Українські вчені чекають на зміни

Українська «помаранчева революція» — національний протест проти корупції, який анігілював початкові результати виборів 2004 року, — принесла надії на політичні та соціальні зміни. Проте часу минуло понад рік, і вчені дедалі більше розчаровуються повільним ходом реформи все ще «радянської» системи наукових досліджень у країні, реформи, проведення якої гальмує підстаркуватий і антиєвропейський науковий істеблішмент України.

Країна з 48-мільйонним населенням і другою за розміром у Європі територією має давні наукові традиції, величезну мережу академічних інститутів і науково-дослідних підрозділів. Проте, як і в усій Східній Європі, після колапсу комунізму в 1991 році наука стрімко почала деградувати, внаслідок чого тисячі вчених змушені були залишити країну.

Після приходу до влади в січні 2005 року Віктора Ющенка виникла надія, що прозахідний президент підтримає фундаментальну реформу наукової системи. Проте, як твердять критики, обіцяний розворот у бік менш авторитарної системи, вочевидь, так і не розпочався.

Центральним об’єктом критики є Національна академія наук України (НАНУ), якій належить 174 науково-дослідні інститути, де трудяться 28 тисяч учених. Потужна академія, релікт радянського наукового комплексу, домінує в українській науці. Середній вік академіка — 71 рік; її президенту Борису Патону — 85.

Основна частина діяльності академії стосується механіки, матеріалознавства і фізики, орієнтованих на військову промисловість. Продуктивність низька. За даними Thomson Scientific (ISI), академічні вчені публікують близько 1500 наукових статей на рік, що становить приблизно третину продуктивності одного лише Манчестерського університету.

При цьому, за словами критиків, академія не зацікавлена в проведенні незалежної оцінки її наукової діяльності. Висловлюються звинувачення в повальній корупції. Так, наприклад, спроба налагодити більш тісні зв’язки між Україною і західноєвропейськими інститутами шляхом приєднання України до GEANT, високошвидкісної європейської мережі обміну науковою інформацією, була, як стверджується, саботована членами академії, які вимагали хабарі. Інше обвинувачення зводиться до того, що керівники академії, побоюючись посилення конкуренції та втрати впливу, блокують спроби полегшити участь України в дослідницьких програмах, які фінансуються ЄС, навмисно приховуючи інформацію та відмовляючись від співробітництва з Євросоюзом.

«Академія взагалі не зацікавлена у хоч якомусь реформуванні, — каже Олексій Боярський, фізик-теоретик із ЦЕРН, європейської лабораторії фізики елементарних частинок у Женеві. — Нічого не зміниться в українській науці доти, допоки зберігатиметься існуюча система».

Українські вчені завдяки угоді про співробітництво від 2002 року, яка встановлює рамкову програму з наукових досліджень Єврокомісії, можуть одержувати на дослідження гроші ЄС. Проте на даний момент тільки сім із тисяч проектів, що фінансуються Євросоюзом, включають українських учасників, каже Вадим Ященков, заступник директора українського Національного інформаційного центру європейських досліджень.

На думку Ященкова, це викликано частково станом української науки й промисловості, а також ускладненою процедурою подачі заявок, яка відштовхує багатьох учених.

Проте, як вважає Олег Напов, аташе з наукових питань української місії при Євросоюзі в Брюсселі, співробітництво гальмується також через те, що академія не забезпечує надання і поширення відповідних документів та інформації. Наприклад, Напов направив пропозицію з наукової реформи в Міністерство освіти і науки. За його словами, коли він попросив академію визначити свої наукові пріоритети, то у відповідь отримав лише список прізвищ і звань усіх нинішніх академіків, а також лист, у якому стверджувалося, що пріоритетом академії є самі академіки.

«Можливо, їх якось не так запитали», — заперечив Ярослав Яцків, директор Головної астрономічної обсерваторії в Києві, член президії академії. Президент Патон на момент відправлення Nature до друку так і не відповів на запит.

Яцків каже, що він усвідомлює: корупція є повсюдною проблемою в академії. «На жаль, фінансування залежить не від наукових досягнень», — каже він. Проте додає, що саме нині розглядаються заходи з оцінки стану та можливої трансформації академії.

Нещодавно Яцків запропонував створити Національний науковий фонд, який, подібно до американського аналога, фінансуватиме дослідження виключно на основі наукових переваг, які визначатимуться за допомогою незалежної експертної оцінки. Проте Патон торік заявив на президії НАНУ, що майбутня роль академії буде аналогічна тій, яку відіграє Сибірське відділення Російської академії наук, ще один релікт радянського наукового комплексу. «Я не думаю, що це хороша ідея», — каже Яцків.

Опір ретроградним планам академії зростає як усередині України, так і за її межами. Група з 13 українських учених, очолювана Боярським, запропонувала Міністерству освіти і науки деталізовану концепцію реформування, яка включає об’єктивну оцінку всіх академічних інститутів, створення міжнародного інституту передових (поглиблених) досліджень у Києві й низки так званих центрів успіху по всій країні, підтримуваних ЄС.

«Ситуація справді вимагає істотного поліпшення, — каже Олексій Верхратський, нейрофізіолог Манчестерського університету, уродженець України і член групи Боярського. — В іншому разі молоді таланти й надалі будуть змушені виїжджати за межі країни. І навпаки, багато українських учених, які працюють за кордоном (і я, зокрема), можуть повернутися назад, якщо відбудеться реорганізація наукової сфери».

«У нас є певний потенціал, науковий і політичний, щоб стати, як Польща чи Угорщина, реальною частиною Європи, — додає Олег Кришталь, заступник директора київського академічного Інституту фізіології імені Богомольця. — Що нам потрібно — то це відповідний політичний стимул. Очевидно, що академія не зможе сама себе зцілити доти, допоки стара гвардія утримує всі ключові позиції».

Хрістіан Патерманн, керівник управління з питань біотехнології, сільського господарства й продуктів харчування при директораті з науки Європейської комісії в Брюсселі, минулого місяця очолював делегацію ЄС в Україну. Він каже, що науковий потенціал країни в таких галузях, як матеріалознавство, енергетика, космос і екологічно чисте сільське господарство, вражає і заслуговує найширшої європейської підтримки. Патерманн сподівається, що академія не протидіятиме реформам. «Чеська Республіка, Угорщина, Прибалтійські країни впоралися з завданням реформування своїх академій наук, рано чи пізно це станеться й в Україні».

Публікація з журналу Nature,
9 березня 2006 р.

Переклад Оксани ПРИХОДЬКО