Суспільство хоче довіри

13 сiчня, 2021, 16:10 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому у розвинених країнах високопоставлені плагіатори йдуть з посад, а у нас — ні

Ми регулярно читаємо про те, що у розвинених країнах посадовці і політики, яких спіймали на плагіаті, йдуть після цього з посад. Навіть якщо їхні дисертації чи дипломні роботи написані дуже давно, на теми, ніяк не пов’язані з посадовими обов’язками. У нас не так.

Суспільство цих країн не сприймає пояснень на кшталт «він/вона — хороший менеджер/сильна особистість» і «там є квадратні дужечки», «плагіат має доводити суд» або «це політичне переслідування», «ви шукаєте плагіат лише посадовців» або «це особиста помста». У розвинених країнах навіть кілька абзаців текстових запозичень без належних посилань у давній праці посадової особи вважаються неприйнятними. У нас не так. Спробуємо розібратися, чому.

Вимоги щодо неприпустимості списувати на екзаменах чи в кваліфікаційних роботах придумані не вчора. Насправді їх було сформовано ще в системі кваліфікаційних екзаменів для китайських чиновників часів Конфуція дві з половиною тисячі років тому. Китайські чиновницькі екзамени були джерелом європейської екзаменаційної системи, яка не допускала недоброчесності. Ось фото з музею Конфуція в Пекіні . Там дуже цікаві спеціальні приміщення для екзаменів — окремі клітини, відкриті з одного боку, де кожен екзаменований писав роботи під наглядом інспекторів і без можливості контактів з іншими.

Можливості автоматизованого пошуку запозичень виникли завдяки розвитку Інтернету та оцифровуванню раніше виданих текстів, хоча спеціалісти, які добре знають літературу, можуть знаходити такі запозичення й без програмного забезпечення. Плагіат можна знайти або випадково внаслідок перевірки, ініційованої громадськістю, що хоче мати на найвищих посадах у державі людей, котрі заслуговують на довіру, або в результаті діяльності політичних конкурентів.

Однак політик у розвиненій країні мусить піти з посади незалежно від мотивації людей, які заявили про «текстові запозичення без належних посилань». Немає дискусій про необхідність звернення до суду чи про порушення авторських прав — плагіат в академічній (науковій чи кваліфікаційній) праці вважається порушенням принципів академічної доброчесності незалежно від наявності порушення авторських прав.

Ключове слово тут — «довіра». Розвинене суспільство вважає, що не може довіряти посадовцю, який порушував етичні принципи своїй діяльності. Суспільство хоче довіри з боку самого себе та з боку світової спільноти до посадовців, інституцій, освітньої та наукової систем. Це означає довіру до результатів досліджень зовсім інших людей, до кваліфікаційних документів країни, до продукції підприємств цієї країни. Довіра є важливою складовою вартості бренду країни, її підприємств та освітньої системи. Навіть на досить базовому рівні: іноземці, які хочуть здобути якісну освіту, оберуть університет країни, до диплома якого є довіра. Нетолерантність до академічної недоброчесності виявляється цілком економічною категорією, і перебування на державній посаді академічно недоброчесної особи — це руйнування довіри до країни та економічні збитки для всіх її громадян. Тому що найкращі студенти поїдуть з Батьківщини за якісною освітою та якісними дипломами, країна втратить потенційних професіоналів, продукція не буде конкурентоспроможною, бо не буде довіри до регулюючих і сертифікаційних органів цієї країни, інноватори втечуть із своїми винаходами туди, де інтелектуальну власність належним чином захищено.

Німецькі вчені опублікували 2012 року порівняльне дослідження результатів роботи двох груп російських мерів міст — звинувачених і не звинувачених в академічному плагіаті: група незвинувачених виявилася набагато ефективнішою...

Цього року буде десятирічний ювілей найгучнішої міністерсько-плагіатної історії у Німеччині — виявлення саме академічного плагіату (якщо користуватися термінологією українського законодавства) у на той час міністра оборони Німеччини Карла-Теодора цу Ґуттенберґа в лютому 2011 року. Його дисертація «Конституція та конституційний договір» була захищена 2007 року в університеті Байройта. У цій історії важливо розглянути часові рамки міністерсько-плагіатної історії — швидкість розгляду цієї справи та вжиті заходи демонструють важливість дотримання стандартів академічної етики для німецького суспільства. Як пише Вікіпедія, ця стаття містить усі точні посилання на публікації, які ми будемо згадувати.

Карл-Теодор цу Ґуттенберґ
Карл-Теодор цу Ґуттенберґ
Карл-Теодор цу Ґуттенберґ/facebook

12 лютого 2011 року професор права університету Бремена Андреас Фішер-Лескано підготував рецензію на дисертацію Ґуттенберґа (якщо я правильно розумію, він зовсім не мав на меті шукати плагіат, це той випадок, коли працю було уважно прочитано спеціалістом, який добре знає публікації з відповідної тематики), але в процесі перевірки посилань він знайшов газетну статтю 2003 року, абзаци з якої було включено до дисертації міністра без посилань. Ця знахідка стимулювала подальші пошуки, і Фішер-Лескано знайшов ще сім абзаців без належних цитувань. У результаті обговорення знахідок із редакцією юридичного видання, де професор з університету Бремена планував опублікувати «просто рецензію», вирішили, що це видання не підходить для оприлюднення інформації про плагіат у дисертації міністра, і Фішер-Лескано звернувся до газети «Зюддойче Цайтунґ».

15 лютого газета поінформувала про знайдений плагіат професора права омбудсмена університету Байройта Дітгельма Кліппеля, який був одним з членів дисертаційної комісії, та самого Ґуттенберґа, якому дали кілька годин для відповіді на звинувачення. Фішер-Лескано повідомив про це також наукових керівників Ґуттенберґа. 16 лютого «Зюддойче Цайтунґ» опублікувала статтю про ці звинувачення. Того ж дня інша провідна німецька газета («Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ») повідомила, що вступ до дисертації було запозичено із статті Барбари Цепфенінг у цій газеті 1997 року (один знайдений епізод потягнув за собою ланцюжок знахідок). У першому зверненні Ґуттенберґ заперечив звинувачення та назвав їх абсурдними. Проте 17 лютого він зустрівся з канцлером Німеччини Ангелою Меркель і запропонував, що піде у відставку (через два дні після першої публікації). Його пропозицію відставки було відхилено. Тоді ж університет Байройта надіслав Ґуттенберґу листа, в якому дав два тижні для детальної відповіді на звинувачення в плагіаті. Німецькі активісти одразу створили плаформу Guttenplag Wiki, де всі охочі могли розміщувати нові епізоди плагіату в дисертації.

Ангела Меркель декларувала підтримку міністру, але тим часом було знайдено додаткові епізоди плагіату. Ґуттенберґ переглянув свою дисертацію і в результаті сам звернувся до університету Байройта з проханням відкликати ступінь, заявивши, що втратив облік джерел для своєї дисертації протягом семи років роботи над нею. Ангела Меркель ще раз підкреслила свою підтримку Ґуттенберґа, сказавши («Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», 21.02.2011), що вона наймала його не на посаду дослідника чи наукового асистента, а на посаду міністра і цілком задоволена його роботою. Проте ця заява викликала протести академічної спільноти.

Бундестаг
Бундестаг
pixabay/swandhoefer

23 лютого були проведені слухання в Бундестагу щодо неправомірного використання Ґуттенберґом у його дисертації документів Бундестагу, і того ж дня докторська комісія університету Байройта відкликала його ступінь. І хоча Ангела Меркель усе ще декларувала свою підтримку міністру оборони, але 1 березня (через майже два тижні після першої публікації звинувачень у плагіаті) Ґуттенберґ подав у відставку з усіх політичних посад. Далі були дослідження навмисності запозичень без належних посилань, зв’язків його сім’ї з університетом (компанії, пов’язані з його сім’єю, надавали університету дуже значні благодійні внески). Наукові керівники вибачилися, що на час захисту дисертації не змогли знайти плагіат, бо тоді не було технічних можливостей. Ця історія мала наслідком обговорення процедур захисту докторських дисертацій, кримінальні провадження щодо завдання економічної шкоди, вибачення Ґуттенберґа перед авторами запозичених абзаців і створення громадських ініціатив для пошуку плагіату в інших працях.

6 травня 2011 року було опубліковано детальну доповідь Комісії з професійного саморегулювання в науці, де було зазначено велику кількість текстових запозичень без належних посилань та умисне неналежне використання чужих текстів. Ґуттенберґ розповідав про великі обсяги роботи, кілька комп’ютерів у різних домівках, на яких він працював, і про ненавмисні помилки в цитуваннях. Комісія дійшла висновку, що він продовжував роботу, розуміючи, що втратив систематичність матеріалу внаслідок перевантаження, що й продемонструвало навмисність недоброчесності (коли людина продовжує роботу, розуміючи, що з певного моменту вона вже не може виконуватись якісно, — принагідно згадаємо виправдання Лілії Гриневич). Далі — створення платформи для пошуку плагіату VroniPlag (2011), дискусії щодо вини університету, зняття кримінальних звинувачень, але результатом для самого Ґуттенберґа було позбавлення ступеня та перспектив політичної кар’єри.

Laurence Chaperon/annette-schavan.de

Наступні звинувачення європейських міністрів у плагіаті — Аннетте Шаван (2013 рік, на той час міністр освіти Німеччини, яка 2011-го дуже засуджувала плагіат Ґуттенберґа), і університет Дюссельдорфа відкликав її докторський ступінь, а вона подала у відставку (знову ж, попри підтримку Ангели Меркель); міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн (2015 рік), але її не було позбавлено ступеня, бо комісія не виявила навмисного обману, — зараз вона є президентом Європейської комісії (!).

Шаван позивалася на університет до суду, проте 2014-го її позов відхилили.

Крістіна Ашбахер
Крістіна Ашбахер
Крістіна Ашбахер/instagram.com

Останній публічний скандал виник кілька днів тому — було знайдено плагіат у магістерській дисертації міністра праці, сім’ї та молоді Австрії Крістіне Ашбахер, яка після публікації звинувачень подала у відставку. Блогер, що спеціалізується на пошуку плагіату політиків, дослідив її докторську дисертацію, подану до Технічного університету Братислави в Словаччині, і знайшов приклади текстових запозичень без належних цитувань.

Плагіатні історії міністрів європейських країн, за незначними винятками, закінчувалися відставками. Вже є систематичні дослідження дисертацій політиків і членів їх сімей із різних країн, наприклад, стаття Теодора Тудороу 2017 року «Ні, прем’єр-міністре: плагіат у докторських дисертаціях політиків високого рівня» в журналі European Review, де наводяться висновки, що випадки плагіату серед політиків відображають руйнування довіри громадян до політичного класу, кризу демократії, культуру корупції. На думку автора, «плагіат становить пряму, агресивну та ефективну загрозу демократії».

У нашому суспільстві ситуація інакша. Чиновники і політики навіть не думають іти з посад після плагіатних скандалів, а деякі навіть курирують (або курирували) освіту і науку. Дружина ексвіце-прем’єра з гуманітарних питань Катерина Кириленко, ексміністр освіти Лілія Гриневич, голова Держслужби якості освіти Руслан Гурак, а тепер і міністр освіти Сергій Шкарлет. А скількох рядових і не дуже науковців упіймали активісти на недоброчесності!

Українське суспільство поки що демонструє масову публічну підтримку плагіату та плагіаторів, не розуміючи, що недоброчесні політики крадуть майбутнє у громадян та їхніх нащадків, позбавляючи їх шансів на гідне життя в своїй країни, на якісну освіту та медицину. Окремі голоси наукових активістів і журналістів тонуть у захваті політиків і ректорів, які всерйоз вважають академічну недоброчесність бажаною рисою «гарного менеджера» та навіть пишаються власною недоброчесністю. Їхні мрії вголос свідчать про бажання отримати дозвіл на відкриту імітацію освіти, скасування ЗНО та продаж/роздачу дипломів людям, які не можуть і не хочуть вчитися. Правда, один із захоплених ректорів (автор (?) майже тисячі наукових статей), який заявами про «всі списують» визнав і власну недоброчесність, дуже дивувався, чому не довіряють дипломам його випускників-інженерів і вимагають додаткової сертифікації.

Студенти згадують часи Табачника та виходять на акції протестів, зростає громадянський рух проти легітимізації академічної недоброчесності — молодь розуміє, що підтримкою академічно недоброчесних політиків влада знецінює їхню освіту та їхні дипломи. Триває збір номінацій антипремії «Академічна негідність року», яку активісти-науковці проводять щороку. Громадськість підтримує рух проти недоброчесності, а держава?

 

Більше статей Ірини Єгорченко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК