Зайві люди

Будь-який уряд мріє про те, щоб у країні жило якнайменше старих. Так цинічно й відверто заявив свого часу один з політиків, який, утім, відразу признався, що особисто він їх дуже любить і шанує. У нашій країні держчиновники, схоже, не тільки мріють, а й багато роблять для того, щоб це справдилося.

Люди старшого покоління, на жаль, не розпещені увагою держави. За 20 років незалежності вони так і не дочекалися ані справедливого нарахування пенсій, ані реалізації пільг, які мали б хоч якось пом’якшити умови злиденного існування наших бабусь і дідусів. Перетворилося на глум право на безплатну медичну допомогу і пільговий проїзд у муніципальному транспорті: тролейбусів немає, у маршрутках усі пенсіонери повинні платити, днями метрополітен теж спробував відмовитися возити їх безплатно. Скасовує пільгові хвилини «Укртелеком», роками не виплачують обіцяне дітям війни та інвалідам. Уряд переконує, що назріла пенсійна реформа. Із цим важко не погодитися. Але що принесе вона? Тим, кому в найближчі 5-10 років треба буде оформляти пенсію, - нічого доброго. Звідки, якщо в Пенсійному фонді утворилася діра, як після падіння тунгуського метеорита?..

У Франції підвищення віку на два роки розбили на короткі строки - по три місяці щороку. У нас же ті жінки, яким нині 50 років, підуть на пенсію аж у 60. Міністр праці та соціальної політики, котрий раніше категорично заявляв, що пенсійний вік підвищувати не будуть, тепер не менш категорично заявляє: будуть. Хоча прем’єр-міністр, підбиваючи підсумки 2010 року, пообіцяв цього не робити, за умови, якщо люди будуть проти.

А як дізнатися їхню думку? Всенародне обговорення пенсійної реформи дуже схоже на флюс, таке ж однобоке: є тільки думка держчиновників і експертів, яких вони запрошують. Не чутно громадських організацій, зокрема ветеранських, інвалідських, чорнобильських, але ж їм теж є що сказати про зміни, які допомогли б їм виживати.

Ми, своєю чергою, вирішили поцікавитися думкою вчених: чи є життя після виходу на пенсію? По коментарі звернулися в Інститут геронтології імені Д.Чеботарьова Національної академії медичних наук України. За 50 років науково-дослідної роботи інститут завоював авторитет не лише в нашій країні, а й у світі: його співробітників запрошують як експертів ВОЗ, ООН, Фонд народонаселення ООН. Імена таких учених, як Д.Чеботарьов, В.Фролькіс, Г.Бутенко відомі далеко за межами України.

Коли старість, на жаль, неминуча, чи є умови, за яких вона може бути благополучною чи навіть щасливою? З цього запитання почалася наша бесіда з директором інституту, членом-кореспондентом НАМНУ Владиславом БЕЗРУКОВИМ.

- Цей вік може бути щасливим, якщо людина має здоров’я, матеріальний добробут, роботу або хобі, від яких вона дістає задоволення, а також рідні й близькі люди, з якими вона може спілкуватися, почуватися потрібною, шанованою, любимою.

- Що з цього «набору благополучної старості» мають люди старшого покоління в нашій країні?

- Повною мірою передумов для щасливої старості майже ні в кого немає. Одні мають сім’ю, але не мають здоров’я, інші не скаржаться на самопочуття, але їх гнітить матеріальне неблагополуччя, треті страждають від самотності. В Україні всього лише 1% людей похилого віку практично здорові. У цієї невеличкої частини населення життя не обтяжене хронічними захворюваннями, такими як ревматоїдний артрит, хронічні патології серцево-судинної системи - ішемічна хвороба серця або мозку, гіпертензія, легенева патологія тощо.

- У нас старою можуть обізвати жінку і в 70 років, і в 40. Як наука класифікує старший вік?

- Ще 1967 року Всесвітня організація охорони здоров’я проводила міжнародний симпозіум у Ленінграді, на якому й було ухвалено відповідну класифікацію. Відтоді це має такий вигляд: 60 років і більше - літній вік, 75 і старші - похилий вік, 90 і старші - довгожителі, 100 років і більше - столітні. В останні роки у світі з’явилося багато людей віком 110 років і більше, але не в Україні. Відсоток довгожителів у світі зростає швидше, ніж у нас. Тенденції такі, що відсоток 80-річних людей збільшується швидше, ніж усього населення, так само як відсоток 60-річних. В Україні тих, кому 60 років і більше, - 22%, а, за прогнозами ООН, 2050 року їх буде 38%.

- Останнім часом тільки й чутно, що старих побільшало, що працюючі не можуть тримати на своїх плечах таку ношу, дефіцит Пенсійного фонду загрожує стабільності всієї економіки країни. Таке враження, що пенсіонерам буквально докоряють шматком хліба. Як впливають на самопочуття людей старшого віку такі розмови?

- Порівняно із західними дослідниками і політиками, в нашій країні, звичайно, трохи інший підхід до цього питання. Директор Національного інституту старіння США професор Батлер свого часу запровадив термін ейджизм - негативне ставлення до старих. Він вимагав, щоб не тільки вчені, а й політики боролися з таким явищем. Тому що насправді довгожительство - це досягнення, це не важкий тягар для суспільства, а певний потенціал - із погляду морально-етичного, виховного. А у зв’язку з тим, що здоров’я людей у світі має тенденцію до поліпшення, то це ще й трудовий ресурс, який можна використовувати. Тут можливі різні підходи, і зовсім не обов’язково їх пов’язувати тільки з підвищенням пенсійного віку.

Негативне, критичне ставлення до людей літнього віку, природно, впливає і на самооцінку людини, і на самопочуття, і на якість життя. Якщо їй увесь час нагадують, що вона тягар, не годувальник, а зайвий рот у сім’ї, поволі починає з’являтися відчуття, що вона й геть не має права на життя. Мимоволі пригадується стародавній японський звичай, коли син зобов’язаний був вивезти старого з будинку і скинути в ущелину. Такий настрій у суспільстві негативно позначається на здоров’ї, призводить до депресії і, в кінцевому рахунку, впливає на тривалість життя.

Коли вчені шукали пояснення кавказькому феномену довгожительства, дійшли висновку, що один із секретів криється в тому, що там дуже шанобливо ставляться до своїх старих. У 60-ті роки минулого століття в Радянському Союзі проводили дослідження, під час якого вивчали й питання про ставлення до створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. Саме на Кавказі тоді обурювалися: «Це ганьба для сім’ї, для всього роду, якщо ми віддамо рідну людину в дім-інтернат».

- Повага до батьків, дідусів-бабусь - основа й наших традицій. Інша річ, як ми їх виконуємо. Що позитивного було зроблено для людей похилого віку за роки незалежності в Україні?

- Позитивні зрушення, безумовно, є. 2003 року Україна приєдналася до виконання Мадридського міжнародного плану дій з проблем старіння. У рамках виконання цієї програми Верховна Рада разом із представниками ООН провела спеціальну конференцію, присвячену проблемам людей старшого віку. Все це сприяло тому, що при Національній медичній академії післядипломної освіти було створено Державний геронтологічний науково-методичний центр. Якщо раніше були тільки курси для лікарів з геріатрії, то тепер навчають особливостям догляду за пристаркуватими не тільки лікарів, а й медсестер, соціальних працівників і волонтерів. Цим займаються не тільки громадські організації, а й члени сімей, де є пацієнти з хворобами Паркінсона або Альцгеймера. Хоч і повільно, але все ж розвивається мережа геріатричних установ - працюють 30 пансіонатів, створюються відділення, затверджено концепцію розвитку хоспісної служби. Хороший старт отримала ідея створення університетів «третього віку» - їх у нашій країні вже 15. Але слід зазначити, що проблемами людей старшого віку всі роки більш активно займалися в Міністерстві праці та соціальної політики, а не в Мінздоров’я, хоча високий рівень захворюваності й низька якість життя населення мали б активізувати діяльність системи охорони здоров’я.

- Держава в боргу перед людьми старшого покоління - не можна вважати ситуацію нормальною, коли 80% пенсіонерів отримують менш як 1200 гривень при постійному зростанні цін. Яке вже тут раціональне харчування, оздоровлення, заняття улюбленою справою? Скільки років живуть чоловіки й жінки після виходу на пенсію в Україні? В європейських країнах?

- Очікувана тривалість життя чоловіків при виході на пенсію в 60 років становить 14 років, а жінок, якщо підуть у 55 років, - 23 роки. У Великобританії після виходу на пенсію чоловіки живуть 16 років, а жінки - 23 роки, але вік виходу на пенсію відповідно 65 і 60 років. У Франції це 18 і 25 років, а на пенсію ідуть у 62 і 60 років. У Канаді при виході на пенсію в 65 років прогнозують 14 років чоловікам і 18 жінкам.

- На перший погляд, ми виглядаємо непогано. Але при збільшенні пенсійного віку тривалість життя після виходу на пенсію в наших громадян буде набагато менша, ніж у розвинених країнах.

- Важливо, щоб пенсійна реформа не стала шоковою терапією. Ми вже неодноразово переживали шокову терапію, але одна річ, коли це стосується цін, і зовсім інша, коли йдеться про пенсію. Свого часу у Великобританії підвищували, причому істотно, пенсійний вік, але ця реформа розтяглася на 30 років. Прем’єр-міністр Маргарет Тетчер розсудила, що в такій справі поспіх може тільки нашкодити. Наш уряд наполягає на тому, що в нас немає в запасі навіть 10-15 років - занадто великий дефіцит Пенсійного фонду.

- Важливо, якою ціною рятуватимуть Пенсійний фонд. Але до науки в мене інше запитання: звідки такий оптимістичний прогноз про тривалість життя після виходу на пенсію при такому високому рівні смертності, що зменшив населення України майже на сім мільйонів громадян?

- Це все грунтується на даних статистики, є таблиці виживання, смертності, які вивчають і аналізують демографи.

- Особливо дивують обіцяні 14 років для чоловіків. Зовсім недавно в «ДТ. Україна» було надруковано прощальний нарис про екс-міністра охорони здоров’я академіка Медакадемії, який ледве встиг оформити пенсію. І таких прикладів дуже багато. Можливо, цей прогноз стосується пільгових категорій, які йдуть на пенсію в 45-50 років?

- Ідеться не про пільговиків. Якщо чоловік дожив до 60 років, очікувана тривалість його життя - 74 роки. Той, кому нині всього 50 років, має шанси скромніші - прогнозована тривалість 70 років. Але це прогнози. За даними статистики за 2009 рік, тривалість життя чоловіків у середньому всього 62 роки.

Жінка, якщо дожила до 55 років, згідно з розрахунками, має шанс прожити ще 23 роки. Але очікувана при народженні тривалість життя трохи менша - 74 роки. Слід ураховувати, що при розгляді очікуваної тривалості життя, ми не говоримо про можливі дитячі хвороби чи епідемії, про травми в дорослому житті, що торкається насамперед чоловіків, які працюють на важких і небезпечних роботах. У чоловіків висока смертність відзначається в працездатному віці, травмуються і часто гинуть на дорогах, на роботі, в армії.

Які небезпеки в жінок? Звісно ж, дітородіння - у нашій країні тривалий час була досить висока материнська смертність. Не можна забувати про такі чинники, як умови роботи й проживання, рівень медичної допомоги, екологія, якість харчів і питної води - все це серйозно впливає на тривалість життя людини.

- Збільшити вік виходу на пенсію легко, але п’ять років - це чималий строк для роботи в літньому віці. Які професії потрапляють у зону ризику насамперед?

- Ті, що вимагають швидких реакцій. Робота оператора передбачає посилену увагу й швидку реакцію. Тому збільшення віку може позначитися на якості роботи диспетчерів в аеропортах, на залізниці й інших об’єктах. Безумовно, це стосується небезпечних професій, де потрібна миттєва реакція і фізична витривалість. Візьміть медицину, наприклад медсестер. Що в їхній роботі важливо? Хороший зір, точність рухів, витривалість, пильність, які з віком істотно погіршуються. Не тільки медсестри, акушерки, а навіть санітарки не зможуть працювати ще п’ять років, якщо вони при виході на пенсію в 55 років уже не мають сил перевернути хворого, не можуть його підняти, перестелити або перекласти на каталку, - це фізично важко.

Існує небезпека, що проблеми Пенсійного фонду вирішуватимуться таким чином, що люди просто не доживуть до пенсії - вони помиратимуть раніше.

- Що може рекомендувати медична наука в такому разі?

- По-перше, потрібен диференційований підхід - не можна всім одним махом підвищувати вік виходу на пенсію. Має бути підготовлене фізіологічне обгрунтування збільшення віку виходу на пенсію. Внесок медиків і фізіологів праці може полягати в аргументованій розробці пенсійної реформи в тій частині, що стосується її фізіологічної регламентації та медичної безпеки впровадження.

По-друге, переглянути вимоги до умов праці та трудового режиму. Люди похилого віку зможуть працювати з тією ж продуктивністю праці, що й молодші колеги, коли буде змінено режим роботи - з’явиться можливість працювати повільніше, у вільному ритмі, коли використовуватимуться геронтотехнологічні нововведення, які допоможуть пристосувати робоче місце до людини та її можливостей, а не ламати її психіку, ігноруючи особливості віку. Тут дуже багато чого залежить від схоронності - як розумової, так і фізичної, від можливості виконувати ту чи іншу роботу.

По-третє, хоча вік - це дуже індивідуально, але варто враховувати, що погіршення стану здоров’я починається в середньому в 40-45 років. Доведено, що, починаючи з 30 років, темп загальної фізичної працездатності та психомоторики щорічно знижується на 0,5-2%. Треба створити умови, щоб люди похилого віку змогли працювати довше без шкоди для свого здоров’я, подбати про можливість перекваліфікуватися чи змінити професію. Строки впровадження пенсійного віку мають бути адекватними, а не носити характер шокової терапії. А тим часом усі реформи зводяться лише до того, щоб подовжити період роботи до виходу на пенсію, і зовсім не передбачають змінювати, а тим більше полегшувати умови праці.

- Звідки в радянський час узявся саме такий вік - 55 і 60 років? Це було науково обгрунтовано чи запроваджено вольовим рішенням компартії?

- В СРСР стежили за тим, що робилося у світі, тому й пенсійний вік визначали, з огляду на міжнародну ситуацію. Досі в цьому віці - 55 і 60 років - ідуть на пенсію в різних країнах. І не тільки на пострадянському просторі - у Росії, Білорусі, Узбекистані, а й у багатьох інших - в Австралії, Таїланді, Сирії, на Кубі, де, до речі, очікувана тривалість життя для чоловіків - 77 років, для жінок - 81.

- А чи є плюси від того, що збільшується вік виходу на пенсію?

- Є. Вони стосуються тих професій і робочих місць, де люди самі хочуть і, головне, можуть працювати довше.

- Це, напевно, стосується тільки Верховної Ради.

- Не тільки Верховної Ради, а і багатьох держчиновників, військовослужбовців.

Раніше військовим і міліціонерам надавали пільги - більш ранній вихід на пенсію. Це було неправильно, але ухвалили політичне рішення, бо держава завжди прагнула тримати силові структури у своїх руках, а з допомогою пільг залучали молодих людей на службу. Набагато ефективнішим був би інший підхід, яким давно користуються за кордоном, де не зменшують вік виходу на пенсію, зате надають можливість отримати пільгові кредити на житло, автомобіль, навчання, плюс поліси на медобслуговування тощо. Таким чином, вони отримують преференції, яких інші професії не мають. Набагато краще, щоб військовослужбовці чи міліціонери мали гідну зарплату і змогли вирішити квартирне питання, а не йшли на пільгову пенсію, не маючи ні кола ні двора. Але все впирається в гроші, яких державі завжди бракує.

- Очевидно, що збільшення пенсійного віку Пенсійний фонд не врятує. Але натомість багато чого зруйнує: по-перше, наміри багатьох людей залишити роботу відразу ж після досягнення відповідного віку, а по-друге, плани молодих сімей, які рахували місяці до виходу бабусі на пенсію, - вона ж обіцяла допомогти ростити онуків. Це справді важлива підтримка, зважаючи на те, що з дитячими садками становище катастрофічне. І, по-третє, дуже важко протриматися на роботі додаткових п’ять років, коли тобі в потилицю дихають молоді колеги - адже робочих місць для них не додасться.

Чи залучали експертів, фахівців Інституту геронтології як наукових консультантів до розробки положень пенсійної реформи?

- Ні. Нас запросили на засідання круглого столу після того, як уже було ухвалено рішення. Але, схоже, зовсім не для того, щоб почути про наукові підходи. Всі згодні, що реформа потрібна, але якщо неправильно її підготувати й запустити, помилки доведеться виправляти з великими втратами.

Роботи наших учених відомі далеко за межами України, до нас звертаються з багатьох питань, що стосуються ставлення до літніх людей, організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку, цікавляться науковими розробками в геронтолії та геріатрії. Але коли йдеться про реформи, тут орієнтуються передусім на фінансово-економічні питання, гуманітарна складова відходить на задній план. Реформи, як правило, розробляють без учених.

- Владиславе Вікторовичу, в наш час є країни, де люблять старих, ставляться до них із повагою?

- Численні дослідження показали, що до них особливе ставлення, наприклад, у сільських районах Італії, Франції, на Кавказі. У сільській місцевості традиційно до старшого покоління ставляться з більшою повагою, ніж у місті. Загалом же в Європі до старих ставляться з великою повагою. Але не тільки через родинні зв’язки, а ще й тому, що старше покоління в змозі утримувати не тільки себе, а й у разі потреби підтримувати молодих. Там не старі залежать від молодих, а, скоріше, навпаки.

У нас, на жаль, зовсім інша ситуація. Те, що старі люди почуваються зайвими в суспільстві, призводить до дуже сумних результатів - серед усіх суїцидів 40% припадає на людей похилого віку. За цим сумним показником Україна - на одному з перших місць у світі.

- За ідеєю, державна політика, реалізована шляхом реформ, повинна бути спрямована на те, щоб докорінно змінити ситуацію. Але, як сказав свого часу академік В.Фролькіс, оцінюючи чергову реформу: «Ніколи ще кастрація не була ефективним методом лікування імпотенції».