США знімають із себе відповідальність. Платити за це доведеться іншим

Нова стратегія національної безпеки США багато чого змінює, хоча вона значно консервативніша, ніж можна було б подумати, читаючи описи, а не оригінал. З сухих викладень того, що нагадує SWOT-аналіз, в кількох місцях емоційно вибивається акцентування політичної ваги Дональда Трампа як унікального американського ресурсу і протяжна ескапада проти європейських інститутів, які начебто заважають європейським націям бути відповідальними союзниками США. Навіть якнайшвидше припинення російської війни в Україні укладається у вашингтонські наміри скоригувати траєкторію європейського розвитку.

Сполучені Штати відмовляються від значної частини міжнародних зобов’язань, і це довгостроковий тренд, який розпочався не зараз. Водночас США розраховують повною мірою зберегти і використати для безпеки і процвітання Америки сформований попередніми «неправильними» стратегіями глобальний американський вплив, і це очевидно базова концептуальна ілюзія нової стратегії. Але з не до кінця зрозумілих причин адміністрація Дональда Трампа хоче супроводити свою відмову від зайвих зовнішніх зобов’язань руйнуванням ЄС, скасуванням інститутів глобалізації та навіть ігноруванням режимів нерозповсюдження та контролю над озброєннями, що завжди раніше було серед опор американської безпекової політики.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У Bloomberg розповіли, чому Росія захоплюється стратегією національної безпеки США

Таке враження, що в питанні глобальних інститутів, які начебто заважають суверенним націям розвиватись, США не просто йдуть і гасять світло, але й погрожують вирвати проводи. Єдина трансакційна вигода, яка проглядає за таким наміром – отримати компенсацію за те, що ці проводи залишаться на місці.

Комфортний світовий порядок, який турбує всіх

Розроблення та публікація Стратегії національної безпеки США з 1980-х років є законодавчою вимогою з поправкою на політичний контекст. Формально стратегія має з’являтися щороку в межах послання президента до нації як узгоджене бачення застосування наявних інструментів і ресурсів для досягнення цілей національної безпеки. На практиці ж стратегії розробляють і оприлюднюють у середньому раз на президентську каденцію — як політичний документ, що демонструє узгодженість дій адміністрації та є формою комунікації як усередині країни, так і назовні.

Як і всі попередні стратегії, нинішня визначає корінні і стабільні життєво важливі інтереси. Корінних цілей національної безпеки у США три, й вони незмінні протягом десятиліть: захист американського способу життя, забезпечення економічного процвітання та сприяння комфортному для США світовому порядку. Саме остання мета й привертає найбільшу увагу світу — через масштаб впливу, який Америка все ще має на глобальні процеси. Попри очікування, у стратегії збережена формула підтримки і розвитку союзів США на світовій арені. Більше того, стверджується, що саме нинішня адміністрація відновила їх дієздатність.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Голова Європейської Ради прокоментував Стратегію національної безпеки США

Життєво важливі інтереси цього разу визначені так:

1) стабільна за американського лідерства Західна Півкуля в рамках Доктрини Монро, доповненої внеском Дональда Трампа;

2) економічна справедливість для США за збереження відкритої і вільної торгівлі в Індо-Тихоокеанському регіоні;

3) забезпечення безпеки за відновлення західної ідентичності Європи як ключового союзника США;

4) недопущення домінування ворожих країн і сил на Близькому Сході із збереженням вільного руху вуглеводнів;

5) американське лідерство у світовому технологічному розвитку, зокрема штучного інтелекту, біотехнологій і квантових комп’ютерів.

Ідею інструментарію, яким США будуть реалізовувати ці життєво важливі інтереси, можна викласти так: це управління глобальним балансом сил, оминаючи глобальні інститути, через економічні інструменти і військове стримування, уникаючи втягування у війни. Цими інструментами «Президент Миру» Дональд Трамп вже зупинив вісім війн і має намір якнайшвидше зупинити російську війну в Україні (так вона визначена у тексті), яка дестабілізує європейську економіку і підштовхує, наприклад, німців до пошуку економічної опори в Китаї, що суперечить життєво важливим американським інтересам.

Сама по собі ідея такого базового інструменту реалізації зовнішніх інтересів не виглядає нереалістичною. Але з іншого боку, якби самим балансом сил можна було б забезпечити глобальну стабільність і розвиток, чи будував би світ стільки десятиліть глобальні інститути, які зараз США мають намір розпустити?

Стратегія національної безпеки США прозвучала для Зеленського так, ніби його просять капітулювати і перед Трампом і перед Путіним — The Times

Стратегія Трампа наголошує на суверенних інтересах націй всупереч транснаціональним і наднаціональним структурам. Але вона мало говорить про те, що робити, якщо суверенні інтереси держав приводять до воєн. Сказано, що Дональд Трамп хірургічними інструментами видаляє причини протистояння між ядерними державами і одночасно відкриває перспективи розвитку для України (менше тексту) і для Тайваню (більше тексту).

Загалом же, майбутнє України  — це європейське питання. І в цьому не було б проблеми, якби не те, як сформульоване бачення майбутнього Європи. Наче це написано не у США а десь в Європі прихильниками Віктора Орбана і «Альтернативи для Німеччини». Причому з натяком на те, що в інтересах США зробити їх домінантними силами в Європі, що ведуть свої країни, кожну окремо, до тісніших відносин зі США.

Чиї помилки виправляє Дональд Трамп?

Стратегія Трампа, хоч якою вона є текстуально чи лексично, відображає глибинний тренд у колективному бажанні Сполучених Штатів звільнитися від максимально можливої кількості світових клопотів. Але спосіб, у який це подається, додає до об’єктивного процесу кон’юнктурних аспектів — важливих радше для внутрішньої політики США, ніж для решти світу.

Розробники стратегії стверджують, що документ виправляє стратегічні помилки попередніх адміністрацій, які нібито призвели до непотрібного перенапруження американських сил. Можна було б припустити, що йдеться про адміністрації Джо Байдена та Барака Обами. Але це явно не так, якщо говорити про змістовну, а не риторичну частину стратегії — про відмову від глобалізму, а не американські вибори.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Європа стурбована, Росія в захваті: що кажуть експерти про нову Стратегію нацбезпеки США

Стратегія Білла Клінтона в 1990-х була революційною тим, що вперше після завершення Холодної війни задекларувала роль США як єдиної наддержави. У певному сенсі це була концепція глобального американського світу — Pax Americana, що будувався не стільки військовою силою, скільки економічною відкритістю, лібералізацією торгівлі та зміцненням міжнародних інституцій. У цій системі навіть розширення НАТО стало інструментом м’якої сили, який працював на розбудову ліберальних ринкових демократій у Східній Європі. Питання зміцнення європейської оборони на цьому етапі не стояло — що стало очевидним лише 2014 року, коли східний фланг Альянсу почав поспіхом готуватися до можливої російської агресії.

Республіканець Джордж Буш-молодший, стикнувшись із терактами 11 вересня 2001 року, запровадив іншу — по-своєму радикальну — стратегію глобального впливу. Вона декларувала можливість превентивних військових ударів, де б не виникала загроза поєднання радикалізму й технологій: терорист із ядерною зброєю міг сховатися будь-де й поставити під удар США. Один із розробників стратегії тоді іронічно описував загрозу як сукупність того, «що США знають», «що знають, що не знають», і головне — «чого не знають, що не знають». Американські інституції мали бути готовими до глобального реагування на приховані ризики.

Отримання прибутку, а не поширення демократії: NYT про нову Стратегію нацбезпеки США

Стратегія Трампа з її відмовою від глобалізму справді є прямою протилежністю стратегій Клінтона та Буша-молодшого. Але стратегія Барака Обами, а за нею й Джо Байдена, на які спрямована основна риторична критика Трампа, значно ближча до його власної, ніж можна було б подумати. Обама керувався тим, що Сполучені Штати не можуть нести відповідальність за весь світ і вплутуватися в нескінченні війни. Він здійснив «перезавантаження» з РФ, скептично ставився до подальшого розширення НАТО й вибудовував збалансовані відносини з Китаєм, хоч і визнавав відновлення геополітичного змагання. Але, на відміну від Трампа, Обама не пропонував залишити світ наодинці з власними проблемами. Обама та його віцепрезидент, а згодом президент Байден намагалися перекласти відповідальність США за світові справи на міжнародні інституції, у яких Америка однаково зберігала б вплив — ті ж НАТО та ЄС, якщо йдеться про європейську безпеку.

Під час своєї першої каденції Трамп лише радикальніше сформулював те, що до нього запропонував Обама: зменшувати зобов’язання й змінювати пріоритети. Інструменти були іншими, але загальна логіка — тією самою. Щодо стратегій Обами та Байдена нова стратегія Трампа демонструє радше ревнощі, ніж принципову незгоду — зокрема в питаннях нерозширення НАТО та «перезавантаження» відносин із РФ.

Піти за винагороду

Попри визнання ключового значення Європи для США, у стратегії Трампа очевидним є несприйняття європейської інституалізованої інтеграції. Починаючи з Плану Маршалла, Сполучені Штати стимулювали та підтримували європейську економічну та політичну інтеграцію, вважаючи, що це створює сильного союзника й усуває джерела внутрішніх європейських конфліктів. А тепер декларується інтерес до вираженішого національного суверенітету європейських країн у відносинах зі США. Це нагадує підхід Російської Федерації, яка завжди воліла мати справу з окремими державами, а не із суб’єктною Європою як політичним цілим.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Нова американська стратегія частково неприйнятна для Європи — Мерц

Так само відверто стратегія Трампа сигналізує про несприйняття іншого давнього американського пріоритету — світової економічної глобалізації. Почасти це пояснюється тим, що перевагами глобалізації сьогодні справді значною мірою користується Китай. Інститути глобалізації — інфраструктура, правила, норми — були створені за провідної участі США, але тепер вони радше будуть використані Китаєм, аніж зруйновані під натиском нової стратегії Трампа.

Ще однією недоторканною інституційною опорою світу, про яку багато говорилося в стратегіях попередніх адміністрацій і майже нічого — в новій, є режим нерозповсюдження зброї масового ураження та система контролю над озброєннями. США завжди були головним спонсором і лідером цього процесу. На думку всіх попередніх адміністрацій, це робило світ безпечнішим для торгівлі та інвестицій, а міжнародний порядок — комфортнішим для самих США. Тепер про це або забуто, або свідомо відкладено. Це означає, що якщо доктрина Джорджа Буша-молодшого знову стане актуальною, то зупиняти небезпечне поширення руйнівних технологій, які загрожуватимуть США, «президент миру» зможе лише війною.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Постачання зброї, гарантії безпеки за прикладом 5 статті НАТО та іноземні війська в Україні: як до цього ставляться американці

Руйнація міжнародних інституцій є зайвою для зняття зі США надмірних зобов’язань — і навіть шкідливою. У цьому намірі можна побачити нову форму транзакційності: якщо європейцям потрібен Євросоюз, китайцям — глобальна торгівля, а Росії, Ірану та КНДР — режим нерозповсюдження, ексклюзивне порушення якого підтримує їхній міжнародний статус, то саме вони мають бути зацікавлені в тому, щоби США цих інституцій не руйнували.

Піти зі світової арени й змусити світ за це заплатити — сміливий план, якщо такий є. Але він так само ілюзорний, як і обіцянка нового американського процвітання ціною різкого збільшення імпортних мит. Світ занадто складний, аби прості транзакційні ідеї могли бути ефективними. Втім, політичного ефекту від нової стратегії Дональда Трампа може вистачити на найближчий електоральний цикл у США.