Тривалий похід за правдою академіка В.Приснякова

Наприкінці 60-х років головний конструктор КБ «Південне» М.Янгель почав розробляти проект ТГР — телевізійного глобального розвідника, який дозволяє контролювати всі об’єкти, що переміщаються по землі, під водою і загрожують безпеці країни. Наша електроніка за своєю вагою була важча за американську, і тому було вирішено — на орбіті має знаходитися ядерна енергоустановка, що підтримувала б багатотонний супутник тривалий час. А двигуни, які утримують ТГР на орбіті, мають бути електроракетні (ЕРД). Дві найскладніші проблеми — створення ЕРД і дослідження процесів у ядерній енергетичній установці з турбомашинним перетворенням (крім реактора на швидких нейтронах) — були доручені кафедрі ракетних двигунів Дніпропетровського держуніверситету на чолі з молодим ученим Володимиром Присняковим.

У 1968 р. він повернувся з Франції після річного стажування в Гренобльському атомному центрі. З фінансуванням запропонованих робіт особливих проблем не було. І за 30 років каторжної роботи без вихідних і відпусток під керівництвом Приснякова було створено унікальну експериментальну базу з дослідження тепло- і масообмінних процесів. Нещодавно в Японії відбувся міжнародний конгрес, на якому зарубіжні вчені представили десятки доповідей з ЕРД, які фактично повторюють старі результати ДДУ. Багато з них навіть не досягли того рівня.

Володимир Присняков прийняв кафедру без єдиного доктора наук, згодом там працювали десять докторів наук і професорів. На базі кафедри було створено конструкторське бюро «Фотон», відкрито Інститут енергетики. Учні школи Приснякова лише на міжнародних конгресах робили по 10—15 доповідей щорічно.

Проте так було до 1998 р. У тому нещасному році ректора ДДУ академіка Приснякова звільнили за... прогули, передавши кафедру подрузі дружини Кучми, кандидату наук. За сім років, що минуло відтоді, унікальну лабораторію було фактично знищено, співробітників розігнано, одну з найавторитетніших кафедр, яка готувала фахівців із ракетних двигунів, було доведено до рівня інтелекту нового керівництва.

Чому й кому це було вигідно? Певне, та система не могла терпіти людину, яка не тільки не брала й не давала хабарів, а й перетворила Дніпропетровський університет на територію, вільну від хабарів. Присняков не побоявся перешкодити тодішньому меру Дніпропетровська Пустовойтенку забудувати котеджами парк ім. Гагаріна. Останньою краплею для дніпропетровської «сім’ї» стала серія наказів по ДДУ, що розкривали багатомільйонні крадіжки деяких «учених», пов’язаних із київською владою і «Південмашем»...

Академік Присняков почувався впевнено: університет, очолюваний ним, стійко йшов вгору й за рейтингом Міносвіти тоді займав почесний рядок після Національного державного університету ім. Т.Г.Шевченка в Києві. У рішенні конференції трудового колективу по звіту ректора за місяць до його вигнання вказується: «Попри надзвичайно складне фінансово-економічне становище, університет продовжував динамічно розвиватися, зайнявши одне з провідних місць у системі вищої освіти України, докорінно змінено систему семестрового й державного контролю знань; в університеті збережені існуючі наукові школи; відкрито докторантуру й більш як удвічі збільшено кількість аспірантів; розширені наукові та навчальні зв’язки з країнами Заходу; підписані контракти на проведення спільних наукових досліджень; завершений ремонт Палацу студентів, будівництво корпусу біолого-медичного інституту, введено у дію критий спортивний зал, приєднано до університету парк ім. Гагаріна; попри нестачу бюджетного фінансування, виконано план капітального ремонту; введено в дію внутрішню АТС; триває будівництво університетського містечка; відкрито п’ять нових факультетів, 24 кафедри, два навчальні інститути, організовано НДІ енергетики, за рахунок університету співробітникам виплачено 3,5 млн. грн.»

І все-таки привід для звільнення було знайдено — ректор нібито пішов у відпустку без дозволу Міносвіти. Ніщо не допомогло «винному ректору»: й те, що був дозвіл на відпустку від заступника міністра, і що хворів у період звільнення, і що за 40 років не було жодного зауваження, а тільки ордени та подяки. Формулювання невблаганне: «Звільнити «за прогули».

Усе це не завадило академіка зі світовим ім’ям зробити «науковим бомжем». Свого часу академік П.Капіца, відсторонений Берією від науки, проводив наукові досліди на дачі. Академік Присняков організував наукову лабораторію з дружиною і сином у домашньому кабінеті. За сім років «домашньої наукової шарашки» сім’я Приснякових надрукувала за зекономлені гроші 10 монографій і 175 статей, доповідей на міжнародних конференціях. У травні 2002 р. у Версалі В.Присняков серед шести інших учених зі США, Франції, Японії, Німеччини, Китаю одержав міжнародну медаль із написом «Підтвердження високого внеску у світове ракетне двигунобудування»...

Як пізніше з’ясувалося, звільнення ректора за статтею «За прогули» було проведено з численними порушеннями законів України, а інкриміновані йому прогули так і залишилися паперовою качкою, тому що вчена рада, яка оголосила наказ міністра, була нелегітимною, наказ про звільнення у формулюванні Міносвіти, який за законом має вручатися в день звільнення, а не через кілька років, навіть не записаний у трудовій книжці. Будь-який юрист скаже, що академік Присняков дотепер залишається ректором...

P. S. Це все гримаси старого режиму. А як же нині? Полегшало? На жаль, старі чиновники продовжують визначати багато чого. А для супротивників режиму Кучми жити стало значно важче, ніж рік тому. Академік В.Присняков, як і раніше, бігає по інстанціях. І ніхто не візьметься сказати, скільки ще триватиме цей похід за правдою.