Стратегічне завдання: стати рапсовим Кувейтом

За нашими розрахунками, розповів ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України (колишнього Національного аграрного університету), академік НАНУ й УААН Дмитро МЕЛЬНИЧУК, виготовляти біодизельне паливо з рапсової олії невигідно, поки ціна на нафту не перейшла межу 50–60 дол. за барель. Та коли ціна, як це було нещодавно, піднімається майже до 150 дол., біодизель стає в два і більше разів дешевше від солярки з нафти. У цьому разі нафта нам не потрібна, адже ми можемо необхідну кількість такої «нафти» ростити на наших полях. Те саме й зі спиртом — до певної пори невигідно переводити цукор у спирт, а потім використовувати його замість бензину, але щойно піднімається ціна на бензин, це стає рентабельно.

Економічні міркування спонукали дослідників всерйоз узятися до розробки цієї теми. Вчені університету разом із низкою машинобудівних заводів України сконструювали і побудували в навчальному господарстві університету невеличкий експериментальний завод з виготовлення біодизелю. Такий завод у кілька разів дешевший за імпортні і не поступається їм продуктивністю. Його можна побудувати в кожному районі або великому господарстві. Потужність — кілька тонн рапсу (насіння) за зміну. Вихід біодизелю — близько 33 відсотків. Сьогодні собівартість продукту на ньому обходиться приблизно в три гривні за літр. А на заправці ще нещодавно літр дизельного пального коштував близько восьми гривень! Крім того, після отримання біодизелю залишається ще білкова частина — шрот — для годівлі худоби. Варто також зважити на бонуси, передбачені за Кіотським протоколом.

Тому в України є принципова можливість входити в переговори з нафтовим бізнесом, і він змушений буде рахуватися з новими потенціями нашої держави. Те ж стосується біоетанолу, біогазу і біомаси.

Як приклад — Бразилія. Тут інтенсивно переганяють цукрову тростину на біоетанол, а потім змішують із бензином. Сумішшю етанолу з бензином і біодизелю з соляркою в певному співвідношенні можна без будь-яких присадок заправляти двигун, і він при цьому нормально працює. А якщо трохи адаптувати двигун, то можна взагалі перейти на чистий біодизель. Якщо докласти до цього серйозних зусиль, Україна через кілька років змогла б набагато простіше вирішити завдання енергетичної безпеки і незалежності.

Для цього потрібно заздалегідь виробити певну політику і потім створити біоенергетичну інфраструктуру: побудувати нові заводи, модернізувати бензозаправні станції тощо. Тоді світова нафтова криза для України не буде такою небезпечною. Тільки над цим потрібно працювати системно і на державному рівні, зазначають учені.

Слід усвідомлювати при цьо­му й потребу максимального зменшення наслідків неминучої конкуренції між нафтовим і біотехнологічним бізнесом — найкраще шляхом об’єднання зусиль і капіталу.

Звичайно, у такого підходу є і зворотний бік — частина земель при цьому випадає з продовольчого кошика. Себе ми забезпечимо, але на експорт багато продовольчої продукції вивозити не зможемо. Передбачаючи це, за кордоном окремі офіційні особи навіть вважають, що Україні варто було б рекомендувати не сіяти енергетичні культури у такій великій кількості. Високі офіційні особи навіть вважають доречним заборонити Україні сіяти енергетичні культури. Мовляв, вона має опікуватися продовольством. З цим можна було б якоюсь мірою погодитися, за певних умов. Можливо, потрібен буде чіткий договір, який забезпечував би нам постачання нафти не дорожче 60 дол. за барель, незалежно від ціни на міжнародному ринку. Тоді українські аграрії змогли б спрямувати увагу на вирощування хліба та інших харчових продуктів, а наша країна стала би житницею світу.

Якщо ж такого договору створити не вдасться, зазначив Дмитро Олексійович, тоді ми змушені будемо взятися зовсім по-новому до розробки програми виготовлення свого біодизелю, біоетанолу, біомаси та біогазу. Ніхто йти цим шляхом нам не перешкоджає — цього потребує економіка і наша безпека.

Зрештою, коли подивитися, як використовується українська земля, взята в оренду іноземними компаніями, побачимо, що здебільшого на ній вирощуються енергоємні культури, насіння і біомаса яких іде на виготовлення або біодизелю, або біоетанолу — відновлюваних джерел енергії. А ми тим часом дискутуємо і поводимося як собака на сіні. Час уже діяти, а не бідкатися і видаватися бідним родичем біля світового нафтового пирога.