У старовинному, медово-яблучному Тлумачі

Одне з найдавніших міст над Дністром - Тлумач - не вражає жителів та гостей величчю архітектурних пам'яток: немає тут високих монастирських мурів, давно зруйновано середньовічний замок. Але глибоко помиляється той, хто вважає цей райцентр на прикарпатському Покутті закутком, узбіччям історії. Тлумач, який недавно відзначив 800-річчя з часу першої писемної згадки про себе, доводить, що має всі перспективи для розвитку.

Тут, поблизу торгового шляху, який вів із Галича на схід, здавна жили тямучі люди. Іноземні купці, галицькі князі їхали до перекладачів, тобто товмачів, щоб обговорити важливі торговельні, господарські чи міждержавні справи. Але, як стверджують науковці, крім перекладацької роботи, товмачі виконували митну службу, супроводжували князів у поїздках на землі чужих держав. Так у XI - XII ст. виникло поселення Товмач, яке після Другої світової набуло сполонізованої назви - Тлумач. Академік Борис Рибаков позначив його на "Карті домонгольської Русі", датованій X-XII ст., однак Іпатіївський літопис містить першу згадку про поселення - 1213 р - і пов'язує її з нападом на Галич поляків та угрів.

Чимало бід зазнали містяни, коли Тлумач із 1349 р. опинився під владою Польщі. Але траплялися господарі міста, як наприклад брати Іван та Михайло з Бучача, які посприяли розвиткові в поселенні різних ремесел. І вже в середині XVI ст. тут виникли невеликі шевські, ковальські майстерні, пекарські будки, млини, лазня. Тлумач як місто умільців помалу переріс у великий ремісничий центр на Покутті. Хай там як, але про розбудову та укріплення міста, на яке нападали татари, подбала й польська королівська влада. Вона дозволяла селитися тут купцям, ремісникам, усім вільним людям. Кожен, хто переїжджав жити в місто, був звільнений від податків, на спорудження будинку отримував деревину з королівського лісу та землю, площа якої залежала від кількості членів родини. І лише після закінчення цих "свобод" міська влада призначала поселенцеві помірну грошову плату (чинш) та податок у вигляді збіжжя.

Татарські орди понад тридцять разів грабували місто, декілька разів дощенту його руйнували. Значні руйнування повторилися під час Першої та Другої світових воєн. Але Товмач заліковував рани і відроджувався.

Мешканці міста в усі часи прагнули бути неуярмленими людьми. Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. козацький полковник Яремко Попович разом із іншими ватажками згуртовували тутешній люд і неодноразово нападали на панські маєтки, відбираючи нажите непосильною працею селян.

Не змирилися товмачани зі своїм підневільним становищем і в наступні періоди історії. Працюючи у фільварку нового власника міста - Георга Потоцького (кінець XVIII - перша половина XIX ст.), вони всіляко відстоювали свої права, вимагаючи вищої платні, скасування різних повинностей, врешті - стали відмовлятися від роботи. Їхні протести, підтримані мешканцями інших місцевостей Галичини, були почуті у Відні. Цісар мусив видати 1848 р. указ про скасування панщини...

Граф Генріх Дідушицький, який володів містом та довколишніми селами ще з 1807 р., особливо оцінив родючість цих земель, а головне - вмілість та працьовитість місцевих жителів. І збудував у Тлумачі цукровий завод. А за урядування нового власника підприємства - віденського банкіра Вертгаймштайна - цукроварня набула неабиякого розквіту: вона переробляла дві третини цукрових буряків, вирощених на полях Галичини. Завод щорічно виробляв 1,8 тис. т цукру - найбільше серед підприємств галузі в тодішній Європі. Тлумач став центром цукрової промисловості всієї Австро-Угорщини! З різних причин завод скотився до банкрутства, але його слава не вмовкала упродовж усього XXст.

Тлумацький край, перейнявши хліборобські традиції, донині відомий високими врожаями зернових культур, цукрових буряків, розвитком бджільництва, не бракує тут овочів та фруктів. І тому фестивалі короваю з нового врожаю, меду (авжеж, і медових продуктів) та смачного Спаса стали органічними для міста. Кожне село Тлумацького району і сусідні райони демонструють під час цього дійства місцеву кухню, приправлену піснями й танцями. Письменниця Марійка Підгірянка у 1930-х записала чимало обрядових та жартівливих пісень із цієї місцевості. Талановиту постать увіковічнив музей-кімната в районній
бібліотеці для дітей, а ось дух тлумацьких фестивалів якнайкраще передали народні слова:

- Ой ти, Джурило, пане,

Де твоє військо стане?

- В Товмачі, на риночку,

Там п'ють мід, горівочку,

- Ой ти, Джурило, ой ти,

Куди до тебе зайти?..

Нинішнього року працівники центральної районної бібліотеки доповнили фестивальну атмосферу не тільки найрізноманітнішими видами кулінарних страв та власноруч створеними буклетами про них, а е й рецептами для SPA-салонів, зокрема масок із фруктів та овочів, вирощених на тлумацькій землі, масажів, ванн. І все ж таки домінують процедури на основі його величності меду. Хочете відчути природне омолодження та оздоровлення тіла? Будь-ласка, запрошені фахівці проведуть майстер-класи.

Промисловість, зокрема переробка сільгосппродукції, у місті давно знищена і майже не має шансів відродитися. "Тлумач буде розвиватися у культурно-туристичному і агропромисловому напрямах, - розставляє акценти міський голова Володимир Корженьовський. - Ми вклали кошти в розвиток наших дошкільних закладів, хочемо розбудувати гімназію (проект "Школа майбутнього") та реконструювати одну з будівель міста у великий спорткомплекс... Міська рада розробила великий проект реконструкції та реставрації мальовничого парку, закладеного ще на початку XIXст. тодішніми власниками міста - братами Дідушицькими. Вартість проекту немала - 13,5 млн грн, і для його реалізації доведеться шукати екологічні кошти. У планах - провести комплекс робіт із відновлення озера, щоб зробити його повноцінною відпочинковою зоною для мешканців та гостей міста..."

800-річний ювілей Тлумача - це формальний і неформальний привід для центральних органів влади почути проблеми місцевої громади. Керівництво міста сподівається, що уряд найближчим часом знайде кошти й виділить субвенцію на суму 3млн грн на соціально-економічний розвиток Тлумача. Адже нагальних робіт не бракує - потрібно відремонтувати дороги, здійснити освітлення віддалених вулиць, газифікувати прилеглу до міста вулицю Семена Височана. Смуток навіває і стан приміщення міської ради, яка є не просто місцем роботи тлумацьких чиновників та засідань депутатів. Це - колишній будинок і канцелярія відомого адвоката й політичного діяча Івана Макуха, міністра праці та відбудови, а згодом - міністра внутрішніх справ в уряді ЗУНР. Будівлі виповнилося сто років. Міська влада частково відремонтувала її, однак для завершення ремонту необхідні державні кошти. Адже дзвінкі мелодії пісень та віртуозний стукіт закаблуків святкового, старовинного й водночас молодого міста Тлумача цих проблем, на жаль, не вирішують.