Реванш із минулого

Українці, які виїхали після розпаду СРСР на заробітки, сьогодні як ніколи близькі до того, щоб змусити українську владу гарантувати і поважати їхні права. М'ячик, перекидуваний 20 років поспіль безкрайніми дикими полями української політики, нарешті опинився на боці мігрантів, які останні 10–20 років живуть і працюють у громадянських суспільствах країн ЄС. Але чи скористаються цим українці за кордоном?

Стратегії мильних бульбашок

Досі про них згадували як про фінансових "донорів" (за даними НБУ, українці за кордоном торік офіційно відправили в Україну 7,5 млрд дол. грошових переказів, зокрема близько 1 млрд дол. - нелегально (хоча неофіційно сума може бути навіть удвічі більшою). До порівняння: іноземні інвестори вклали в економіку країни лише 6,013 млрд дол.). Але крім інвестицій українські мігранти мають тепер чудову нагоду "інкорпорувати" принципи європейської політичної культури в українську реальність. Ідеться про ухвалення ефективного закону про трудову міграцію, до написання якого, крім чиновників і урядовців, залучено експертів і мігрантських лідерів.

Попри масштабність української міграції, Україна досі не виробила адекватних принципів і підходів до формування своєї міграційної політики. В нашому законодавстві досі немає навіть визначення "трудового мігранта", не кажучи вже про соціально-правовий захист цих людей. В обстоюванні своїх прав українські мігранти можуть покликатися лише на кілька загальних статей Конституції України, які, проте, не "реалізовані" в окремих "міграційних" законодавчих і підзаконних актах, і ще на кілька нормативних документів. Міждержавні угоди з країнами ЄС, де перебуває половина українських мігрантів, є здебільшого малоефективними і не містять механізмів реалізації.

До слова, за даними Cвітового банку, Україна є п'ятою країною у світі за сукупною кількістю емігрантів - близько 6,5 млн українців, що становить 14,4% населення. Обсяги "четвертої хвилі" трудової міграції, що розпочалася після розпаду Радянського Союзу, українські експерти - Олена Малиновська, Олексій Позняк, Ігор Марков - оцінюють у 2,5-4,5 млн осіб.

Коли політики звітують про черговий сплеск активності у міграційній сфері, жодна з яких не має реального позитивного впливу на життя мільйонів українців за кордоном, а з наближенням передвиборних кампаній вдаються ще й до риторики про те, що "українців треба повертати додому", це виглядає щонайменше парадоксально. Адже реальних державних програм, які б пропонували реінтеграційні заходи для реемігрантів, допомагали б їм психологічно, емоційно, юридично і матеріально "повернутися" в українське середовище після років в еміграції, не існує.

Щоправда, впродовж останніх кількох років, в Україні було ухвалено Концепцію міграційної політики, а також створено Міграційну службу і Раду у справах трудової міграції при Кабміні. Але ці, далеко не перші, млинці виявилися знову глевкими. До реальних змін у міграційній сфері це не привело. Передусім тому, що інновації були формальними, для "імітації", без адекватного уявлення про сучасні міграційні процеси та їхнє значення для держави.

Чого лишень варте обговорення та ухвалення Концепції міграційної політики у травні 2011 р., яке симптоматично віддзеркалило рівень "компетентності" політичного істеблішменту країни. Поки провідні українські міграціологи та експерти одностайно, аргументовано і публічно критикували її текст, обґрунтовуючи "абстрактність" документа, урядовці на чолі з президентом В.Януковичем оперативно, за лічені тижні, підписали документ, що, як і прогнозувалося, виявився "мертвонародженою дитиною".

Не варто також забувати, що однією з вимог Плану дій щодо скасування візового режиму з ЄС є створення ефективної системи управління міграцією. І це особливо актуалізується в дискусіях навколо потенційного підписання Угоди про асоціацію у листопаді цього року. Нагадаємо: 25 лютого Україні було виділено черговий транш у 600 млн євро на проведення невідкладних реформ. Але чи справді управління міграційними процесами є для нашої держави пріоритетною проблемою?

Допомога мігрантам - справа самих...

Чого найбільше потребують мільйони українців за кордоном? Найперше, забезпечення соціальних прав, можливості отримувати пенсію в Україні, гарантії прозорої процедури перетину кордону, зокрема митного оформлення особистих речей, а також визнання державними органами документів, виданих іноземними державами (від свідоцтва про народження до дипломів про вищу освіту, здобуту в іншій країні). Окрім того - реалізації виборчого права.У випадку смерті українця за кордоном досі немає чітких механізмів перевезення тіла на батьківщину. В усіх цих ситуаціях механізми реалізації відповідного права або відсутні, або формально прописані, але де-факто не працюють.

Сьогодні українські урядовці взялися за написання закону про зовнішню трудову міграцію - у рамках творення законодавчої бази, передбаченої сумнозвісною Концепцією. Для роботи над законопроектом було створено експертну групу. До неї залучили провідних міграціологів, голову Комісії УГКЦ у справах мігрантів Григорія Селещука - координатора експертної групи з боку громадськості, мігрантських лідерів - голову української громадської правозахисної організації громадян України в Італії "Оберіг" Юрія Журавля, голову Спілки українців Португалії Павла Садоху, президента об'єднання українців Німеччини Романа Рокицького, директора представництва Асоціації українців Португалії "Собор" Володимира Лозинського, голову Християнського товариства українців в Італії Олеся Городецького та багатьох інших.

Події розвивалися прогнозовано: на перших етапах обговорення у Мінсоцполітики більшість експертних пропозицій було прийнято. Пізніше, під час міжвідомчого погодження, значну частину принципових для мігрантів положень чиновники відкинули.

Навколо яких важливих для мігрантів питань точаться сьогодні найбільші суперечки?

Найперше - кого, власне, називати трудовим мігрантом і на кого мала би поширюватися дія цього закону? Лише на тих, хто легально працює в іншій країні і стоїть на консульському обліку дипломатичних представництв України? Але таких, за статистикою, від 7 до 12% від загальної кількості трудових мігрантів. Хто тоді має опікуватися рештою українських мігрантів і захистом їхніх прав (зокрема на медичну допомогу чи захист у суді)? Часом можна почути думку, що Україна не може ставати на захист своїх громадян за кордоном, які не мають належних документів для перебування та працевлаштування в іншій країні, оскільки це може розцінюватися як порушення міждержавних угод. Проте в Конституції України гарантується право на захист з боку держави всім громадянам, незалежно від місця їхнього перебування і типу їхньої праці. Саме такий підхід широко практикується у багатьох країнах світу, наприклад у США, Росії, Китаї.

У теперішній версії українського законопроекту про трудову міграцію, представленого Мінсоцполітикою, закон стосуватиметься не лише українців, які законно перебувають на території іншої держави. Якщо його ухвалять, то у випадку загрози здоров'ю чи життю українцями нарешті опікуватимуться не тільки "карітаси", як це відбувається сьогодні (Карітас Інтернаціоналіс - світова католицька доброчинна організація, що допомагає бідним, дітям-сиротам, людям, що постраждали від природних катастроф, хворим на СНІД, неповносправним особам, людям, що страждають від алко- чи наркозалежності, мігрантам та іншим).

Важливим для мігрантів є також прописане у законопроекті положення про запровадження можливості кореспондентського голосування. Це частково розв'язало б проблеми з реалізацією мігрантами своїх виборчих прав. Адже минулого року українців повністю позбавили права голосувати за мажоритарною системою. Крім того, виборчі дільниці було відкрито лише на території консульських установ. В Італії, де проживає понад півмільйона українців (за неофіційними даними), наприклад, було створено лише чотири дільниці. Відтепер, якщо закон буде ухвалено, мігранти зможуть голосувати "листами", попередньо зареєструвавшись у консульстві. Правда, доступно це буде лише тим, хто перебуває в країні законно.

І все ж запропонована версія багатьох важливих питань не регулює. Олена Малиновська, відома дослідниця міграційних процесів, переконана: якщо буде ухвалено саме цю, "порізану", версію законопроекту, матимемо черговий формальний закон "для галочки", а реально нічого не зміниться. На потребі доопрацювати документ акцентує і фахівець Департаменту ринку праці і зайнятості Мінсоцполітики Тарас Сімак.

"Я дуже скептично оцінюю цей законопроект, - наголошує і Олесь Городецький. - З його допомогою не можна вирішити жодної проблеми, з якими стикаються мігранти… Значно доречніше вже тоді вирішувати проблемні питання через внесення змін до законів України чи підзаконних актів".

"Україна робить певні кроки у міграційній сфері, але без урахування реальних потреб мігрантів. Те, що вже було зроблено, не завжди захищало наші інтереси. Скажімо, чергова програма уряду про захист закордонних українців спрямована не на гарантію їхніх прав, а на розширення "русского мира", - зауважив Павло Садоха, мігрант з понад десятилітнім досвідом.

Наразі роботу над законопроектом відкладено до жовтня 2013 р. Ці півроку можуть бути ефективно використані українськими мігрантами для самостійної роботи над його положеннями.

Проба на міцність

Насправді підготовка законопроекту може бути чудовою репетицією для майбутніх змін у міграційній політиці. Громадяни України, які виїхали на заробітки, аби забезпечити власні сім'ї, можуть чинити реальний тиск на владу і не допустити ухвалення декларативного закону. Поживши не один рік за кордоном, де кожен європеєць усвідомлює, що влада живе на його податки, вони починають по-іншому оцінювати політичні реалії України. Десятки ситуацій, на які ми вже не звертаємо уваги, викликають у них серйозний спротив. "Я твердо впевнений у тому, що українці за кордоном повинні вимагати в української влади захисту своїх прав, налагоджувати контакти з депутатами ВР, максимально нагадувати чиновникам про те, що мігранти - це громадяни України", - вважає Олесь Городецький.

Це може стати черговим прецедентом не лише у сфері міграції, а й прикладом до наслідування для інших соціальних груп в Україні. Які саме інституційні важелі є в арсеналі засобів мігрантів, окрім акцій протесту?

По-перше, ситуація із законопроектом набуває дедалі більшого розголосу, і це дає надію, що ухвалити тишком-нишком формальний закон не вдасться. Ось і 26 березня в Інституті стратегічних досліджень відбулася фахова дискусія на тему "Який закон про міграцію потрібен Україні?" за участі кількох народних депутатів, урядовців, залучених до роботи над законопроектом, і мігрантських лідерів. А 27-го - масштабний круглий стіл, під час якого мігранти з Італії, Португалії, Іспанії та інших європейських країн дискутували з представниками профільних комітетів ВР, народними депутатами, науковцями, юристами. Серед найближчих подій - парламентські слухання з питань трудової міграції, заплановані на липень 2013 р.

По-друге, самі мігранти почали практикувати різні форми прямого діалогу з депутатами та чиновниками, пропонувати власне бачення тих чи інших положень, які попередньо обговорюють у скайп-форумах.

Голова Комісії у справах мігрантів Григорій Селещук вважає, що до жовтня 2013 р. ще можна розробити альтернативну версію законопроекту, проте без активної участі та досвіду мігрантів це не вдасться.

По-третє, українські експерти в питаннях міграції, провідні юристи готові долучитися до мігрантських скайп-обговорень (частина з них уже робить це) з метою підготувати фаховий документ.

Зрозуміло, що успіх цих ініціатив багато в чому залежить саме від українських мігрантів. Хочеться вірити, що широкий рух людей з досвідом життя у зрілих громадянських суспільствах, готових до серйозної боротьби за свої права, таки розпочнеться.