Глобалізація освіти: вибачити, зрозуміти, використовувати

Впродовж останніх років десяти онлайн-освіта почала набирати обертів. 

З огляду на те, що освіта рухає прогрес людства, всі країни так чи інакше ставлять питання щодо навчання дітей і молоді та сперечаються, який режим і формат є найкращим.

У будь-якого нововведення є прибічники й противники.

Коли з'явилися щеплення, були ті, хто затято протестував і вважав їх злом. Коли наука довела, що Земля — кругла, були й ті, хто продовжував обстоювати ідею пласкої землі. З'явилося 5G — почали кричати про шкоду від веж і випромінювання. І навіть у XXI столітті такі люди впевнені у своїй правоті. 

Онлайн-освіта не стала винятком і так само розділила суспільство на прибічників і противників. Дискусії про її користь і шкоду загострилися саме останніми роками, коли вона набула поширення. 

Онлайн-освіта як форма навчання з'явилася дуже давно. Просто її не помічали, оскільки практикувала її досить обмежена кількість людей, і не задля експериментів, а за необхідності. 

В Австралії, наприклад, було розвинено дистанційну освіту за допомогою радіо, і тренд був спричинений тим, що ранчо розкидані по всьому материку, а дітей потрібно навчати. Лекції читали по радіо, й учні відповідали на запитання вчителів також по радіо.

1969 року в Англії з'явився Open University (OU). Його заснував лейбористський прем'єр Гарольд Вільсон, який розглядав Open University як головний показник прихильності Лейбористської партії до ідеї модернізації британського суспільства. Вільсон вважав, що це допоможе побудувати більш конкурентоспроможну економіку, а також сприятиме рівності можливостей і соціальній мобільності суспільства.

Нині в університеті навчаються понад 168 тисяч студентів із усього світу, не рахуючи постійно діючих різноманітних курсів. Одразу скажу, що це — справжній університет, який веде наукову діяльність. Цього року OU отримав 6,7 мільйона фунтів стерлінгів від Research England на розширення своєї дослідницької групи з астробіології для розв’язання фундаментальних питань щодо життя за межами Землі. Завдання, гідні будь-якого університету. З 1969 року заняття транслювалися зі студії державної телерадіокомпанії BBC. Сьогодні це справжній онлайн-університет, який використовує Інтернет як засіб навчання. 

2017 року, побувавши в OU, я був вражений сучасними будинками й повністю цифровими процесами. В університетському містечку персонал (близько 10 тисяч осіб) працює в студіях і лабораторіях, але в кампусі немає жодного студента. Усі студенти — онлайн.

2012 року в сфері масової онлайн-освіти стартував міжнародний проєкт Coursera, заснований професорами Стенфордського університету. Сьогодні відвідуваність курсів — понад 25 мільйонів людей на рік. Своєю місією вони проголосили «навчати мільйони студентів з усього світу, змінюючи метод традиційного викладання». Coursera — не перший такий проєкт, відомими освітніми онлайн-платформами також є edX, Udacity, MIT OpenCourseWare, Академія Хана та інші. 

2014-го в Україні стартували перші онлайн-курси Prometheus, які позиціонують себе як суспільний проєкт масових відкритих онлайн-курсів. Їхньою метою є надання безкоштовного онлайн-доступу до курсів університетського рівня всім охочим. Цікаво, що провідні викладачі та компанії можуть публікувати й поширювати свої курси на цій платформі. 

Так навчання без обов'язкової присутності в навчальному закладі поступово входило в наше життя. Університети створювали різні онлайн-курси, використовуючи власні або сторонні платформи. Однією з основних таких платформ є Moodle, яка вийшла на ринок 2002 року, а сьогодні тільки в США вона займає близько 18% ринку. Після появи таких платформ почав розвиватися новий підхід, т.зв. blended learning — змішане навчання, яке поєднує навчання за участю вчителя (віч-на-віч) і онлайн-навчання, які є однаково важливими. Онлайн-середовище надає учням змогу самим контролювати темп, час і місце навчання. Це допомагає розвивати навички планування, самоконтролю та саморегуляції, а також дає свободу. 

Уже на етапі впровадження цього підходу багато хто його критикував. Тенденція прогнозована, адже дрібні університети конкурують із великими, незалежно від місця їхньої дислокації. Не всі витримують таку конкуренцію, особливо університети з низькою якістю навчання.

Всесвітня пандемія різко змінила ставлення суспільства до онлайн-освіти. Понад 100 країн вирішили закрити всі школи та університети, понад 1,5 мільярда дітей перейшли на дистанційне навчання, але школи та багато університетів виявилися не готовими до таких умов роботи як технічно, так і морально. 

Багато вчителів відмовлялися працювати дистанційно. Особливо це було помітно в державних школах навіть у розвинених європейських країнах. Саме в цей час розпочався бурхливий розвиток онлайн-шкіл в Україні. Батьки не готові були чекати, поки школи, що відстають, почнуть перебудовуватися, й перевели дітей на навчання онлайн до тих, хто може швидко змінюватися та пропонує альтернативи. Такий різкий перехід засвідчив перевагу приватної освіти, яка змогла швидко перебудуватися під нові глобальні виклики, але це ж саме спричинило й нерівність між тими, хто навчається в приватних і державних школах.

Цікаво, що в Португалії з нерівністю вирішили боротися законодавчим шляхом. Під час карантину з огляду на те, що державні школи не змогли швидко перейти до онлайн-навчання, влада заборонила роботу приватних шкіл для старшокласників, мотивувавши це тим, що випускники державних шкіл, вступаючи до університету, не зможуть конкурувати з дітьми з приватних.

Перехід до масової онлайн-освіти відбудеться, хочемо ми цього чи ні. Можна чинити спротив та розповідати про проблеми, а можна подумати, як ці проблеми вирішувати. В історії такого роду переходи від старого до нового завжди супроводжувалися спротивом суспільства, але іншого шляху не було, і прогрес брав своє.

Наприклад, Велика Британія вважає, що до 2030 року в країні буде дефіцит у 40 тисяч учителів, і тоді змішана система освіти з елементами дистанційного та онлайн-навчання може виявитися єдиним варіантом. Навчати по Інтернету дешевше. Якщо записувати лекцію на відео, його можна показувати кільком поколінням студентів, але саме це й насторожує деяких викладачів. 

Наведу ще кілька аргументів на користь онлайн-освіти: 

— можливість для студентів отримувати освіту без відриву від трудової діяльності. З огляду на те, що більшість студентів старших курсів в Україні не відвідують заняття, це — оптимальне рішення для здобуття реальних знань; 

— відсутність необхідності виїжджати до навчального закладу, принаймні, робити це часто. Особливо актуально це для школярів і студентів, які живуть далеко від мегаполісів. Це дає учням доступ до якісного контенту, який неможливо отримати в сільських школах;

— можливість здобути освіту тим, хто фізично не може перебувати в навчальній аудиторії через інвалідність;

— можливість отримати диплом для людей, які займалися самоосвітою, але з певних причин раніше не мали офіційно визнаного результату такої освіти;

— можливість для тих, хто навчається, брати участь в організації власного навчального процесу: обирати час і місце для роботи з навчальним матеріалом, визначати швидкість вивчення матеріалу відповідно до особливостей свого мислення;

— підвищення рівня усвідомленого ставлення до навчання у школярів і студентів — вони починають відчувати відповідальність за результат свого навчання, вчаться раціонально розподіляти час і сили;

— дає змогу навчальним закладам дистанційної освіти охопити більшу кількість школярів і студентів, тобто розширити цільову аудиторію.

Звісно, як і в будь-якої системи, в онлайн-освіти є й мінуси:

— відсутність можливості вчитися «вживу», будувати стосунки в колективі (з викладачами, однокласниками, адміністрацією навчального закладу), виступати перед класом, аудиторією. Але соціальна взаємодія відбувається не лише в навчальних закладах. Є ще спорт, позашкільне спілкування тощо;

— не кожну професію можна опанувати дистанційно (наприклад, лікаря або ветеринара). І це — правда, та ніхто й не каже, що все має бути онлайн, щось назавжди залишиться в офлайн-режимі.

— не кожен школяр і студент уміє підтримувати в себе мотивацію до самостійної роботи. До того ж дається взнаки відсутність такого ефективного мотиватора навчальної діяльності, як постійний контроль із боку викладача. Перехід суспільства до онлайн-освіти — тривалий шлях, і люди поступово звикнуть. Колись ходити до школи щодня теж було важко. 

Можна знайти безліч причин, чому не можна. А можна навпаки — приймати поточну дійсність і шукати розв’язання нових проблем. Треба лише пам'ятати, що стара система освіти відмирає, швидкість отримання інформації зросла в тисячі разів, а щоп'ять років змінюється спосіб життя людини, змінюються технології. У відповідь на ці тренди й потрібні нові методи освіти. Сьогодні не треба зубрити предмети, потрібне глибоке розуміння фундаментальних засад світобудови. Ці знання й дадуть змогу людині перелаштовуватися під нові виклики цивілізації. Потрібно вчитися знаходити інформацію й правильно використовувати її в тих або інших сферах. Пандемія, яка триває, — такий самий виклик, і саме сьогодні ми маємо навчитися жити та здобувати освіту в цьому мінливому світі, що стрімко змінюється.

Всі статті автора Едуарда Рубіна читайте за посиланням