УКРАЇНА — НЕ ЄВРОПА?

Нещодавно слова Романо Проді, який сказав, що Україна ніколи не стане членом Європейського Співтовариства, неприємно вразили всіх, хто сподівався, що наша країна впритул наблизилася до цієї мети. Професор Богдан Гаврилишин належить до найбільш інформованих у європейських справах українців. Він тривалий час очолював Міжнародний інститут менеджменту (МІМ) у Женеві й нині є членом відомого своїми футурологічними прогнозами Римського клубу. Саме до нього оглядач «ДТ» й звернувся по коментар.

— Те, що сказав Романо Проді, — пояснив Богдан Гаврилишин, — не так важливо, бо він відходить від справ за кілька місяців. Мені здається більш небезпечним те, що такі думки у Європі висловлює не він один. Як на мій погляд, ці висловлювання викликані тим, що Україна політично «недоспіла»: в ній мало демократії, багато політичної корупції, занадто сильно олігархи впливають на політичну ситуацію, є претензії до Президента, багато питань із приводу конституційних змін до виборів Президента. Країна, в якій вибори відбуваються так, як це було недавно в Мукачевому, з погляду європейця, не може бути кандидатом у ЄС.

— І що — ця ситуація навіки?

— Переконаний, якби президентські вибори відбулися більше-менш порядно, то ставлення до України було б зовсім іншим. І неважливо в цьому випадку, хто виграв би на цих виборах. Українські урядовці повинні продемонструвати європейськість, як це роблять естонці, словенці, румуни… Інколи навіть у несподіваний спосіб — так, румуни організували у себе… франкофонну конференцію. І хоч мова румунів — латинської групи, але їхній прем’єр чудово розмовляє французькою, є багато румунів, які теж вільно володіють нею, отже це дало їм підставу продемонструвати свою прихильність до збереження мови галлів. І нам теж потрібні нові люди в політикумі, які могли б спілкуватися з європейцями не через перекладачів і не через російську мову.

Суттєві й економічні бар’єри. Річ не так у тому, скільки виробляється в країні продукції на одну особу. Європейців більше лякає те, що в нас дуже багато бідних людей і поруч — жменька дуже багатих. Вони вбачають у цьому небезпеку — доведеться виділяти велику допомогу з фонду регіонального розвитку, щоб Україна піднялася до середнього рівня ЄС.

— Але ж Румунія не багатша за Україну, та й Польща не набагато заможніша. Я вже не кажу про потенції України. Чи не так?

— Якщо є потенціал, то перш за все постає запитання: а що ви з ним зробили? І відповідь працює проти України — ми ж не використовуємо його. Не слід гадати, що в поляків усе гаразд, — там часті кризи, змінюються уряди, існують суперечки між партіями, але демократія в них відчувається на кожному кроці, ринкова система працює нормально, великої корупції немає. Справді, там є 20% безробітних. Багато! Але це точні цифри, на які можна покластися і щось почати робити. Тому туди йдуть великі інвестиції, країні довіряють набагато більше, ніж нашій. Польща, з погляду європейців, є країною, котра поділяє їхні цінності, а ми — ні. Європейці бояться, що як тільки у них зникнуть кордони з Україною, дуже багато бідних українців перейдуть в Європу в пошуках роботи. Звісно, їм потрібна якась кількість робітників, і, думаю, краще їх мати з України, ніж з африканських країн, бо українці краще інтегруються в західний світ, — але їх лякає масове переселення.

Є ще причини, в існуванні яких Україна вже не винна. ЄС турбує Росія, що поводиться так, ніби хоче відтворити деяку зону — ЄЕП, у яку потрапить і Україна. СНД — досі фантом, а тепер, коли Путін закріпив свою владу, нове утворення може реалізуватися.

Нам не треба заходити далеко у відносинах із Росією. Єдиний економічний простір не є перешкодою для входження в ЄС, але вже митний чи валютний союз поступ України до Європи абсолютно унеможливлює. Отже, не можна переходити той кордон. Але може статися, що Росія в якійсь формі теж ввійде в ЄС. Не думаю, що Європа цього дуже хоче, але абсолютно виключати таку можливість не слід. І це при будь-яких обставинах для України було б непогано, бо Росія тоді не зможе перебрати контроль над нею.

Суттєві і проблеми світосприйняття — православний світ у католицькій та протестантській оптиці виглядає досить незрозумілим, автократичним. До речі, якби Україна вся була такою, як Галичина, проблем у приєднанні до ЄС було б набагато менше, бо там немає психологічного бар’єру. На жаль, п’ятдесят років пропаганди про те, що на Західній Україні живуть не тільки націоналісти, а й колаборанти, сформували негативне ставлення до греко-католицької церкви. Дивно, бо вона завжди була українською церквою: зберігала мову, звичаї, віру й патріотизм і тепер дуже швидко відновилася. Їй населення регіону вірить…

— Якщо спрогнозувати перспективи України, якими ви їх бачите?

— Все залежить від того, як Україна проводитиме свою політику та чи збереже темпи економічного зростання…

— А вони реальні?

— Можливо, статистика не дуже точно їх відбиває і реальне зростання трохи нижче, але його можна побачити в Києві, який розбудовується, наповнюється машинами і так далі. Якби зберігалися сучасні темпи економічного зростання, за кілька десятків років українська економіка досягла б багато чого. До речі, в Україні був величезний потенціал у космосі, авіабудуванні, інформативних технологіях… Він ще трохи зберігся. Ще є досить багато людей із доброю математичною освітою. На жаль, зростання ВВП зараз великою мірою відбувається завдяки традиційним енергоємним секторам промисловості, а треба далі розвивати наукоємні напрями, і тоді не залишиться жодних економічних аргументів проти участі України в ЄС. В регіонах теж починається зростання — багатство країни збільшується. Отже, якби справді швидше відбулася зміна нашої політичної культури, більше стало послідовності, демократії, свободи слова, — ставлення світу до України дуже змінилося б.

Корисно, що дедалі більше українців особисто контактують зі світом: вивчають мову, іноземну культуру. Нас більше знають і не так насторожено ставляться, як раніше. В Європі є Центр із формування політики. Це не офіційний орган ЄС, але в ньому дуже багато зробили, наприклад, для стабілізації на Балканах. Я працюю в раді науковців центру і часто спілкуюся з різними людьми. Привертає увагу те, що поведінка людей із країн — нових членів ЄС — вигідно відрізняється від поведінки представників України. Через це до них інакше ставляться. Я пояснюю різницю тим, що представники цих країн були ближче до Європи. Нині українці сплачують високу ціну за багаторічну ізольованість від світу.

До того ж у нас не було середнього класу — було селянство і так звана інтелігенція досить обмеженого спектру: священики, вчителі, деякі науковці, митці. Бізнесом, торгівлею українці традиційно не займалися. Це видно навіть по нашій діаспорі — там є багато медиків, дантистів, професорів, але дуже мало бізнесменів. Тому майже немає людей, які заробили б справді великі гроші, що робляться в торгівлі та промисловості. Але це можна виправити — викладаючи в МІМ, я переконався, що й на цьому напрямі наші люди мають великі перспективи. У них є хист і чудова математично-природнича база, розуміння, як робляться справжні гроші. Отже, і це не буде для нас гальмом в майбутньому.

— Вас не лякає, що українська промисловість скуповується за безцінь, наприклад, росіянами?

— Кожна країна повинна радіти, якщо приходить іноземний інвестиційний капітал. Це допомагає будувати економіку. Але якщо замало українського капіталу, замало заощаджень населення, які можна перетворювати через ефективну систему в конкретні інвестиції, — це справді причина для стурбованості. Для нас сьогодні важливі малі та середні підприємства — тут багато капіталу не потрібно для початку, і українці тут присутні великою мірою. Це заспокоює, бо саме це стане основою для подальшого розвитку.

— Отже, підсумовуючи, ви могли б назвати терміни, коли Україна зможе стати членом ЄС?

— Кандидатом Україна могла б стати за три-чотири роки, наприклад у 2007 році. А членом — у 2020 році. Все залежить від дуже серйозних змін у нашій політичній системі — це стосується не тільки діяльності Президента, а й роботи Верховної Ради, Кабінету міністрів, судочинної системи. Необхідне відлучення олігархів від влади, справді демократичні вибори, свобода слова й економічне зростання такими темпами, як нині.