в «опозиції», а особливо у передвиборний період, — є реальним. Що ж до відстоювання, навіть і президентом України, прав та свобод громадян, за сучасних реалій у державі, — то потрібно сказати чесно, прямо і відкрито — це «шапка Мономаха» не по українських президентах, це непосильна для них ноша.

В основному це пов’язано з тим, що, декларуючи, присягаючи на Пересопницькому Євангелії — обстоювати права і свободи громадян, чільники країни навіть близько не усвідомлюють, наскільки правдиве, реальне дотримання всіма посадовцями-чинушами прав та свобод людини, громадянина потрясе самі принципи, устої існування сучасної держави Україна, стане загрозою встановленим і розписаним між невеликою групкою надлюдей правил гри, а основне — їхньому олігархічному капіталу, з його диким накопиченням саме завдяки грубим порушенням прав та свобод простого, обкраденого до нитки народу України! Чи для таких «потрясінь» спокою та благополуччя було «обрано» ними нового очільника? Відповідь на це непросте запитання — у кожному з нас.

Що стосується мене, то саме сфабрикована з політичних мотивів найвищими посадовими особами України, при активній участі та під безпосереднім керівництвом на той час президента України В.Ющенка, справа І.Зварича — живий, наочний приклад грубого порушення прав і свобод людини, громадянина України, обвинуваченого.

А моя боротьба, нехай і з тюремної камери, нехай і, на перший погляд, безуспішна, хворої, але, завіряю вас, — незламаної людини за гарантовані «на папері» кожному громадянину Конституцією України права та свободи — це чітке віддзеркалення «розуміння» всієї важливості дотримання цих прав посадовими особами України.

Яким же чином президент України В.Янукович буде обстоювати права і свободи громадян, у тому числі й мої — обвинуваченого, а вірніше — вже давно визнаного винним та «засудженого» найвищими посадовими особами України, Генеральної прокуратури України (в подальшому ГПУ) без суду та вироку, хто йому в цьому має бути помічником? Як не дико звучить у світлі розслідування, а фактично — неприкритого фабрикування справи І.Зварича, але саме прокуратура України на чолі з генеральним прокурором України і повинна би бути тим органом, тим політичним інститутом у державі, що здійснює нагляд за додержанням прав та свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Але чи є це завдання пріоритетним, основним у діяльності сьогоднішньої прокуратури України, її «авангарду» — Генеральної прокуратури України? Чи знайдеться хоч один українець, росіянин, татарин, молдованин… в Україні, який скаже — «Так!»?

Ось вам і відповідь! Саме так, як ви думаєте, і захищаються «чинушами» від влади права та свободи людини в Україні.

Якщо ж такий важливий державний орган, як прокуратура, є безнадійно «хворим», то чого простий громадянин чекає від чиновницької армії, з якою він воює, обстоюючи свої права кожен божий день, — самотужки? Тим більше якщо людина кинута в тюрму, тоді це війна, боротьба не на життя, а на смерть!

Що тут може зробити навіть і президент України? Може, розігнати таку Генеральну прокуратуру України (шляхом подання кандидатури на розгляд Верховної Ради України), прокурорів областей та інших рівнів — і все буде добре, кадри ж вирішують усе? Можливо, так і потрібно робити, президенту України видніше, але чи вирішить це таку болючу, глибинну проблему українського суспільства, чи не буде це черговим косметичним зализуванням ран безнадійно хворого?

Кримінальну справу відносно мене розслідували слідчі ГПУ Жербицький В.Г., його підлеглий Личик С.Я., інші, які під час слідства публічно, відкрито, у всіх можливих ЗМІ України задовго до закінчення розслідування розгляду справи судом, винесення обвинувального вироку переконували громадськість у тому, що моя вина у вчиненні хабарництва є ними вже встановлена та доведена. Вони поширювали дані слідства, що принижують мою честь та гідність, честь і гідність членів моєї сім’ї.

Такі, якщо можна назвати їх так, «слідчі» однозначно мали бути відсторонені від розслідування, як мінімум, цієї справи. Ця проста істина відома і зрозуміла навіть початківцю-юристу. Слідчий, який публічно, відкрито, офіційно, як посадова особа, виявив свою упередженість щодо вини підозрюваного, обвинуваченого в процесі розслідування ним справи, підлягає відводу. Цю справу повинен розслідувати інший слідчий, дії якого не викликають сумніву в їх об’єктивності.

Оскільки названі мною слідчі не заявили самовідводу, то я заявив відповідний відвід прокурору, який здійснює нагляд за діями таких слідчих. Однак наглядовий прокурор ГПУ, який працює в сусідньому кабінеті, на тому ж поверсі, в тому ж приміщенні, і, головне, — в тій же «фірмі» ГПУ, що й названі мною «пінкертони», відмовив без будь-якої мотивації, за принципом — сам дурак.

Мої скарги розглядали аж два заступники генерального прокурора України: Кузьмін Р.Р. та Щьоткін В.І., які з грудня 2008 р. по 30 грудня 2009 р. також активно, публічно, відкрито переконували громадськість, що моя вина є встановленою, доведеною, що я злочинець, хабарник. Одночасно виносили у справі процесуальні документи, наглядали за справою та контролювали, чи так вона розслідується, як вони виступають, та давали офіційні вказівки «своїм» слідчим.

Дії заступників Кузьміна Р.Р., Щьоткіна В.І. весь 2009 рік я оскаржував генеральному прокурору України Медведькові О.І. Він у такій само послідовності, офіційно, публічно, ще в грудні 2008 р. переконував Верховну Раду України та громадськість, що І.Зварич — злочинець, хабарник, який сам написав заяву, де визнає, що брав хабарі.

Скажіть, де ви бачили більш стійку, організовану, пов’язану круговою порукою у «зачарованому колі беззаконня» державну структуру? Самі порушують справи, самі їх розслідують, самі ж за собою наглядають та себе ж контролюють, чи так вони їх розслідують, як попередньо виступають та декларують!

На цьому простому прикладі я показав дотримання прав людини, громадянина, обвинуваченого тими чиновниками, які повинні наглядати за «всіма» в Україні. То що роблять всі інші «чинуші», можете собі уявити.

Кадрова заміна, «свіжа кров» — це добра справа, але поможе вона прокуратурі, як «мерцю кадило». Та й чи потрібно щось придумувати, коли колесо давно придумане, і до того ж в Україні?

Ще в 1996 р. при прийнятті Конституції України функцію розслідування у прокуратури України забрали. Правда, однією рукою, бо другою тимчасово залишили, виписавши в перехідних положеннях, до прийняття додаткових законів про сформування системи досудового слідства. І так — 15 років!

У 2009 р. я, І.Зварич, як громадянин України, звернуся в Конституційний суд України з конституційним зверненням про надання офіційного тлумачення цих протиріч Конституції України, адже орган, який розслідує справу, не вправі сам же й контролювати себе, чи законі його дії. На жаль, суд не прийняв звернення через те, що не було надано матеріалів, які б підтверджували факти неоднозначного вирішення застосування положень Конституції України. Хто мені, схованому в тюрму, ув’язненому, надасть такі матеріали?!

Та обставини, що 15 років грубо порушуються основні права сотень тисяч громадян України, які не можуть вирватися із «зачарованого кола» під назвою прокуратура-суд, не турбує, як і те, що Конституція України такого органу як Генеральна прокуратура України — не передбачає!

Я, І.Зварич, незважаючи на весь вилитий на мене бруд, брехню, знущання, катування бандитами, безпрецедентні порушення прав обвинуваченого слідчими, прокурорами, їхню кругову поруку, допити в застінках СБУ в нічний час, безпідставне утримання в тюрмі, «випадкові» падіння стелі в тюремній камері, навмисне ознайомлення з неналежно оформленою справою в підвальному холодному приміщення Львівського СІЗО, призначеного для дій з особами, хворими на відкриту форму туберкульозу, — борюся і буду боротися за правду, за права до останнього подиху.

Акція протесту — безстрокове голодування в сирій, без свіжого повітря тюремній камері, яку я проводжу вже більше 40 днів, — це теж форма боротьби, хоча, з огляду на здоров’я, і може закінчитися летально, як і формою боротьби є ця стаття, яка точно не дасть мені спокійного життя від зацікавлених осіб.

Ігор ЗВАРИЧ

1 березня 2010 р.

Оставайтесь в курсе последних событий! Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Добавить комментарий
Осталось символов: 2000
Авторизуйтесь, чтобы иметь возможность комментировать материалы
Всего комментариев: 0
Выпуск №39, 20 октября-26 октября Архив номеров | Содержание номера < >
Вам также будет интересно