Київські ініціативи: вack officе

«Школа XXI століття: київські ініціативи» - під такою багатообіцяючою назвою минулого тижня у Києві проходив Форум міністрів освіти європейських країн. Справа, безперечно, добра і потрібна. Особливо в ситуації, коли наша країна йде (точніше сказати - шкутильгає) до задекларованої євроінтеграції досить невпевнено: однією ногою ступила на шлях до Європи, а другу підняла в невизначеності, озираючись в інший бік. Здавалося б, цей представницький форум (як повідомлялося, до участі в ньому було запрошено міністрів освіти із 44 країн) - якнайкраща нагода послухати, якими освітніми проблемами переймаються сьогодні Європа і світ, повчитися чогось корисного і, так би мовити, себе показати. Якими ж ініціативами ми хвалилися перед Європою? Як вони були сприйняті першими освітянами інших країн? Який результат саміту? Власне, заради якої світлої освітньої мети збиралися міністри освіти у столиці України?

Перелік питань можна продовжити. Вони сьогодні на устах багатьох людей, котрих цікавлять проблеми освіти. На жаль, наші освітяни про форум майже нічого не дізналися: хоч як це дивно, про нього вкрай мало інформації. У дні, коли він проходив, славнозвісне «Єдине інформаційне вікно України» (www.osvita.com ), яке пообіцяло пряму трансляцію, не забезпечило її на належному рівні. Відвідувачі сайта скаржилися, що трансляція неякісна, переривається, час від часу зникає звук.

І ще цікавий момент - запис трансляції форуму по його завершенні так і не з'явився на сайті www.osvita.com. Натомість тепер у рубриці «Актуальне відео» на цьому ж сайті можна переглянути відеозапис, як студенти Миколаївського аграрного державного університету засуджують вчинок Дарії Степаненко, котра не за призначенням використала букет квітів для міністра. Очевидно, ця подія актуальніша для нашої освіти, ніж суть виступів європейських освітян.

Отож дізнатися про те, що саме говорили перші освітяни Європи, змогли дуже і дуже небагато бажаючих. Як і прочитати опубліковані виступи доповідачів хоча б англійською. Замість них www.osvita.com пропонує відвідувачам довільний переказ самого міністра рішень саміту, результатами якого, як і всіма своїми звершеннями, звісно ж, Д.Табачник задоволений.

Планувалося, що на форумі буде обговорено три важливі питання: «Освітні системи в мультикультурних суспільствах: створення культури життя в мирі і злагоді», «Компетенції життєздатності в демократичних суспільствах XXI ст.», «Шкільна освіта та університети: створення загальноосвітнього європейського простору». За словами Д.Табачника, всі питання було розглянуто, вироблено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій щодо кожного з них: дошкільна освіта, викладання історії, толерантність, мовне питання, інформаційно-комунікативні технології, розвиток міжнародних партнерських зв’язків навчальних закладів, підготовка вчителів. Звісно, стан справ у кожному з цих напрямів в Україні - тема окремої розмови. Але дивує інше: про які київські ініціативи щодо толерантності розповідав колегам з Європи міністр, котрий «прославився» своїми нетолерантними висловлюваннями про галичан та про ветеранів УПА? Інна Совсун, голова громадської організації «Центр дослідження суспільства», зокрема, зазначила: «Рівень толерантності Дмитра Табачника вже давно набув широкого розголосу. Проте напередодні форуму було виявлено ще більш вражаючі приклади «політичної толерантності» очільників освітньої галузі в Україні. Заступник міністра Є.Суліма не просто проголошує нетолерантні погляди, а й за кошт державного бюджету пропагує відверто расистські ідеї. Так, у підручнику «Політична філософія» (2006 рік), співавтором якого він є, зокрема, читаємо таке: «Окружність черепа та величина мозку - зовнішні ознаки більшої чи меншої духовної та інтелектуальної обдарованості. У людей розумової праці середня окружність голови більша, ніж у тих, хто займається фізичною працею. [...] Загалом окружність черепа зменшується від європейської раси до монголів, індійців, малайців, негрів та австралійців». Після таких текстів проведення міжнародних форумів про толерантність виглядає щонайменше цинічно. У цивілізованій країні процитована заява призвела б до політичної смерті, вже не кажучи про те, що пропагування такої ідеології в підручниках має стати предметом детального розслідування з боку правоохоронних органів».

Не можна вважати демонстрацією толерантності й те, як вчинили, з благословення влади, правоохоронці з абсолютно не помпезним студентським контрфорумом, що проходив паралельно із самітом міністрів. Активіст незалежної профспілки студентів «Пряма дія» Ілля Власик: «Ми намагалися розповісти про справжні проблеми української освіти, про її комерціалізацію та ксенофобські прояви. Бо вважали, що розповідь про це нашого міністра буде лицемірною. Як і на офіційному форумі, у нас планувалася робота в секціях, серед яких була й секція з проблем середньої освіти. На контрфорум з'їхалися студенти з різних країн - Росії, Грузії, Білорусії, Великобританії, Німеччини, Австрії. На жаль, на Михайлівській, а потім і на Софійській площі, куди бійці «Беркута» витіснили нас, нам не вдалося розгорнути намети, декорації й апаратуру. Дві години ми стояли в оточенні міліції. Та все-таки наш форум відбувся, хоча і в імпровізованому вигляді».

Доля студентської демонстрації значно наочніше продемонструвала цінності керівництва освіти та держави, ніж лицемірні заяви Дмитра Табачника про те, що контрфорум - це нормальне явище.

Особливої уваги заслуговують іще два напрями, озвучені міністром як такі, котрі успішно розв'язуватимуться. Це викладання історії і мовне питання. Зі слів Дмитра Табачника, Рада Європи підтримала підготовку спільного посібника з історії для вчителів усіх країн Європи. Можливо, це був би цікавий експеримент, якби не скромний коментар від «Єдиного освітнього інформаційного вікна»: «Україна і РФ працюють над створенням спільного посібника з історії для вчителів. За словами міністра освіти і науки Російської Федерації Андрія Фурсенка, перші п’ять розділів нового підручника з історії для шкіл України та Росії науковці обговорять у Києві 16 жовтня». Отож ідея Табачника про спільний підручник історії з Росією, яка викликала великий резонанс у суспільстві ще рік тому, живе і перемагає. Тільки тепер вона отримала офіційне прикриття рішеннями європейського форуму. Невже ж закордонні міністри мали на увазі саме цей варіант співпраці?

Схожа ситуація і з мовною політикою. «Напередодні цього форуму директорат Ради Європи з питань освітньої і мовної політики у Страсбурзі закінчив дуже важливий офіційний документ, який нам учора передали, під назвою «Мовна освітня політика України, - цитує міністра osvita.com. - Мені дуже приємно, що освітня мовна політика в Україні одержала схвальну оцінку експертів Ради Європи по абсолютній більшості вимірів.» Що це за абсолютна більшість вимірів - широкому загалу не пояснили. Але уявляєте, які закони про мови можна проштовхнути під цим соусом? Ніякій Венеціанській комісії таке й не снилося! І особливо доречно це буде перед весняними парламентськими виборами, коли антипомаранчевим партіям доведеться виконувати давні обіцянки щодо статусу російської мови в Україні.

Якщо про суть «київських ініціатив» більшість освітян так і не довідалася, то інша «інновація» нашого Міносвіти викликала в керівників деяких навчальних закладів, м’яко кажучи, подив. Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України «Про проведення Форуму міністрів освіти європейських країн «Школа ХХI століття: Київські ініціативи» (№859-р від 12 вересня 2011 р.), «фінансування форуму здійснюється за рахунок коштів, передбачених Міністерству освіти і науки, молоді та спорту в Державному бюджеті України на 2011 рік для зазначених цілей». Однак винахідливе міністерство зекономило державні кошти, примусивши школи (а отже - батьків учнів) оплачувати деякі рахунки за дорогих гостей. Зробили це геніально просто, прикрившись благородними намірами. «Делегації з країн Європи, що прибули на Форум міністрів освіти європейських країн «Школа XXI століття: Київські ініціативи», відвідають школярів із київських шкіл», - повідомляє офіційний інформаційний портал www.osvita.com. Так і було. Але, як стало відомо з достовірних джерел, із деякими нюансами. На нараді в міністерстві поважні європейські гості були «розподілені» між директорами чотирьох десятків найкращих шкіл Києва. Кожна школа мала зустріти закріпленого за нею гостя (а це означає - знайти гроші на бензин до Борисполя та назад, двічі сплатити митний збір за користування залом для VIP-делегацій), організувати обов'язкову культурну програму ну і, звісно, нагодувати. А потім доправити до готелю «Україна», де Міносвіти забронювало номери для делегатів. Але на цьому клопоти керівників шкіл не закінчилися: декотрі з делегатів вирішили затриматися ще на добу. Отож закріпленим за ними освітнім закладам довелося додатково вишукувати кошти. А тепер запитаймо себе: звідки школи взяли гроші на ці непередбачені витрати? Всім відомо, що держава не дає коштів навіть на ганчірки для миття підлоги. Згадаймо, як прем’єр Микола Азаров, відвідавши напередодні 1 вересня звичайну київську школу, переймався її недофарбованими стінами та фасадом. За даними «Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні», підготовленої Академією педагогічних наук до 20-річчя незалежності, кабінети фізики в нас обладнані на 17 - 35% (лише в Києві - на 40%), кабінети з біології - на 17 - 24%, на один комп’ютер у середньому по країні припадає 27 учнів (у Європі - 1,5). Невже міністерство цього не знає? То на що ж (чи на кого) сподівалися державні мужі, перекладаючи на плечі шкіл VIP-видатки? Спонсором форуму європейських міністрів частково стали, самі про це не відаючи, батьки школярів. Бо їхні «благодійні фонди» - чи не єдині фінансові ресурси шкіл.

Отже, саміт завершився. І - тиша. Жодного інформаційного буму він не викликав. І не тому, що ЗМІ люблять писати й повідомляти лише про скандали (вчинок студентки, яка, за словами самого міністра, «енергійно вручила» йому букет, став подією номер один форуму), а тому, що, очевидно, нічим хвалитися. Інакше б рішення київського саміту міністрів вже мало неабиякий розголос. Скупість і дозованість офіційної інформації про цю подію, її певна утаємниченість і навіть кулуарність (не повідомлялося навіть, скільки всього міністрів і з яких країн взяли участь у форумі) - все це насторожує. Чому на форум було запрошено обмежене коло, переважно лояльно налаштованих до політики міністра Табачника, освітян? Чому досі не оприлюднено прийняте комюніке? Дехто з відомих освітян, не запрошених на форум за критику курсу Табачника, вважає, що якби то був значимий документ, його, безперечно, не тримали б як кота в мішку.

Безумовно, Д.Табачник покладав на цей форум великі сподівання - як у плані власного самоствердження, так і в сенсі політичному: як можливість реабілітуватися в очах президента і вищого політикуму. Очевидно, результат київської зустрічі міністрів не виправдав цих сподівань. «Київські ініціативи» щодо загальноосвітньої школи, які, за задумом організаторів, мали стати чимось на кшталт Болонської угоди щодо вищої освіти, зазнали фіаско.