У новій Стратегії національної безпеки адміністрації президента США Дональда Трампа немає нічого такого, що могло б здивувати європейських лідерів. Тим більше не має дивувати те, як тепло цей документ зустріли в Москві, адже він фактично підтверджує різку зміну в зовнішній політиці США.
По суті, стратегія пропонує підірвати трансатлантичний Альянс — мету, до якої в Кремлі прагнули майже всі лідери з 1945 року, за винятком Михайла Горбачова і Бориса Єльцина.
Чому так — цілком очевидно. Москва протягом століть веде війни, щоб розширювати або захищати свої західні кордони та вплив — ще від часів Петра Великого. Втручання США, які допомагали здолати головного суперника Росії у ХХ столітті — Німеччину, — були вигідними Кремлю. Але рішення Америки залишитися в Європі як гарант нової трансатлантичної системи "Заходу" — вже ні, зазначає колумніст Bloomberg Марк Чемпіон.
З цим навряд чи сперечатимуться автори американської стратегії. Просто на відміну від своїх попередників, вони вважають, що тепер інтереси США збігаються з інтересами Москви, коли йдеться про Європейський Союз.
На їхню думку, краще, щоб ЄС перетворився на роздрібнену групу малих і середніх держав, якими можна маніпулювати й використовувати для економічної вигоди, ніж залишався економічним суперником із ВВП понад 30 трильйонів доларів і здатністю жорстко відповідати, зокрема у торговельних питаннях.
Друга спільна мета Дональда Трампа та російського лідера Владіміра Путіна в Європі — менш очевидна: усунення ліберальних, плюралістичних урядів, які досі керують більшістю європейських країн. Такі уряди підривають внутрішні політичні наративи, від яких обидва лідери залежать, щоб утримувати владу. Якщо сказати прямо: у "культурних війнах" Трамп і Путін стоять по один бік, а ліберальна Європа — по інший.
"Причина, через яку Путіна так роздратувала Україна у 2013 році, коли вона прагнула підписати торговельну угоду з ЄС, полягає в тому, що Кремль не міг допустити, щоб сусідня держава досягла польського рівня добробуту та свобод у межах Євросоюзу", — повідомляє Чемпіон.
Що тоді могли б подумати росіяни про "необхідність" власного авторитарного режиму? Путін менше ніж за два роки до того вже придушив російський продемократичний рух і не міг дозволити, щоб Україна знову підживила такі настрої, показавши, що інший шлях працює.
Так само і Трампу потрібна поразка ліберальної Європи, якщо він хоче переконати майбутню більшість виборців у США, що тільки він може розв’язати їхні проблеми. Саме тому в його новій Стратегії нацбезпеки міститься безпрецедентне твердження, що США нібито мають право й обов’язок втручатися в європейську політику, щоб сприяти приходу до влади лідерів у стилі MAGA.
Як і багато ідеологів, включно з Карлом Марксом, Трамп і його співавтори значно краще вміють описувати хвороби системи, ніж пропонувати реальні рішення.
"Колись лівим знадобилися десятиліття, щоб усвідомити: те, що капіталізм має експлуататорські й руйнівні риси, зовсім не означає, що це неминуче призведе до пролетарської революції та соціалістичної утопії. Так само, здається, ще мине час, перш ніж стане зрозуміло, що саме пропонує сьогодні крайні праві", — додає колумніст.
Спроба подолати величезну прірву, що швидко виникла між марксистською доктриною та реальністю, призвела до масштабної радянської маніпуляції й репресій.
І сьогодні можна побачити подібні відлуння. Один із прикладів: ще в лютому віцепрезидент Трампа Джей Ді Венс висловив у Мюнхені думку нової адміністрації про те, що саме тут, у ліберальній Європі з прогресивними поглядами, нібито перебувають під загрозою демократія та свобода слова.
При цьому не береться до уваги, що сам Трамп намагався скасувати результати виборів, які програв у 2020 році, прагнув встановити особистий політичний контроль над незалежними демократичними інституціями, порушував конституційний поділ влади, а згодом використав повноваження Нацгвардії та федеральні кошти, щоб тиснути на міста й університети, які з ним не погоджуються.
Колумніст додає, що неправда, що можна відновити демократію, підкоривши всі інституції волі одного лідера, або що можна зміцнити свободу слова, придушуючи академічну незалежність. Так само неможливо забезпечити мир, руйнуючи міжнародні інституції та повертаючись до епохи сфер впливу великих держав. Це спростовує вся історія людства. Саме тому й потрібні маніпуляції, щоб підтримувати ці вигадані твердження.
Те саме стосується й порожніх заяв Трампа про "встановлення миру" у війнах, які тривають або вже були завершені, а особливо — його спроб звинуватити Європу та Україну в російському вторгненні 2022 року.
Те саме зробив прем'єр-міністр Віктор Орбан в Угорщині. Польський досвід показує, наскільки важко відновити незалежність судів та інших інституцій після того, як вона була втрачена, навіть якщо опозиція зуміє подолати нерівні умови й повернутися до влади. Від Великої Британії до Німеччини по всій Європі вже чекають свого часу ультраправі "міні-Трампи", готові прийти до влади.
Європа справді перебуває у слабкому стані. Її демократії намагаються повернути динамізм, втрачений через роки роззброєння, несприятливу демографію, роздуті соціальні системи й самозаспокоєння на тлі деіндустріалізації.
Деякі праві "бунтарі", як-от прем’єрка Італії Джорджа Мелоні, виявляються досвідченими політичними гравцями, які відмовляються від популістичних кроків, розуміючи, що в реальному управлінні вони не працюють. Інші — ні.
Тим часом немає жодних ознак того, що європейці наважаться добровільно скоротити свою надмірну залежність від американської зброї та технологій — крок, пов’язаний із серйозними економічними ризиками через неминучий торговельний конфлікт.
"Легше продовжувати вдавати, що США — це лише тимчасово непостійний союзник, адже інакше довелося б проводити радикальні зміни у союзах та кардинально змінювати політику, що була б значно більш революційною, ніж нова стратегія Трампа", — підсумував Чемпіон.
Аналітики вже вказали на те, що адміністрація Трампа в новій безпековій стратегії критикує союзників, а не ворогів. Bloomberg писало, що Європа стикається з найскладнішим моментом у спробах уникнути розриву з США.
