Ну і намаячили...

П’ятниця, 13-те, додала й без того натягнутим українсько-російським відносинам нової порції напруженості. Цього разу конфлікт виник через один із тих об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення (НГЗ) у Криму, що займає Чорноморський флот Росії.

Йдеться про маяк Ялтинського морського торгового порту: під приводом того, що у його начальника Віктора Поліщука закінчився строк дії перепустки на територію порту, минулого тижня служба охорони підприємства не пропустила його на об’єкт. Водночас прибулі працівники севастопольської філії Державного підприємства «Держгідрографії» Міністерства транспорту та зв’язку України зламали замки і пройшли на територію маяка. Після того як про ці дії працівників «Держгідрографії» повідомили ЗМІ, активізували свою діяльність і члени українського «Студентського братства». Вони почали пікетувати кілька об’єктів НГЗ, що займає ЧФ РФ (маяк на мисі Сарич, а також радіонавігаційну станцію «Марс-75» у Генічеську), із вимогою повернути їх Україні. (За словами російських військових, українці не просто пікетували ці об’єкти, а й намагалися неодноразово на них проникнути.)

Слід віддати належне: в останні кілька років Київ із допомогою МЗС і Держпідприємства «Держгідрографія» (рішенням українського уряду ще 1998 року йому передано управління об’єктами НГЗ) послідовно домагався відновлення свого права власності над кримськими маяками. Це була державна політика, яку українці намагалися реалізувати і за столом переговорів, і в залах господарських судів. Її необхідність була зумовлена кількома причинами.

По-перше, відповідно до конвенції ООН із морського права, прибережна держава відповідає за гарантування безпеки судноплавства у своїх територіальних водах. А це важко зробити, коли держава не контролює об’єкти навігації та гідрографії. (Досить сказати, що гідрографічна служба ЧФ РФ в останні півроку не раз відключала частину маяків (Морського, Окунівки, Карантинного), а також деяких світлових знаків (Скалистого, Прибійного, Пересипу, Пірсу №8, Ласпінського, Трійці.) Зауважимо, що ці дії мали місце в зонах інтенсивного мореплавства на підходах до українських портів Чорноморський, Євпаторія, Севастополь і Ялта.) По-друге, і за часів адміністрації Леоніда Кучми, і сьогодні, коли при владі команда Віктора Ющенка, офіційний Київ намагається впорядкувати функціонування Чорноморського флоту Росії на території України. На сьогодні наша країна відновила своє право власності над 64 маяками та світловими знаками. Однак ці спроби наштовхуються на жорстку протидію як командування ЧФ РФ, так і російського політичного керівництва...

Демонстрація прапора

Через кілька днів після історії в Ялтинському порту анонімне джерело із севастопольської філії «Держгідрографії» пояснювало агентству «Інтерфакс-Україна» дії своїх колег тим, що маяк утримувався російським флотом незаконно, оскільки останній не має договорів про оренду ні з Фондом держмайна України, ні з Міністерством транспорту та зв’язку. До того ж, відповідно до чинного законодавства України, маяки оренді не підлягають. Джерело також повідомило, що в ході інвентаризації, проведеної Ялтинським портом, з’ясувалося, що у керівництва маяка немає договору з портом на споживання електроенергії, відсутні також договірні відносини з відшкодування оренди на землю. У результаті всі витрати було покладено безпосередньо на порт.

Працівник «Держгідрографії» також звернув увагу на те, що маяк вимагає капітального ремонту, що не здійснювався вже більш як 40 років. З огляду на це, багато допоміжних механізмів, які у разі потреби мають забезпечити його безперебійну роботу, повністю вийшли з ладу. Тому, якби ялтинський маяк не було взято на обслуговування спеціалістами севастопольської філії «Держгідрографії», збої в його роботі були б неминучими, що могло призвести до найнепередбачуваніших наслідків для судноплавства в цьому районі.

Ці пояснення, а також подальші коментарі представників офіційного Києва — міністра закордонних справ Бориса Тарасюка і його першого заступника Володимира Огризка, секретаря РНБОУ Анатолія Кінаха, міністра транспорту та зв’язку Віктора Бондаря, геть не задовольнили росіян. У Москві вважають, що українці захопили об’єкт, який на цілком правових підставах перебував у розпорядженні Росії. При цьому представники російського МЗС і ВМС РФ називають дії української сторони грубими, обурливими, провокаційними і протиправними і оцінюють їх як недружній акт. Росіяни стверджують, що своїми діями українці ігнорують угоди щодо Чорноморського флоту і дестабілізують обстановку в регіоні. А лідер партії «Родіна» Дмітрій Роґозін реанімував уже добряче забуте питання про «статус Криму».

Відповідною реакцією росіян на події минулої п’ятниці стало не тільки розгортання агресивної інформаційної кампанії, під час якої російські політики, не соромлячись у висловлюваннях, знову звинуватили офіційний Київ у недотриманні підписаних угод, а й активізація діяльності проросійських організацій у Криму, котрі організовують пікети «на захист маяків Чорноморського флоту». Одночасно командування ЧФ Росії пішло на ескалацію конфлікту: воно прийняло рішення посилити охорону тих 35 об’єктів навігаційно-гідрографічного призначення в Криму, які й до сьогодні використовують російські моряки-чорноморці. І не тільки особовим складом із підрозділів морської піхоти, а й бронетехнікою. Так, наприклад, БТР з’явився біля маяка на мисі Сарич. І хоча пізніше він залишив територію об’єкта, сама його поява — безумовне свідчення того, що росіяни (командування ЧФ РФ, російське політичне керівництво) готові піти на свідоме загострення ситуації і порушити базові угоди щодо Чорноморського флоту. Адже дислокація військового підрозділу та техніки можлива лише за узгодженням із українською стороною (пункт 5 статті 15 угоди про статус і умови перебування ЧФ Росії на території України). А цього якраз і не було зроблено.

Коментуючи це рішення, російський міністр оборони Сергій Іванов заявив, що охорона об’єктів ЧФ РФ «має у своєму розпорядженні всі повноваження, що передбачені Статутом гарнізонної та вартової служби Збройних сил РФ». І додав: «Про деталі я говорити не буду». Нагадаємо, що, серед іншого, згаданий статут передбачає: при проникненні порушника на охоронюваний об’єкт і його непідкорення командам вартового останній має відкрити вогонь на ураження. І без попередження він може стріляти «у разі явного нападу на нього або на охоронюваний об’єкт».

Цінність об’єктів НГЗ визначається для Чорноморського флоту Росії, російського політикуму кількома моментами. По-перше, маяки мають для російських ВМС військове значення: при загостренні ситуації в регіоні з їхньою допомогою ЧФ РФ може здійснювати прив’язку на місцевості. По-друге, не слід забувати про той психологічний ефект, який має для Кремля і проросійських організацій у Криму присутність російського прапора на об’єктах НГЗ. Сьогодні це знак військової та політичної присутності Росії на півострові. І, відповідно, повернення цих об’єктів Україні означатиме не просто спускання прапора. Це стане символом того, що виведення ЧФ РФ із Криму не уникнути. А от саме цього Москва й хотіла б уникнути...

Хто все ж таки правий у цьому тліючому «маяковому конфлікті»? Спробуємо розібратися в тих аргументах, якими оперують обидві сторони, стверджуючи свою правоту.

Де криється диявол?

У нинішньому конфлікті й українці, і росіяни посилаються на українсько-російську угоду про параметри поділу Чорноморського флоту, а також додатки №2 і №3 до нього. Зокрема, прес-служба ЧФ Росії стверджує: «ялтинський маяк, відповідно до пункту 15 додатку №2 угоди про параметри поділу ЧФ, є об’єктом Чорноморського флоту Росії з моменту підписання угод щодо флоту 1997 року». «Ялтинський маяк, який має статус військового містечка під найменуванням «Я-13», знаходиться в переліку додатку №2, що містить список об’єктів, переданих в оренду Російській Федерації», — у свою чергу уточнює помічник головнокомандуючого ВМФ Росії Ігор Дигало. Він також не раз заявляв, що «Росія, відповідно до угоди про взаєморозрахунки, сумлінно сплачує щорічну орендну плату українській стороні».

Інакше трактують згаданий документ у Києві, де особливо акцентують увагу на тому, що в додатку №2 йдеться про об’єкти і земельні ділянки в Севастополі, у той час як у додатку №3 — за його межами. Офіційний представник українського МЗС Василь Филипчук так коментує тексти додатків: «Ялтинський маяк знаходиться в м. Ялта, тобто за межами Севастополя. Вичерпний перелік усіх об’єктів, переданих Україною в тимчасове користування російській стороні за межами Севастополя, наведено в додатку №3 до угоди про параметри поділу ЧФ від 28 травня 1997 року. Однак ялтинський маяк до цього переліку не включено. Додаток №2 до згаданої угоди, на яку безпідставно посилається прес-служба ЧФ РФ, містить перелік лише об’єктів, які тимчасово передано Україною російській стороні в місті Севастополь. Отже, об’єкти НГЗ і, зокрема, ялтинський маяк, до згаданих додатків не включені, а будь-яких додаткових україно-російських угод щодо їхньої передачі в тимчасове користування російській стороні не існує». Що ж стосується об’єктів у Ялті, то в додатку №3 згадано лише два з них — 830-й пост зв’язку і ретрансляції, а також військовий санаторій «Ялта».

Звернемо увагу: якщо росіяни не акцентують уваги на тому, що в додатку №2 мова йде про об’єкти, розташовані у Севастополі, то представники офіційного Києва, у свою чергу, старанно уникають публічно згадувати про об’єкт «Я-13». Тим часом у додатку №2 у пункті 15 «Об’єкти гідрографічної служби (використовуються спільно)» у підпункті 2 «Управління 47 району гідрографічної служби з управлінням 23 океанографічної експедиції» дійсно фігурує військове містечко «Я-13», котре, як підтвердили «ДТ» українські експерти, які в минулому мали стосунок до переговорного процесу, позначає ялтинський маяк.

Звісно, дивно, що в переліку об’єктів, розміщених у Севастополі, згадано маяк, який міститься на території Ялтинського порту. Співрозмовники «ДТ» тільки розводили руками й дружно повторювали, що базові документи щодо розподілу Чорноморського флоту готувалися поспіхом під тиском згори, професійна кваліфікація деяких членів української делегації була низькою, і цією ситуацією сповна скористалися росіяни. Показовий приклад із картами, про які йдеться в угоді про взаєморозрахунки: на них мали бути зазначені об’єкти, які українська сторона передає російській в оренду. Але позначене на картах часто не відповідало розміщенню на місцевості. «Якби автори угод із розподілу Чорноморського флоту були зацікавлені в їхній прозорості, а не в прагненні підкласти «міни уповільненої дії», то об’єкти НГЗ були б поділені. Як це, наприклад, зроблено в додатку №1 «Перелічення й параметри об’єктів ВМС України», де пункт 16 підпункт 5 включає «Управління 46 району гідрографічної служби» (м. Одеса), а підпункт 8 «Система навігаційного забезпечення 46 РГС» (поняття включає всі маяки та об’єкти НГЗ району)», — вважає директор Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «НОМОС» Сергій Кулик.

У неофіційних коментарях представники української влади, пояснюючи позицію офіційного Києва, кажуть, що вони не знають, що позначає «Я-13», оскільки в минулому так і не було проведено інвентаризацію об’єктів, які займає у Криму російський Чорноморський флот. Проте, коли українські чиновники публічно стверджують, що ялтинський маяк ніде не фігурує, це дає росіянам привід обвинуватити Київ у брехні. Як це, наприклад, кілька днів тому зробив Сергій Іванов. Безперечно, таке замовчування ослаблює позицію України в інформаційній кампанії, ставить нашу країну в менш виграшне становище в очах обивателів. Недавня «дискусія» депутата російської Держдуми Костянтина Затуліна з першим заступником міністра закордонних справ України Антоном Бутейком в ефірі «5 каналу» – яскраве того свідчення.

Аргументи Києва

Тим часом позиція Києва, який стверджує, що ЧФ Росії незаконно утримує об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення, і зокрема ялтинський маяк, на наш погляд, спирається на серйозні юридичні аргументи, яким росіянам важко щось протиставити. У кожному разі, такий висновок можна зробити, проаналізувавши тексти українсько-російських угод щодо Чорноморського флоту, а також додатки №2.

У пункті 2 статті 2 угоди про параметри розподілу Чорноморського флоту зафіксовано, що «перелік і параметри об’єктів, які використовує ЧФ РФ у м. Севастополі, містяться в додатку №2». У пункті 15 додатку №2, у свою чергу, зазначено, що «перелік засобів навігаційного обладнання, об’єктів та інфраструктури Гідрографічної служби Чорноморського флоту, які перебувають на території України, буде остаточно узгоджено в рамках угоди між Україною і Російською Федерацією про навігаційне-гідрографічне та гідрометеорологічне забезпечення безпеки мореплавання в Чорному і Азовському морях». Не слід випускати з уваги й те, що в пункті 5 статті 8 угоди про статус та умови перебування ЧФ Росії на території України зазначено: окремою угодою буде визначено порядок використання Києвом і Москвою системи НГЗ в Чорному й Азовському морях. Однак цю угоду так і не було підписано. Хоча українські і російські дипломати свого часу підготували кілька проектів зазначеного документа.

Все вище перелічене дає нам підстави стверджувати, що перелік об’єктів НГЗ, наведений у додатку №2, має попередній характер. І заодно зробити висновок, що росіяни ці об’єкти зовсім не орендують, а, скориставшись правовою неврегульованістю питання, безплатно їх займають. Оскільки немає чинних українсько-російських угод щодо передачі об’єктів НГЗ у користування російській стороні й, відповідно, у командування Чорноморського флоту Росії немає правових підстав для використання маяків та інших засобів навігації.

До того ж 2000 року Верховна Рада прийняла закон «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», який взагалі позбавив сенсу підготовку угоди щодо об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення та їх оренди. Річ у тому, що в пункті 3 статті 17 цього закону зазначено: «об’єкти і засоби... національної системи НГЗ безпеки судноплавства в територіальних водах України оренді не підлягають». А Чорноморський флот Росії, відповідно до пункту 1 статті 6 угоди про статус і умови його перебування на території України, зобов’язаний дотримуватися українського законодавства. З урахуванням усього вищесказаного, аргументом для росіян не може слугувати й те, що ялтинський маяк, мовляв, зазначений на одній із двох карт.

У кожному разі, господарські суди України, в які зверталася українська сторона (зокрема представники Генеральної прокуратури), приймали рішення щодо об’єктів НГЗ на користь нашої країни. І хоча Сергій Іванов назвав ці суди «сільськими і селищними», російська сторона була присутня на цих судових засіданнях, захищаючи позицію ЧФ Росії, і була ознайомлена з прийнятими рішеннями. Проте росіяни продовжують і далі утримувати об’єкти НГЗ. Вони стверджують, що суперечки навколо ялтинського маяка та інших об’єктів НГЗ – міжнародні й не підлягають вирішенню в односторонньому порядку з використанням судової системи України або рішень, прийнятих на внутрішньодержавному рівні. І, апелюючи до українсько-російських угод, пропонують, щоб суперечки вирішувалися на засіданнях підкомісії з Чорноморського флоту.

Давайте обговоримо?

Це цілком влаштовує Київ, який уже кілька років безуспішно намагається провести її засідання, тоді як росіяни під різними приводами переносили ці зустрічі. Особливо активно після того, як російська сторона втратила законні підстави для оренди НГЗ на кримському узбережжі. А правова неврегульованість із НГЗ якраз була на руку росіянам. Так, Москва офіційно визнала право власності України на об’єкти НГЗ. Зокрема у листі Віктора Черномирдіна, коли він був прем’єр-міністром Росії, на ім’я тодішнього глави українського уряду Євгена Марчука від 6 лютого 1996 року, а також у такому документі, як «Оповіщення мореплавцям» від 1996-го, 1998-го і 2000 років. Проте фактично російська сторона не визнає цього права. Понад те, хоча росіяни й заявляють, що ці об’єкти перебувають у спільному користуванні, вони не допускають українців на територію об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення.

Очікується, що проблему об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення буде обговорено на засіданні підкомісії з питань Чорноморського флоту міждержавної комісії Ющенко—Путін. Орієнтовно вона має відбутися 16—17 лютого. І під час цього засідання українська дипломатія спробує розібратися не тільки з об’єктами НГЗ, а й із вирішенням питання оформлення оренди ЧФ РФ на ряд земельних ділянок у Севастополі та інших районах Криму. І, звісно ж, недвозначно заявити, що, хоча денонсації угод із ЧФ і не буде, 2017 року російський флот має залишити українську територію.

Безперечно, росіяни спробують максимально використати передвиборну ситуацію в Україні, щоб досягти своєї мети — зберегти об’єкти НГЗ, які залишилися (зокрема і 15 маяків), у своєму користуванні. У передвиборний період українська влада, навіть маючи на руках козирі у відстоюванні національних інтересів, традиційно слабка й поступлива щодо зовнішнього впливу. Це продемонстрував недавній україно-російський газовий конфлікт. Чи витримає український президент зростання тиску в проблемі об’єктів НГЗ? На останньому засіданні РНБОУ президент знову підтвердив українську позицію про необхідність проведення інвентаризації об’єктів, які займає у Криму Чорноморський флот Російської Федерації. Проте з часу розвитку конфлікту навколо ялтинського маяка та іншого навігаційно-гідрографічного обладнання глава української держави публічно так і не оприлюднив свою позицію. Тим часом слід пам’ятати, що справа не обмежується лише спробою «навести лад у власному будинку». Від вирішення комплексу проблем, пов’язаних із перебуванням Чорноморського флоту Росії в Криму, залежить і спроможність української влади контролювати перебування на території України військових формувань іноземної держави. А це визначає також міжнародний авторитет нашої країни, якому останнім часом і так було завдано серйозної шкоди.