Як та кого карати за колабораціонізм? Питання, що потребують відповіді

Покарання за колабораційну діяльність залишається соціально чутливим. На третьому році повномасштабної війни в українському суспільстві існує очевидний запит на справедливість щодо тих, хто свідомо йшов на співпрацю з ворогом. З іншого боку, факт перебування на тимчасово окупованих територіях не є злочином, хоча саме цією тезою спекулює російська пропаганда. Мовляв, «у разі повернення України на мешканців цих територій не очікує нічого доброго».

До 24 лютого 2022 року у нас фактично була одна судова справа щодо колабораціонізму, яка завершилася вироком. Починаючи з березня 2022 року ситуація змінилася докорінно. На цей час Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність». Головним чином йдеться про доповнення статті 111-1 Кримінального кодексу України.

Харківський суд засудив колаборантку, яка впроваджувала стандарти освіти РФ у ліцеї

Для парламенту це був вимушений крок — екстремальні обставини потребували швидкої реакції. За неповні три роки широкомасштабного вторгнення за згаданою статтею відкрито майже 9000 кримінальних проваджень. Більшість з них безпосередньо стосуються тих, хто перебував на ТОТ, які потім були звільнені. Це насамперед Харківська та Херсонська області, але також Київська, Чернігівська, Сумська і Запорізька.

Під час літнього контрнаступу ЗСУ, починаючи з серпня й до листопада 2022 року, коли звільнялися окремі райони, там відбувалися певні процедури, які можна назвати «фільтрацією». СБУ та правоохоронні органи перевіряли мешканців деокупованих територій щодо співпраці з ворогом, аби встановити, підпадає особа під визначення «колаборант» чи ні. Також враховувалися повідомлення односельців та сусідів, які проживали на цих територіях або виїхали, проте володіли інформацією про те, що тут відбувалося.

Стаття 111-1 ККУ застосовувалася як каральний інструмент за взаємодію, по-перше, зі збройними силами РФ, а по-друге — з адміністративними псевдоутвореннями на окупованих територіях.

Колаборанти, «ждуни», «ватники». Анамнез хвороби та перспективи лікування

На сьогоднішній день триває збір відомостей щодо подій на територіях, які продовжують перебувати під окупацією. Встановлюється, хто проводить ідеологічну роботу, хто організовує незаконні «вибори», хто вдається до тиску, погрожуючи мешканцям переслідуваннями тощо. Щодо таких осіб має бути визначене ставлення з боку державних органів в разі повернення цих територій під врядування України та відповідне можливе притягнення до відповідальності в разі визнання вчинення ними дій, які вважаються злочинними.

Велика кількість кримінальних справ — з вироками і реальними термінами позбавлення волі — сьогодні спричиняє значне навантаження на правоохоронну, судову і кримінальну виконавчу систему, що надміру їх навантажує і не завжди несе в собі позитивні результати.

Приміром, жителям деокупованих громад відомо, хто саме доносив на українців, які належали до сил спротиву. За чиєю вказівкою людей забирали «на підвал», катували, а іноді й вбивали. Але щодо цих потенційних злочинців не завжди зібрані належні юридичні докази, велику роботу потрібно здійснювати в межах кримінальних розслідувань, а сама така особа вважається невинуватою доти, доки вона не має вироку суду. Якщо помножити це на 9 тисяч проваджень, неодмінно виникне питання щодо ресурсів, необхідних для якісних судових процесів.

Натомість найбільша проблема існує на рівні самого законодавства. Які категорії суб’єктів підпадають під визначення «колаборант», а які дії — під «колабораціонізм»? Визначення в статті 111-1 є досить широкими й розмитими. Крім того, є ще й кореляція з іншими статтями Кримінального кодексу — одна й та сама дія особи може кваліфікуватись або як «колабораційна діяльність», або як «виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» (стаття 436-2). Відтак сходні дії особи можна кваліфікувати за різними статтями з різними санкціями.

На окупованій Херсонщині вчителі-колаборанти з Чаплинки поїхали до Москви навчатися пропаганді

Ключовий момент — на якому рівні починається відповідальність і якою вона має бути? Приміром, ми говоримо про освітню сферу. Чи підпадають під переслідування вчителі математики або фізкультури, які опинилися на території, захопленій ворогом? Чи переслідуванню підлягають тільки завучі, директори шкіл, представники управлінських органів освіти? Подібні питання виникають й щодо медицини, системи соціального забезпечення, служб з надзвичайних ситуацій, які займаються ліквідацією наслідків стихійного лиха або обстрілів. Йдеться про широке коло працівників, котрі забезпечують життєдіяльність міст і селищ.

Сьогодні ці питання вирішуються радше в негативному плані — більшість із тих, хто залишився на ТОТ, підозрюються в колабораціонізмі, адже вони залучені до певних процесів і дій під час окупації.

При цьому відомо, що РФ грубо порушує «правила режиму окупації», визначені у IV Женевській конвенції. Натомість сама держава-агресор, починаючи з 2014 року, відкидає твердження, що вона здійснила окупацію. Росія запроваджує репресивну політику, щоб, умовно кажучи, «переплавити» захоплені території й перетворити їх на «частину РФ» у тому чи іншому «статусі».

В окупованій Горлівці колаборанти "націоналізують" нерухомість – ЦНС

Примус до співпраці здійснюється не лише напряму завдяки примусовим заходам з вимушеною паспортизацією, проходженням обов’язкових перевірок, безальтернативним підкоренням наказам окупаційної влади, але також із застосуванням масованого ідеологічного та інформаційного впливу. Окупанти намагаються «русифікувати» населення ТОТ й змінити його ідентичність, зокрема через нав’язування громадянства. Так зване «патріотичне виховання» починається з дитячого садочку. Відбувається індоктринація, яка передбачає «боротьбу з усім українським» через накачування російською пропагандою.

На жаль, це спрацьовує, якщо тривалий час жити в такому середовищі. Згадаємо, що Крим, частини Донецької та Луганської областей перебувають в отруєному інформаційному просторі вже понад десять років. Він формує відповідне бачення, кут зору.

Давайте казати відверто, є ті, хто свідомо зробив вибір на користь Росії — через ідеологічні переконання та / або матеріальні інтереси. Приміром, ще з 2014 року Росія «заманювала» представників силових структур та правоохоронних органів всілякими пільгами і зарплатами, які обіцяли зробити вдвічі-втричі більшими за українські. Колаборанти йшли заробляти великі, на їхню думку, гроші за звичну їм роботу у своєму ж населеному пункті.

Окремо слід наголосити, що саме по собі проживання на ТОТ після повернення їх до України не буде підставою для якогось переслідування чи обмеження в правах, як і отримання будь-яких документів на цих територіях (включно з паспортами). Також не має бути підставою для переслідувань сплата податків в бюджети адміністрацій окупованих територій, оскільки це є вимушеною мірою для тих, хто проживає і працює на ТОТ. Виживати в окупації, не працюючи, просто неможливо. З іншого боку, податки кожного такого працюючого йдуть на війну з Україною, тому це порушує окремі проблемні питання.

Очевидно, що не всі, хто перебував на окупованих територіях, залишились там із власної волі. Для цього у кожного були відповідні мотиви, матеріальні ресурси, родинні зв’язки, інші умови та обставини. Українська держава була не в змозі забезпечити всім можливість залишити ТОТ з подальшим облаштуванням житла та робочими місцями на підконтрольній уряду території.

Перебування на окупованих територіях не є кримінально карним діянням. Як би це не було складно, в кожному конкретному випадку ми повинні застосовувати індивідуальний підхід і зважати на умови, яких достатньо (або ні) для того, щоб вважати відповідні дії особи на окупованій території колабораційною діяльністю, як це визначено сьогодні в Кримінальному кодексі.