Підтримати
Латиноамериканські країни повинні надавати підряди американським компаніям без конкурсу. Значення Тайваню зводиться до напівпровідників і судноплавних шляхів. А від «повчань» на адресу багатих монархій Перської затоки слід відмовитися.
Світ, який постає у цьому документі, — це місце, де Сполучені Штати можуть використовувати свою величезну силу, щоб заробляти гроші, пише The New York Times.
Упродовж року президент Трамп демонстрував, що у другій каденції прагнутиме вимагати від слабших країн вигоди для американського бізнесу. Але в четвер його адміністрація зробила такий підхід офіційною основою зовнішньої політики, оприлюднивши давно очікуване оновлення цілей національної безпеки.
Документ, відомий як Стратегія національної безпеки, описує світ, у якому американські інтереси значно вужчі, ніж їх трактували попередні адміністрації — навіть перша каденція самого Трампа. Зникло звичне уявлення про США як про глобальну силу свободи — його витіснила держава, що зосереджена на стримуванні міграції та уникає оцінювати авторитарні режими, натомість розглядаючи їх як джерела фінансової вигоди.
«Ми прагнемо добрих і мирних торговельних відносин із народами світу, — йдеться в документі, — не нав’язуючи їм демократичних чи інших суспільних змін, які суттєво відрізняються від їхніх традицій і історій».
Для порівняння, Стратегія національної безпеки першої каденції Трампа описувала світ як протистояння «між тими, хто прихильний до репресивних систем, і тими, хто прихильний до вільних суспільств».
Стратегія не має юридичної сили, і деякі аналітики застерігають від того, щоб сприймати її як чіткий прогноз майбутніх дій, з огляду на непередбачуваність самого Трампа.
Але її оприлюднення, яке зазвичай відбувається лише раз за каденцію, є показовим: у момент, коли всередині Республіканської партії тривають дебати щодо політики США на Близькому Сході, у відносинах з Росією, Китаєм та іншими країнами, документ демонструє консолідацію навколо відмови від військових втручань і пріоритету комерційних вигод.
У коментарі Ден Колдуелл, колишній старший радник міністра оборони Піта Гегсета, який виступає за військову стриманість, назвав стратегію «справжнім розривом із провальною двопартійною зовнішньою політикою після завершення холодної війни».
«Занадто довго нашу зовнішню політику визначали ілюзії — ілюзії щодо ролі Америки у світі, щодо наших інтересів і щодо того, чого можна досягти військовою силою», — сказав він. — «У цьому сенсі документ є реалістичним».
Стратегія закріплює вже добре відому нелюбов Трампа до ліберальних урядів Європи та його готовність заплющувати очі на порушення прав людини — як у випадку з його недавнім коментарем «таке буває» про вбивство й розчленування саудівськими агентами у 2018 році журналіста The Washington Post. Голова комітету із закордонних справ Палати представників Грегорі Мікс назвав документ «знеціненням десятиліть ціннісного лідерства США на користь цинічного, безпринципного світогляду».
Стратегія змальовує Європу як регіон, що зазнає «цивілізаційного стирання» через міграцію та політику її мейнстримних урядів. Вона обіцяє підтримку «опору» цим урядам та стверджує, що вони «порушують основоположні принципи демократії, придушуючи опозицію».
Ця позиція викликала різку реакцію європейських політиків. Колишній прем’єр Швеції Карл Більдт написав, що документ «ставить США по праву руку від крайніх правих в Європі».
За межами Європи документ відходить від багаторічної американської традиції змальовувати демократію як цінність, яку слід захищати. Ізраїль і Тайвань — дві демократичні держави, безпеку яких США здавна підтримують — подані не як союзники за цінностями, а як економічно важливі гравці у своїх регіонах.
Близький Схід у документі названо «джерелом і пунктом призначення міжнародних інвестицій». Стратегія закликає «припинити хибний американський експеримент із повчаннями цих націй — особливо монархій Перської затоки — щодо відмови від їхніх традиційних і історичних форм правління».
У Латинській Америці США, за документом, «відновлять і забезпечуватимуть дію Доктрини Монро» для повернення американського домінування в регіоні. Американські дипломати мають шукати «великі бізнес-можливості, передусім великі державні контракти».
Стратегія майже не розкриває міркувань адміністрації щодо можливого удару по Венесуелі. Хоча вона наголошує на «схильності до невтручання», одночасно заявляє, що американські війська буде переорієнтовано на Латинську Америку «для реагування на нагальні загрози в нашій півкулі».
Колдуелл зазначив, що багато прихильників «Америки насамперед» побоюються війни зі зміною режиму у Венесуелі.
«Але водночас те, що відбувається у Венесуелі та нашій півкулі, заслуговує на значно більшу увагу, ніж те, хто контролюватиме Донбас», — сказав він.
Стратегія також обережніше формулює питання глобальної конкуренції, ніж попередні адміністрації. У ній немає жодної згадки про тезу зі стратегії 2017 року: «Китай і Росія прагнуть сформувати світ, ворожий до американських цінностей та інтересів».
Не називаючи Росію противником, документ стверджує, що «швидке припинення бойових дій в Україні» є «ключовим інтересом Сполучених Штатів». Мета такого мирного врегулювання, йдеться в ньому, — «відновити стратегічну стабільність із Росією» та забезпечити «виживання України як життєздатної держави».
Китай зображений конкурентом — але здебільшого в економічному сенсі. У документі зазначено, що війна за Тайвань має бути відвернена через її «значні наслідки для економіки США». Він закликає до «справді взаємовигідних економічних відносин із Пекіном», що перегукується з торговим перемир’ям, якого Трамп і Сі Цзіньпін досягли в жовтні.
Джонатан Цзін зі складу Ради національної безпеки за Джо Байдена сказав, що нова стратегія «є значно комфортнішою для Пекіна», ніж попередні. А зосередження на Латинській Америці, на його думку, Пекін сприйме з полегшенням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google