ЗАХИЩАТИ ВИНАХІДНИКА ЧИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ?

— Нині багато говорять про інтелектуальну власність, інтелектуальне право, але чомусь ніхто з чиновників не звертає уваги на тих, хто її створює, — вважає дніпропетровський винахідник Леонід Аріст. — Для винахідника немає ніяких пільг, ніякої підтримки ані з боку держави, ані суспільства. Водночас існує Закон «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», де в статті 38 йдеться про те, що держава надає пільгові умови винахідникам і підприємствам, які використовують винаходи.

Проте в дійсності це — лише гасло. Якщо 1992 року в «Тимчасовому положенні про правову охорону об’єктів промислової власності й раціоналізаторських пропозицій в Україні» у статті 53 йшлося: винахіднику зобов’язані виплачувати не менш як 10 відсотків винагороди від доходу, то в 1994-му цю статтю зняли. Підприємства, котрі впроваджують винаходи, також не мають пільги, хоча раніше їх звільняли від сплати ПДВ.

Так, за нормального ринкового господарства пільг не повинно бути — всі мають знаходитися в однакових умовах. Але сьогодні ми лише переходимо від колишньої системи до нової. І необхідно допомогти винахідникові, а не викинути його з човна. Поки що він не може на рівних домовлятися з підприємцями, його грабують, нав’язують умови, вигідні підприємцеві. Творчі люди опинилися в надзвичайно важкому становищі.

У цій непростій ситуації деякі винахідники намагаються вийти на зовнішній ринок. Але з цих хороших намірів також мало користі — вони продають іноземним емісарам, котрі нишпорять нашою країною, за безцінь свій винахід лише тому, що в нас він не знаходить ані державного, ані громадського визнання. Ми забули, що винахідник — така сама людина. Лише з тією особливістю, що йому для успішного старту потрібно значно більше коштів, ніж будь-якому іншому, бо йому потрібно виготовити оснастку, купити спеціальну літературу, потрібен, зрештою, вільний час для міркувань. Він просто зобов’язаний мати матеріальний заділ для здійснення творчих задумів. Як йому допомогти?

Відповідь на це запитання не вимагає болючих пошуків — уже нагромаджено достатній міжнародний досвід. Так, у США 15% фонду заробітної плати призначається для думаючих людей. У Німеччині розроблено державний «зразковий покажчик» заохочень винахідникові, в Австрії з людини, котра винаходить в галузі екології й енергетики, знімають усі податки. Напрацьовано багато цікавого в Японії й інших країнах. Потрібно лише взяти й подивитися, що можна застосувати в нас.

Що в нас робиться нині під розмови про те, що йдемо до ринку й позбавляємося від пільг? Держава просто відмовилася від своїх зобов’язань стосовно попереднього покоління винахідників. Але ж у нас є люди з багатьма сотнями й навіть тисячами надзвичайно цікавих винаходів, які принесли величезну користь країні. Проте їх кинули на сваволю долі.

В Японії є винахідник, у якого тисячі винаходів. У нього на рахунку... два мільярди. Так, наступні покоління наших талановитих людей запатентують свої ідеї й житимуть також добре, але попереднє покоління винахідників віддало їх по суті безплатно державі й нині переважно змушене жити в злиднях. Це несправедливо. І страждають не лише винахідники, а й сама держава.

1978 року з України виїхав до США винахідник і вивіз у своїй голові конструкцію паронагрівача. Зараз американці випускають устаткування за його патентом на 1 мільярд доларів на рік. Його також не скривджено — колишньому українцеві капає 10 мільйонів доларів на рік. Що він мав би, залишившись тут? Сьогодні йому пояснювали б, як вигідно працювати в умовах ринкової економіки. Ситі та благополучні чиновники порадили б йому енергійніше пристосовуватися до нового життя.

Інтерес до наших винахідників у світі досить високий. Він виявляється по-різному. Приміром, іноді надсилають анкети з-за кордону, де у винятково чемній формі просять розповісти, над чим працює той або інший інженер. Недавно така пропозиція надійшла від Товариства винахідників Ізраїлю. Вважаю, нічим, крім відвертого промислового шпигунства, від такої пропозиції не тхне — запитання поставлено так, що коли на них вичерпно відповісти, можна не тривожитися про долю винаходу — він вже буде не твоїм.

Питання, порушені в бесіді оглядача «ДТ» із дніпропетровським винахідником, знову виникли на прес-конференції, проведеної з нагоди Дня винахідника й раціоналізатора головою Державного департаменту інтелектуальної власності при Міністерстві освіти та науки Миколою ПАЛАДІЄМ.

— Як працює Біржа інтелектуальної власності, з якою винахідники пов’язують стільки надій? — перше запитання, з яким звернулися до нього журналісти.

Микола Паладій: — На жаль, ми не можемо похвалитися успіхами в торгівлі патентами, бо немає законодавчого поля, що визначило б, як торгувати патентами України. Але ми створили відповідну структуру. Вона вже зробила перші кроки. Проте нас лякає ось така обставина: ми не відчуваємо підтримки самих винахідників. Розмістили концепцію на сайті ще на початку 2002 року, але досі ніякої реакції — ані критики, ані жодних пропозицій від наших винахідників і раціоналізаторів. І проте переконані — наступного року зможемо запустити пілотний проект «Інтелектуальна біржа».

Навесні ми відправили до Женеви чотирьох переможців українського конкурсу кращих винаходів 2001 року. У штаб-квартирі Світової організації інтелектуальної власності на всесвітньому конкурсі винахідників усі четверо одержали високі нагороди. У рубриці «Жінки-винахідники» золоту медаль отримала представниця України.

Це свідчить про те, що проведений у нас конкурс був чесним і безстороннім, а наші експерти працювали цілком незалежно. У результаті в Женеву поїхали справді кращі. Чого, очевидно, не можна сказати про інші країни, які привезли величезні делегації «винахідників», але зібрали набагато скромніші нагороди.

— Яка нині доля винаходів, запатентованих ще в Радянському Союзі? Як знайти спосіб, аби не втратити дію цих патентів?

Микола Паладій: — Радянський Союз завершив своє існування понад 10 років тому, а в патентів — двадцятилітній термін. Чимало з них просто припинили строк своєї дії. Підготовлено й незабаром буде підписано договір із Росією щодо інтелектуальної власності. Деякі договори про промислову власність із цією країною вже підписано.

Леонід Аріст: — Чи буде обласканий винахідник? Усі закони створюються про інтелектуальну власність, але немає жодного закону про винахідника, його заохочення й соціальний захист. Чи робиться щось Держдепартаментом із питання захисту винахідників?

Микола Паладій: — Я не сказав би, що в нас усі винахідники не захищені. Близько 50 винахідників в Україні мають патенти США. І ви знаєте, які на це знадобилися кошти. Я знайомий із винахідниками, котрі працюють у нас у нафтогазовому комплексі й одержують вельми пристойні гроші за свої винаходи. Успішно вони трудяться й в інших новітніх напрямах, приміром, розробляють комп’ютерне устаткування. Гадаю, у них причин скаржитися на життя немає.

А держава не може, виходячи з виділених на науку та нашу діяльність убогих коштів, винагородити й підтримати всіх винахідників. Зрівнялівка тут фізично неприпустима. Ми вважаємо за необхідне сприяти українському винахіднику, аби він знайшов підприємство, де міг би працювати його патент або інтелектуальна власність. Тоді він і відчує себе захищеним. Біржа, про яку ми щойно говорили, і буде тим механізмом, що дозволяє зустрітися покупцеві та продавцеві інтелектуальної власності.

Гадаю, найближчим часом Кабмін звернеться до всіх міністерств і відомств із пропозицією інвентаризувати всі винаходи, наявні в Україні. Тоді знатимемо, що в нас створено, зокрема й за рахунок державного бюджету. Міністерству оборони необхідно допомогти зацікавити винахідників — там є серйозні результати, а винахідник за них, на жаль, одержує копійки.

Ну а взагалі в ринкових умовах не департамент повинен давати оцінку винахідникові, а підприємець. Саме він має зрозуміти вигоду від співпраці з винахідником і оцінити його внесок у загальну справу. Якщо ж важливість ідеї зрозуміє й оцінить лише департамент, то винахідникові від цього грошей більше не буде. На жаль, нині існує бар’єр між винахідником і підприємцем. Саме його й потрібно зняти передусім. Варто звернутися до зарубіжного досвіду — тут є, приміром, винаходи за замовленням. У результаті інтереси винахідника враховуватимуться відразу. Чому б і нам так не працювати?

Утім, у нас є не лише недоліки, а й істотні досягнення, про які також не можна забувати. Вони додають упевненості в собі і показують, що не все так погано, як це бачать безпросвітні песимісти. Приміром, давайте порівняємо патентування в нас і в США. Там воно в середньому обійдеться в 15 тисяч доларів. Якщо ж винахід складний і описаний на багатьох сторінках, він розглядатиметься до трьох, а то й п’яти років. В Україні ця процедура вам обійдеться, по-перше, у кілька десятків гривень, а, по-друге, займе не більш як два з половиною роки. Ми прискорили за останній час розгляд заявок удвічі. Проте вважаємо такий термін надто довгим. Але для цього є об’єктивна причина — наші експерти не встигають розглянути все, що до нас надходить.