13 кроків нового парламенту до захисту прав людини

Вибори до Верховної Ради, які відбудуться 21 липня, одночасно є можливістю поставити запитання й перевірити позиції політичних сил щодо їхніх правозахисних векторів та бачення нинішніх проблем із правами людини, які має розв'язати парламент нового скликання. Платформа "Правозахисний порядок денний" підготувала для політичних партій питання, що потребують розв'язання на рівні законодавчого органу.

Отож партіям, котрі вже у вирі гонитви за голосами та симпатіями виборців, пропонується відповісти й розкрити ставлення, а відтак закріпити партійні передвиборні обіцянки щодо питань, які стосуються можливих змін до Конституції, подолання наслідків збройного конфлікту на Донбасі; визначитися зі стратегічними і тактичними питаннями, зокрема щодо перехідного правосуддя; обмежити невластиві функції окремих правоохоронних органів тощо.

Представники "Правозахисного порядку денного" пропонують кандидатам на входження до парламенту відповісти, чи готові вони розглядати й вирішувати такі питання.

1. Зміни до розділу ІІ Конституції України про захист прав та основоположних свобод людини та громадянина

Розділ ІІ Конституції "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" жодного разу не змінювався від часу прийняття Конституції, проте громадяни України часто бачать у відповідних статтях лише декларативні положення, а не норми прямої дії. Окремі статті цього розділу не повною мірою відповідають міжнародним стандартам, у ньому також не прописані окремі вкрай важливі права. Конституційна комісія України у 2015-2017 роках напрацювала зміни до розділу ІІ Конституції України, якими, зокрема, наблизила зміст Конституції до міжнародних стандартів у частині прав людини (наприклад, про гідність людини та про право на справедливий суд). Утім, цей документ так і не був внесений до парламенту попереднього скликання.

2. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та закон про обіг землі

Після розпаду Радянського Союзу землі колгоспів були поділені між їх членами, які отримали земельні паї. Таким чином, 27,7 млн гектарів (68% земель) перейшли у власність до 7 мільйонів селян. Утім, через введення мораторію на продаж сільськогосподарських земель власники паїв не можуть вільно розпоряджатися своєю власністю, продавати землю або отримувати справедливу ціну від її оренди; наслідком мораторію стали тіньовий ринок землі та корупція. Більше того, близько півтора мільйона землевласників за час існування мораторію померли, так і не скориставшись своїм правом розпоряджатися цією землею. Існування мораторію порушує право власності, закріплене у статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 2018-го року Європейський суд з прав людини у справі "Зеленчук і Цицюра проти України", розглянувши позов громадян України, зобов'язав державу лібералізувати законодавство і скасувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Утім, у 2019 році Верховна Рада знову продовжила дію мораторію до 2020 року.

3. Римський статут, Стамбульська конвенція та закон про воєнних злочинців

На основі Римського статуту було створено Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі, до компетенції якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. Україна двома заявами у 2014-му році вже визнала юрисдикцію цього суду, а Офіс прокурора МКС почав попереднє вивчення ситуації в Україні, зокрема стосовно злочинів, вчинених на Донбасі та в Криму. Натомість повноцінна ратифікація Римського статуту дає Україні більше прав, зокрема право брати участь у роботі суду на паритетних з іншими державами засадах, ухвалювати акти внутрішнього права, обирати суддів і прокурора МКС тощо. Крім того, ратифікація Римського статуту є зобов'язанням, яке міститься в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

На рівні національного законодавства, у Кримінальному кодексі України, досі не передбачено відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини - злочини проти людяності, а положення про воєнні злочини не повною мірою відповідають вимогам міжнародного права. Цю проблему покликаний вирішити законопроект 9438 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права".До міжнародних злочинів не застосовуються строки давності, а покарання за них традиційно суворіше, ніж за вчинення загальнокримінальних злочинів. Цей внесений урядом законопроект чекає на розгляд новим скликанням ВР.

Стамбульська конвенція передбачає запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. З 2011 року, відколи Україна підписала цю конвенцію, було докладено чимало зусиль до її ратифікації. Проте стереотипи й нерозуміння базових положень Конвенції, скажімо страх перед словом "гендер", визначення якого міститься у ст. 3 Конвенції, завадили парламенту попереднього скликання ратифікувати цей документ.

4. Запровадження суду присяжних

Участь суспільства у процесах судочинства надзвичайно важлива. Світова практика свідчить, що в країнах перехідної демократії важливим інструментом незалежності судової системи є суд присяжних, - утім, сьогодні суд присяжних в Україні існує, радше, номінально. Повноцінний суд присяжних дозволить приймати рішення про винуватість або невинуватість особи окремо від суддів. Крім того, суд присяжних мав би примусити правоохоронну систему збирати докази більш ефективно і знизив би рівень корупції в судах.

5. Реформа СБУ

Служба безпеки України успадкувала багато властивих радянській спецслужбі функцій і розширила повноваження у сфері розслідування злочинів, займаючись невластивими для спецслужби економічними злочинами, боротьбою з обігом наркотиків та прекурсорів, корупцією тощо. Необхідно взагалі позбавити СБУ правоохоронних функцій і перетворити її на спецслужбу відповідно до усталеної в західному світі практики. Сьогодні СБУ діє, практично, без будь-якого контролю за своєю діяльністю. Необхідно повернути й розширити парламентський і позапарламентський контроль за її діяльністю. На сьогодні багато повноважень СБУ заховані в секретних документах, а не визначені на рівні закону, що суперечить практиці демократичних країн.

6. Поліпшення антидискримінаційного законодавства

Невирішеним питанням залишається гармонізація українського законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу, зокрема потрібно розширити перелік підстав, на яких забороняється дискримінація (наприклад, додати ознаку сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності), розширити перелік форм дискримінації (наприклад, додати віктимізацію). Також потрібно внести зміни до Кримінального кодексу для вдосконалення розслідування та притягнення до відповідальності за злочини на ґрунті ненависті.

7. Звітування правоохоронних органів у парламенті про обсяги та результати застосування слідчо-розшукових і оперативно-розшукових дій

У демократичних країнах правоохоронні органи подають щорічний звіт про обсяги та методи обмеження прав людини і основних свобод. Ця інформація зазвичай не містить персональних даних, окрім інформації стосовно резонансних злочинів, а містить лише деперсоніфіковану статистику. Зокрема подаються дані про кількість отриманих дозволів на зняття інформації з каналів зв'язку, кількість гласних і негласних слідчих та оперативно-розшукових дій. Ефективність таких дій оцінюється, зокрема, в порівнянні з кількістю використаних матеріалів у судах, кількістю кримінальних розслідувань, переданих до суду обвинувачень та кількістю засуджених людей із розподілом по статтях Кримінального кодексу України. Такий розширений звіт повинні складати СБУ, прокуратура, поліція, ДБР, НАБУ та інші правоохоронні органи.

8. Пенітенціарна реформа із урахуванням прав позбавлених волі

Кримінально-виконавча служба як частина системи судочинства потребує термінового й докорінного реформування. Необхідна гуманізація системи, зміни в підходах до утримання засуджених осіб, реальна їх ресоціалізація в суспільстві. З цією метою мають бути ухвалені закони, які передбачатимуть реалізацію такої стратегії змін у пенітенціарній системі. Зокрема, це мають бути такі законодавчі акти: закон про пенітенціарну систему (з передбаченням реальних змін у системі, а не імітації їх); закон, що передбачатиме механізм перегляду вироків особам, засудженим до довічного позбавлення волі, коли є обґрунтовані сумніви щодо пропорційності накладеного покарання, закон про вилучення статті 391 з Кримінального кодексу України (стаття передбачає покарання за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи) тощо.

9. Реформа системи реєстрації місця проживання

В Україні близько 7 мільйонів людей проживають не за місцем офіційної реєстрації, внаслідок чого мають проблеми з реалізацією своїх політичних, соціальних та економічних прав. Система реєстрації місця проживання, успадкована з радянських часів, хоч і зазнала певних еволюційних змін упродовж останніх десятиліть, усе ще не працює належним чином, оскільки ключовий принцип не змінився: реєстрація місця проживання значною мірою прив'язана до власності на житло й, передбачаючи багато вимог, усе ще має дозвільний характер, а не повідомний. Проведення реформи системи "прописки" дозволить фіксувати справжнє місце проживання особи, усунути бар'єри в реалізації багатьох прав. Це також істотно підвищить ефективність розподілу державних коштів. Крім цього, єдина система реєстрації позбавить необхідності різні відомства створювати свої власні реєстри.

10. Національна модель перехідного правосуддя

Вже сьогодні Україна повинна визначити стратегію деокупації Криму та Донбасу, з чітким баченням, якою має бути відповідальність тих, хто брав участь у діяльності самопроголошених республік та окупаційних органів влади. Питання відповідальності - одне з багатьох питань, відповіді на які мають бути знайдені. Вже зараз у ситуації незавершеного конфлікту можуть і мають застосовуватися інструменти правосуддя перехідного періоду, яке передбачає скоординовані дії держави для реалізації чотирьох напрямів: відшкодування збитків жертвам збройного конфлікту; притягнення винних до відповідальності; забезпечення права знати всю історичну правду про перебіг подій; інституційні реформи як гарантії неповторення збройного конфлікту.

11. Закон про політв'язнів і "заручників Кремля"

Щонайменше, 250 українців засуджені російською окупаційною владою з політичних мотивів і відбувають покарання в окупованому Криму та на території РФ, а також є військовими й цивільними заручниками на Донбасі. Втім, за п'ять років російської збройної агресії Верховна Рада так і не спромоглася ухвалити нормативно-правові акти, які б гарантували цим особам правовий та соціальний захист, визначали їхній правовий статус як жертв грубих порушень міжнародного права, прав людини та міжнародного гуманітарного права. Правозахисні організації розробили проект закону, який визначає статус усіх заручників Кремля та містить гарантії правової і соціальної допомоги їм та їхнім родинам.

12. Вдосконалення законодавства щодо Омбудсмена і запровадження незалежних спеціалізованих омбудсменів

Останні вибори Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що відбулися у 2017-2018 роках, супроводжувались хаотичними змінами в законодавстві, які створили ситуацію, коли існують взаємовиключні норми процедури обрання Уповноваженого. Для обрання на цю посаду особи з правозахисним досвідом слід передбачити й закріпити на законодавчому рівні процедуру консультацій із правозахисними організаціями та чіткі критерії оцінки досвіду кандидатів. Крім того, варто запровадити незалежні інститути спеціалізованих омбудсменів (наприклад, інформаційного комісара, який відповідатиме за забезпечення дійового захисту персональних даних, доступ до публічної інформації тощо).

13. Насамкінець, партіям пропонується розглянути питання створення постійного діалогового майданчику для майбутньої співпраці парламенту з правозахисниками, незалежно від політичної кон'юнктури.

Хочеться сподіватися, що рівень поваги до прав людини в наступному парламенті буде вищий, і нардепи зможуть узятися за купу нагромаджених проблем, які так і не були вирішені впродовж останніх п'яти років.