У них це називається «цифрове суспільство». А що тоді в нас?

Сто років тому в Києві вийшов збірник публіцистики, у якому є такі рядки: «Боже, які тонкі і глибокі проблеми обговорюють на Заході, а в нас усього два питання хвилюють суспільство і наших письменників: «не убий!» і «не вкради!»...

Цікаво, що змінилося в нашому суспільстві відтоді? Хіба змінився характер проблем, які ми обговорюємо сьогодні?..

У середині 90-х років у США була видана книжка про перспективи використання Інтернету, назву якої можна перекласти як «Цифрове суспільство». Вона вийшла абсолютно фантастичним тиражем у 2,5 млн. примірників. Нею зачитувалися всі — від сенаторів до фермерів, хоча вона аж ніяк не була літературним шедевром. Більше того, книжка написана дуже важкою для розуміння мовою.

Показово, що одним із перших її прочитав тодішній президент США Білл Клінтон. Він швидко зрозумів, наскільки актуальні для американського суспільства порушені в ній питання, і відразу ініціював кілька важливих законів, які полегшили просування Інтернету і новацій, пов’язаних із ним, в американське суспільство. Книжка відіграла важливу роль у становленні цифрового суспільства не тільки в Америці, але й у Європі. Її прочитали всі президенти, які шанують себе, та прем’єри Старого Світу і подбали про ухвалення відповідних законів, аби не пасти задніх на цьому напрямі. Саме після цього були введені знамениті квоти для залучення комп’ютерників у їхні країни. До речі, чимало талановитих українців скористалися цією можливістю і поїхали за кордон. Зазвичай — назавжди! Проте в нас ніхто з можновладців навіть не звернув уваги на цей небезпечний процес.

Я не запитую, чи читав наш президент вищезгадану книжку і які закони, що допомагають розвиватися Інтернету й інформатиці в нашій країні, після цього ним ініційовані. Хотілося б тільки дізнатися: скільки статей і книжок на цю тему потрібно ще написати в Україні, аби бодай на крок просунутися до цифрового суспільства?

Щоб знайти відповідь на ці запитання, оглядач щотижневика «Дзеркало тижня» звернувся до професора Лариси ГЛОБИ, яка завідує кафедрою інформаційно-телекомунікаційних мереж Національного технічного університету України.

— Для більшої переконливості почну з прикладу, який мене вразив, — розповіла Лариса Сергіївна. — У Казахстані навіть бабуся, перед тим, як йти за покупками заглядає на сайт і знайомиться з цінами на ринках. Про це мені розповіли казахські колеги. Масове впровадження Інтернету в життя пострадянської країни, яка колись не могла похвалитися особливими досягненнями в галузі кібернетики, показує: Казахстан, певне, уже належить до держав c розвиненим цифровим суспільством. Що заважає нам — країні, яка свого часу була одним із світових лідерів у галузі кібернетики, — зробити інформатику настільки ж доступною для наших громадян?

У Німеччині — це я спостерігала сама — люди не стоять у чергах до каси, аби оплатити рахунок за квартиру, дитячий садок або ще щось. Німці взагалі не спілкуються з банківськими співробітниками — вони віддають перевагу банкомату. Коли потрібно з’ясувати якісь питання, вони залишають повідомлення і дістають відповідь. У банкоматі отримують гроші, оформляють безготівкові платежі. Загалом монети і паперові гроші вже майже пішли із сучасного побуту. Їх замінила банківська картка. Зручно!

Як міркують західні банки, проводячи таку політику? Вони вважають, що перекласти максимум рутинної роботи на комп’ютер — вигідно, адже тримати людину, котра сиділа б на касі і спілкувалася з клієнтами, дорого і небезпечно, бо службовець не завжди приходить на роботу в гарному настрої. А отже, він може нагрубити. Виходить, потрібно тримати менеджера зі зв’язків із клієнтами для вирішення таких ситуацій.

Коли людина напряму спілкується з банкоматом, то і відповідь приходить швидко. Крім того, всі контакти клієнт—комп’ютер прозорі, у них немає «людського чинника», і легко підтримувати правила, установлені суспільством.

Природно, з’явилися хакери, які навчилися красти гроші з рахунків. Проте відсоток порушень, які відбуваються тут, однаково менший, ніж у процесі спілкування живих продавців із касирами. Тому якість обслуговування об’єктивно підвищується.

На жаль, в Україні ми часто-густо навіть не маємо уяви про нові можливості. Не дивно, що перекладена в нас книжка «Цифрове суспільство» залишилася непоміченою читачами. Певне, нас хвилюють інші проблеми. Хоча думаю, річ в іншому — у нашій країні немає ні масових науково-популярних часописів, ні навіть науково-популярного порталу, який знайомив би суспільство з такими новинками і ставав провідником креативних ідей скрізь, де вони можуть перебороти стереотипи і перевести виробництво й обслуговування на якісно вищий рівень. Суспільство потрібно оперативно інформувати, щоб воно активніше освоювало переваги, які можуть надати сучасні наука і техніка.

Ми претендуємо на те, щоб стати житницею Європи. Але чи свідомі ми того, що, приміром, у США фермер починає день з Інтернету, який розповідає йому про перспективи погоди на найближчі добу-дві в районі ферми. Комп’ютер показує карту його поля із супутника, за допомогою якої можна визначити: чи потрібно поливати землю або додавати в неї добрива. Інформація із супутника показує, на яких ділянках поля з’явилися шкідники і бур’яни. Все це допомагає фермерові приймати своєчасне рішення, заощаджувати воду, не витрачати по-дурному гербіциди, добрива. Сучасні західні фермери — це люди з вищою освітою, які обізнані з останніми досягненнями науки. На Заході без фахової освіти сьогодні землю фермеру просто не довірять!

Якщо потрібно поїхати в інше місто, українець може заглянути в Інтернет і на сайті залізниці дізнатися вартість квитка, розклад поїздів. Але в нас ця довідка, як і багато інших, зроблена дуже незграбно... Проте загляньте на німецький сайт Дойче-банку. Там ви не тільки дістанете вичерпну інформацію, але навіть купите квиток у будь-яку точку Європи. Приміром, я з корпусу нашого інституту в КПІ можу забронювати через Німеччину квиток в Одесу або Львів...

Навіть у Болгарії, яку навряд чи можна вважати світовим центром інформатики, всі ці послуги розвинені дуже добре. Особливо цікаво організована їхня система обслуговування ЖКГ. Тут через Інтернет можна не тільки оплатити комунальні послуги, але й дістати пояснення і поради, як раціонально витрачати воду, газ або електрику, аби платити менше. Як тут не згадати, що колись Інститут кібернетики Академії наук України розробляв для Болгарії першу у світі систему автоматичного управління...

Сьогодні через Інтернет можна отримати найдокладніші знімки будь-якої точки світу, відомості про погоду тощо. У недалекому майбутньому можна буде за допомогою картинки із супутника подорожувати лісом, горами, містом. Можна буде зупинитися в будинку, який сподобався, зайти в нього, піднятися сходами і побувати... усередині. Багато музеїв уже готуються до того, щоб відчинити свої зали для такої віртуальної подорожі.

Шкода, що, маючи в нас у країні найвищий рівень картографії (адже навчальні карти, розроблювані Інститутом передових технологій України, завойовують на всесвітніх конкурсах головні призи), такі географічні віртуальні подорожі в нас ще неможливі, і ніхто поки навіть не розглядає фінансування таких проектів. До речі, це дуже посприяло б залученню туристів на Євро-2012...

Недавно оглядачеві «ДТ» довелося подорожувати по Україні. Я включив GPS. На убогій карті іноді з’являлася точка, що показувала координату, на якій я перебував. Мимоволі порівняв із картинкою, що з’являється на екрані, коли їдеш по дорозі на Заході. Там перед тобою розгортається набагато виразніша карта, доброзичливий голос підказує: через 300 метрів поверни праворуч, пригальмуй, краще об’їхати по іншій дорозі — на цій пробка. Іноді голос радить перешикуватися в інший ряд, аби зручніше було повертати.

Серед тих напрямів, на які сьогодні обрушився буквально шквал інтернет-новинок, насамперед варто назвати медицину. На жаль, у нас на цій ниві усе поки зводиться до тривіальної можливості дізнатися, в якій аптеці є ті або інші ліки. А на Заході уже всерйоз говорять про телемедицину. Студенти медичних вузів можуть спостерігати, як відомий хірург проводить унікальну операцію. Телемедицина допомагає провінційному лікареві поставити діагноз у складному випадку. Він може по Інтернету в режимі відеоконференції показати свого пацієнта головним спеціалістам, які перебувають хай навіть на іншому кінці планети, і дістати пораду. Тут можливості телемедицини неоціненні. До того ж і хворого не потрібно турбувати, не потрібно витрачати величезні кошти на його перевезення.

Не менші перспективи відкриває збереження в базі даних своєрідної медичної картки з докладним описом хвороб пацієнта буквально з дня народження. Нині це немислимо — пригадайте, скільки карток ви загубили з дитинства, а для встановлення перебігу хвороби важливо мати всю історію хворого, результати аналізів на різних етапах життя. Можливості Інтернету відкривають шлях до зовсім іншого рівня діагностування. За допомогою комп’ютера можна не тільки записати, але і систематизувати інформацію — лікар зможе скласти порівняльні характеристики і зрозуміти динаміку розвитку хвороби.

Вже сьогодні через Інтернет можна отримувати й одномоментну інформацію про стан хворого, коли до нього підключити дистанційний датчик. Це можуть бути маленькі чіпи, які вшиваються під шкіру. З їхньою допомогою лікар у будь-який момент може запитати відомості про тиск, серцевий ритм пацієнта на свій комп’ютер. У кризових ситуаціях комп’ютер сам приверне увагу лікаря до того, що у хворого настав криз і йому потрібна термінова допомога. У США медична швидка допомога давно організована так, щоб лікар прибував через лічені хвилини після виклику. До епохи мобільних телефонів для цього вздовж усіх доріг були розміщені телефони.

Про те, як у нас організована швидка допомога, усій країні продемонстрував трагічний випадок із Кушнарьовим. Не можна сказати, що в нас не усвідомлюють нагальної потреби інакшої організації медицини. У суто теоретичному плані можливості використання мікропристроїв у медицині, в оборонних програмах спеціалісти обговорюють між собою. Не так давно в КПІ на цю тему захищав докторську дисертацію завідуючий кафедрою зі Львівської політехніки Лобов. Проте від дисертації до практичної системи — дистанція величезного розміру!

У тій же книжці «Цифрове суспільство» описується електронний будинок майбутнього, в якому все чіпізовано. Такий будинок являє собою досконалу машину для житла. У такому домі вам не болить голова, хто поллє квіти і підтримає для них комфортний режим вологості, освітлення. Виходячи з будинку, ви не будете болісно пригадувати: а чи вимкнені світло і газ? Неабияке питання в наших умовах, коли дедалі частіше вибухають будинки через помилку забудькуватих господарів. За всім цим і за виконанням усіляких інших бажань стежить комп’ютер.

У цих технократичних фантазіях багато прагматичного змісту — автомати набагато краще та економніше, ніж люди, справляються з рутинними завданнями. Один приклад: мийна машина не тільки звільняє хазяїв від потреби мити посуд, але і заощаджує на цій операції стільки води і тепла, що дуже швидко виправдує себе за нинішніх цін на енергоносії. Комп’ютерний будинок набагато ощадливіший, ніж будинок, у якому людина приречена на виконання сотень різноманітних операцій.

Інформатика може подати неоціненну допомогу і в удосконаленні освітнього процесу. Сьогодні доволі поширена дистанційна освіта у вузах, є навіть дисертаційні ресурси. Людина, яка прагне до знань, має доступ до величезної кількості інформації. І головне — по неї не потрібно далеко ходити, вона добувається в будь-якому селі із Всесвітнього павутиння...

— При цьому все-таки не завадить пам’ятати — це моя особиста думка, — підкреслила Лариса Сергіївна, — комп’ютер, Інтернет не замінять безпосереднього спілкування з учителем, із видатними людьми, обговорення теми зі своїми товаришами. Великий француз Сент-Екзюпері дуже точно назвав це «розкішшю людського спілкування». Це справді незамінна розкіш, яку починаєш цінувати тим більше, чим більше можливостей надає нам техніка. На жаль, машина, Інтернет, хоч і дають нам дуже багато чого, не заміняють головного — контакту, живого особистого спілкування.