ЯКЩО ТИ ТАКИЙ РОЗУМНИЙ...

…то чому такий бідний? Це глузливе запитання, а точніше, чисто риторична фігура, найчастіше адресується нашим ученим. І кожному з «розумників» так чи інакше доводиться якось відповідати — піти з науки в більш грошові професії, виїхати в іншу країну, де більше цінується інтелект, змиритися з бідністю або спробувати все-таки довести, що заробити власним розумом можна не тільки в грі «Що? Де? Коли?». Але як саме переплавити результати наукових досліджень у готовий продукт, а потім у повноважну монету? Хто допоможе вченому пройти всі стадії, що відокремлюють наукову статтю від втілення ідеї в життя? На думку президента Харківського регіонального центру інвестицій (ХРЦІ), кандидата фізико-математичних наук Ігоря Тулузова, таким упроваджувальним механізмом можуть стати бізнес-інкубатори нового типу, де працюють фахівці в галузі наукового менеджменту.

— Ігоре Георгійовичу, ви вважаєте, що самі вчені не можуть займатися впровадженням своїх результатів?

— Ясна річ, є і такі, котрі намагаються це робити, але загалом талановитий дослідник рідко буває ще й хорошим менеджером. Йому важко визначити ринкову цінність своїх ідей, він не знає, де і як шукати інвестора, як правильно просити гроші, як прорахувати кон’юнктуру тощо. Науковий менеджер — це окрема професія. Якщо ми хочемо, щоб Україна не на словах, а на ділі пішла інноваційним шляхом розвитку, нам потрібні кадри, спроможні грамотно, професійно просувати перспективні наукові розробки на ринок. Типовий приклад. На недавній нараді в облдержадміністрації професор з автодорожного інституту розповів про надзвичайно перспективну біотехнологію переробки відпрацьованих харчових олій у пальне. Щоб показати «товар лицем», а потім і продати його, потрібна експериментальна установка, а грошей на її виготовлення ні в професора, ні в інституту немає.

— У чому полягатиме роль такого менеджера «від науки»?

— Зв’язувати в єдиний економічний ланцюжок наукову ідею, інвестора, виробництво й ринок. Образно кажучи, відповідно до формули Маркса «товар-гроші-товар» менеджер повинен перетворити інтелектуальний товар на матеріальний за допомогою вкладення коштів. Для цього йому потрібно мати широкий науковий кругозір і підприємницьку жилку. До речі, зарубіжні фахівці, із котрими я працював в Україні, не тільки підтвердили надактуальність цієї проблеми для нашої країни, а й були готові давати гранти для відповідного навчання у своїх центрах. Вважаю, що для України так звані реалізаційні проекти — це головна стратегія виживання й розвитку прикладної і значною мірою фундаментальної науки.

— Чи дозріла наша країна для цього специфічного бізнесу? Нині в основному розвиваються проекти, пов’язані зі швидким оборотом грошей. Чи не здається вам, що необхідні умови складуться тільки років через десять-двадцять?

— Через десять-двадцять років у нас уже просто не буде науки, на якій можна заробляти! А сьогодні вона ще існує. Це з одного боку. А з другого — у країні вже з’явилися внутрішні інвестори, котрі шукають нові місця вкладення, згодні на більш тривалий період оборотності коштів і певний ризик у розрахунку на хороший прибуток. Тож зараз саме час для розкручування інноваційного бізнесу. До речі, дуже великі капітали тут не потрібні. Адже є недорогі розробки, які при впровадженні можуть принести хороший прибуток. Є вигідні імпортозамінні технології.

— Проте бізнес-інкубатори, які мало не на початку перебудови теж проголосили своїм завданням сприяти розвитку малого й середнього бізнесу на науці, у нас так і не прижилися...

— Справді, реальна ефективність перших бізнес-інкубаторів була незначна. Це можна пояснити — крім відсутності капіталів і фахівців, ці структури не мали підтримки держави.

— А яку роль тут може відігравати держава? Інвестором вона навряд чи спроможна бути...

— Держава може стимулювати приватний капітал на вкладення грошей у цю сферу. Створення чітких правових рамок для таких вкладень, розробка податкових стимулів, інші заохочення — це і є державна політика в науково-технічній сфері. На відміну від Заходу, у нас ще немає цілісної системи податкових й інших впливів на інноваційну сферу. Міжнародний економічний форум, що недавно відбувся в Харкові, яскраво продемонстрував: такого роду стимули допомогли розвитку науки та впровадженню нових технологій у рамках технопарків. Але технологічні парки акумулюють уже готові для реалізації проекти, тим часом велика кількість перспективних, але ще «сирих» розробок залишається в тіні. Менеджери бізнес-інкубаторів і починали б роботу саме з пошуку ідей.

— Ігоре Георгійовичу, ви берете участь в інноваційному бізнесі ось уже 10 років і чудово знаєте ситуацію. Ви впевнені, що за наявності пільг й інституту наукових менеджерів у цю сферу справді прийдуть інвестори?

— Упевнений. І вітчизняні, і зарубіжні. Я зустрічався з західними менеджерами, котрі займаються саме пошуком ідей і технологій. Їх, правда, не так багато, як хотілося б. Україна загалом мало відома на Заході, а тим паче як країна з високим інтелектуальним потенціалом. Ми погано демонструємо свої наукові досягнення, наші політики не пропагують наші інноваційні можливості за кордоном, ми мало говоримо й пишемо про них навіть в Україні.

— Ваш центр готовий зайнятися цим бізнесом?

— Так. ХРЦІ вже зробив перші, але дуже важливі кроки — ми створили інформаційне забезпечення, тобто базу даних із кількох сотень ідей, методів, технологій, які в принципі можуть стати ринковим продуктом, і базу даних потенційних інвесторів. Ми також розпочали переговори з кількома великими українськими компаніями, які в принципі згодні вкласти в цю сферу свої кошти. Більш докладні дані — поки що комерційна таємниця. На основі свого досвіду роботи ми готові створити мережу таких конкуруючих бізнес-інкубаторів у Харківському регіоні, узявши на себе координацію їхньої роботи в інформаційному й організаційному плані.

Стартовий капітал потрібен не стільки на самі розробки, скільки на правильну підготовку тих матеріалів, які необхідно надати потенційним інвесторам. Зазвичай буває так. Приходить у наш центр учений і говорить: «У мене є приголомшлива ідея!». І все. Тим часом потенційного інвестора мало цікавлять деталі ідеї, зате йому потрібно знати в дрібницях, скільки й коли він повинен буде витратити грошей і скільки й коли одержить прибуток. Якщо на промислових підприємствах існують якісь економічні служби, спроможні готувати осмислені бізнес-плани, то в наукових установах їх немає. Пред’явник ідеї зазвичай не має навіть загального уявлення про те, як його складати. А ми готові допомогти вченим.

У Харкові є цілий пласт надзвичайно перспективних розробок. Зокрема для цілком нового приладобудування на основі різних фізичних методів — радіофізичних, кріогенних тощо. Є унікальні технології для машинобудування, приміром, у нетрадиційному двигунобудуванні. Третій напрям пов’язаний із переробкою сільськогосподарської продукції на продукти харчування.

— Наукові відкриття й технологічні розробки повинні бути вигідні тим, хто їх здійснює, інакше база даних перестане поповнюватися. Що одержить учений, винахідник від упровадження свого дітища? Що одержить менеджер, інвестор, сам бізнес-інкубатор й інші учасники інноваційного проекту?

— Якщо говорити взагалі, то в умовах ринкової економіки все продається на умовах покупця. Відповідно до договору певну частку прибутку матиме інвестор, якусь — менеджмент, якусь — бізнес-інкубатор, і якусь — учений. Окрема розмова — про інтелектуальну власність, оскільки найчастіше доводиться мати справу з незахищеними ідеями. Оскільки нормальне патентування — це великі, непідйомні для вченого видатки, вони зазвичай лягають на плечі інвестора, котрий теж зацікавлений у правовому захисті. Наш винахідник, на жаль, згоден ризикувати без патенту — у нього просто немає іншого виходу.

— Вас не лякає, що такого типу бізнес — досить ризикована справа? За статистикою з десяти розробок на ринок «вистрілює» лише одна...

— Але прибуток від її впровадження зазвичай з лишком покриває всі витрати. Це теж світова статистика.

Є і більш загальні міркування. Як стверджують економісти, найближчими роками саме ті країни, які спроможні продукувати, розробляти й освоювати нові технології, одержуватимуть інтелектуальну ренту — її частка в ціні сучасних виробів сягає 50% — і використовуватимуть її як основне джерело свого розвитку. Нині відбувається процес структурування світової економіки на ядро — це розвинені країни і периферію — весь інший світ. Ядро продукує нові технології, а периферія за сучасні товари змушена передавати йому свої природні, трудові й інтелектуальні ресурси. Це нееквівалентний економічний обмін. У нас є лише два варіанти розвитку — або ми зуміємо скористатися наявними конкурентними перевагами, зокрема науково-технологічною та освітньою, або закріпимося на периферії світової економіки.