Виріб №2 інноваційний по суті, пане Пинзенику

У «ДТ» (№9, 2006 рік) опубліковано дуже цікаве інтерв’ю міністра фінансів України В.Пинзеника. Не секрет, що саме в непримиренній позиції Віктора Михайловича багато хто вбачає перешкоду на шляху поліпшення фінансової ситуації в науково-технологічній сфері. І в даному випадку, коли йдеться про пільги для технопарків, його позиція не є незаперечною.

Світовий досвід свідчить, що податкові пільги технопаркам — далеко не єдиний і вже точно не найефективніший механізм підтримки інноваційної діяльності. Ключовим елементом успіху в цій сфері є система законодавства, яка обумовлює перетворення знань на товар, дає можливість трансформувати права власності на цей товар, купувати й продавати його на ринку, — а зовсім не звільнення від ПДВ у процесі створення цього товару. Звільнення від мит — ближчий до реалій стимул, проте він працює тоді, коли у взаємовідносинах суб’єктів господарювання і держави панує атмосфера довіри, презумпції невинності, взаємної поваги.

Не спійманий — не злодій, спіймали — отримай по заслугах. А Віктор Михайлович уже заздалегідь знає, що «у будь-якій нашій установі на будь-який презерватив нададуть документ, що це інноваційний проект». (До речі, приклад невдалий — виріб №2 дуже інноваційний по суті.) Отже, тут ми неминуче підходимо до головного у словах В.Пинзеника, з чим важко не погодитися. А саме — при збереженні нинішньої системи управління науково-технічною діяльністю жодні податкові пільги не приведуть до принципового перелому на шляху до досягнення проголошеної мети — побудови інноваційної економіки.

На мій погляд, необхідні кардинальні заходи для зміни логіки підтримки науки. Вона полягає, якщо коротко, у від’єднанні науки від держави. Держава в особі всіх її інститутів — Кабінету міністрів, РНБО, Верховної Ради, місцевих адміністрацій — має зробити три речі: 1) сформулювати пріоритети, 2) створити розумні правила гри і 3) виділити ресурси під держзамовлення. Решта — справа самих учених.

Національний науковий фонд України має стати установою, яка розробляє основи державної політики в галузі науки і технологій, інтеграції наукових досліджень в освітній процес. Ця структура повинна мати у своєму розпорядженні достатньо ресурсів (не менше третини обсягів асигнувань на науку), експертну базу, широкі міжнародні зв’язки, щоб реалізовувати цю політику за кількома загальнонаціональними напрямами (решту зроблять академії та університети). Саме на чолі структури має стояти Національна наукова рада, яка складатиметься з визнаних у світі українських учених, представників влади та бізнесу, що й відповідатиме за реалізацію стратегічних пріоритетів. Глава фонду повинен виконувати функції радника президента з питань науки та технологій і мати широкі повноваження для прямого внесення главі держави пропозицій у цій сфері.