22 червня 1957 року на Державному центральному полігоні Капустин Яр (ДЦП-4) відбувся пробний запуск створеної на берегах Дніпра балістичної ракети середньої дальності Р-12 (8К63). У «частоколі» радянських ракет Р-12 посіла четверту позицію. Батьком перших радянських ракет Р-1, Р-2 і Р-5 зазвичай вважають С.Корольова, хоча він, мабуть, був вітчимом - як відомо, ці ракети були німецького походження.
Дізнавшись про початок розробки власної ракети в Дніпропетровську, метр радянського ракетобудування всіляко «гальмував» її появу на світ. І річ була не в тому, що творці ракети пішли нетрадиційним шляхом. Головний конструктор ОКБ-1 вважав, що розробки відтягували увагу від серійного виробництва, а головне - він хотів зберегти свій монополізм і бути єдиним законодавцем моди в ракетній техніці. Однак усупереч позиції та бажанням Корольова «бридке каченя» з берегів Дніпра літало надійно і не просто літало - перевершило все, раніше створене.
Фахівці стверджують: ракета Р-12 увібрала в себе всю гаму кольорів і відтінків - від білого до чорного. На планеті немає ракетної системи, яка б викликала більшу тривогу і занепокоєння людства, ніж Р-12 (за кордоном більш відома як SS-4 Sandal. - В.П.), котра ледь не висадила світ у повітря. Саме в таких чорних тонах Р-12 і ввійшла в історію ХХ століття.
Створений на базі цієї бойової ракети космічний носій, значно здешевив космічні програми, відкрив шлях широкомасштабним космічним дослідженням. У світовій космонавтиці другий космічний носій СРСР відомий як «Космос-1».
«Біографія» Р-12 могла б стати основою суперзахопливої книги, котра поєднує в собі сюжети дитячих казок із неопублікованими документами, ліричні мотиви з неймовірними пригодами. На жаль, такої книги досі немає, хоча від дня першого старту ракети Р-12 і минуло вже 50 років. Відомий історик ракетно-космічної техніки Ігор Афанасьєв опублікував досить цікаві дослідження про цю ракету. Однак у її історії ще багато білих плям...
Витоки
У 1950-ті роки колишні союзники по антигітлерівській коаліції, втративши довіру одне до одного, почали готуватися до нової війни. Американці швидко збільшували число військових баз навколо СРСР, нарощував військову міць і Радянський Союз. Співвідношення сил було явно не на користь СРСР. Ми значно відставали за кількістю стратегічних бомбардувальників, авіаносців, підводних човнів, атомних зарядів. Потрібні були кардинальні заходи виходу з кризи. Керівництво країни зробило ставку на ракети. Ці плани втілював у життя міністр оборони СРСР Дмитро Устинов.
Перші ракети Сергія Корольова, як кажуть, погоди не робили: літали недалеко й неточно, мали звичайні боєзаряди. Одне слово, були малоефективні. Хоч як прикро було військовим, але й нова ракета Корольова Р-5М, оснащена атомним зарядом і з дальністю польоту 1200 кілометрів (удвічі більшою за свою попередницю. - В.П.), не виправдала надій: ракета значно поступалася зрослим вимогам до боєздатності і живучості, була надзвичайно складною в експлуатації. Але на безриб’ї і рак риба - Р-5М терміново запустили в серійне виробництво на першому і єдиному на той момент серійному ракетному заводі №586 (м. Дніпропетровськ).
Супроводом серійного виробництва ракет займалося СКБ, очолюване головним конструктором заводу В.Будником. Курируючи серію, заводські конструктори ґрунтовно визначили больові точки та специфічні недоліки ракет, але усунути їх в умовах серійного заводу можливості не було. Виникла смілива ідея розробити власну ракету, позбавлену цих недоліків. Її вирішили створювати на паливі, яке мало тривалий термін зберігання (високу температуру кипіння). Такі палива в нашій країні були відомі ще в 1930-х роках. У Німеччині на їхній основі створено зенітну ракету «Васерфаль». Відомий німецький конструктор Вернер фон Браун розробив проект удосконаленої ракети А-4 (ФАУ-2) на компонентах азотна кислота - дизельне паливо, але проект реалізувати не встиг... На базі «Васерфаля» в НДІ-88 створили зенітну ракету Р-101, але за результатами льотних випробувань на озброєння її не прийняли.
Виконуючи постанову уряду від 4 грудня 1950 р., фахівці НДІ-88 провели науково-дослідні роботи на предмет можливості створити ракету на окислювачах із високою температурою кипіння (тема Н-2). У листопаді 1951 року розробку ескізного проекту тактичної ракети Р-11 - першої радянської ракети на компонентах палива з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння) - було завершено. Проект і ракету виготовляли під керівництвом Михайла Янгеля, заступника головного конструктора ОКБ-1, разом із конструкторськими бюро Олексія Ісаєва (двигун), Миколи Пілюгіна (автономна система управління), Володимира Барміна (наземне устаткування). На пропозицію М.Янгеля головними конструкторами ракети призначили Віктора Макєєва (Р-11) і Михайла Решетньова (Р-11М).
Льотні випробування ракети Р-11 проводили на Державному центральному полігоні (ДЦП) у квітні-червні 1953 р. (перший етап). Понад місяць кожна з десяти ракет до пуску перебувала в заправленому стані. Випробування підтвердили правильність вибору основних конструкторських і технологічних рішень. За рахунок застосування компонентів палива з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння) боєздатність ракети Р-11 вдалося підвищити більш ніж удвічі. Поліпшилася і точність стрільби за рахунок використання автономної інерціальної системи управління. Технологія виготовлення ракети спростилася, вартість її виробництва знизилася.
Ще остаточно не підрахували всі плюси і мінуси ракети
Р-11, а вже намітилися кілька варіантів практичного застосування нового ракетного комплексу на транспортних засобах (колісні та гусеничні машини, залізничні спецвагони, надводні кораблі, підводні човни).
Розвивати нові напрями, створювати техніку майбутнього - такою була позиція Михайла Янгеля, призначеного в травні 1952 року директором НДІ-88 - головного ракетного інституту країни. Надалі на базі Р-11 створили оперативно-тактичний ракетний комплекс Р-11М із ядерним зарядом для Сухопутних військ; самохідний стартовий агрегат на базі важкого танка
Ж.Котіна; геофізичну ракету
Р-11; ракету Р-11ФМ для запуску з пускових установок підводних човнів.
Розвиваючи нетрадиційний для Корольова напрям, керівництво НДІ-88 запропонувало почати розробку балістичних ракет на компонентах палива з тривалим терміном зберігання. Директора НДІ-88 М.Янгеля підтримали міністр Д.Устинов, маршал артилерії М.Недєлін, головні конструктори В.Глушко, А.Ісаєв, Д.Севрук, М.Пілюгін, В.Кузнєцов. Проти окислювачів із високою температурою кипіння виступали С.Корольов, В.Мішин, К.Бушуєв та інші, стверджуючи, що для ракет із дальністю понад 1000 км застосування палива із високою температурою кипіння, є «нераціональним і неперспективним».
Практично в той же час на серійному заводі в Дніпропетровську заходилися проектувати балістичну ракету на таких самих компонентах палива із тривалим терміном зберігання (лютий 1953 г). Цікаво: лідером нового напряму в НДІ-88 був М.Янгель, у Дніпропетровську - В.Будник. Незабаром їхні шляхи у створенні простої, надійної і по-справжньому бойової техніки зійшлися в Особливому конструкторському бюро №586 (ОКБ-586), створеному за рішенням уряду 10 квітня 1954 року. Михайла Янгеля призначили головним конструктором ОКБ-586, Василя Будника - першим заступником головного. У Янгеля був досвід створення ракет на компонентах палива із високою температурою кипіння, у Будника і його соратників - величезне бажання втілити проект у життя.
Організація Особливого КБ і кадрові призначення відбулися за рішенням Устинова. Призначаючи Янгеля в Дніпропетровськ, міністр вирішив і іншу проблему: розвів Корольова і Янгеля по різних кутках. Залишаючись у Підлипках, Корольов несподівано отримав найсильнішого конкурента у створенні ракетної зброї. Янгель, їдучи в місто на Дніпрі, дістав можливість реалізувати свої ідеї.
Для виконання державного завдання в найкоротші строки міністр дав указівку передати всі напрацювання НДІ-88 зі створення ракет на компонентах палива з тривалим терміном зберігання заводу №586.
Народження нової ракети
Чим керувався Корольов, виступаючи проти створення балістичних ракет на паливі з високою температурою кипіння? Насамперед він вважав, що це паливо має низькі енергетичні властивості. Окреме питання - його висока токсичність. Азотна кислота занадто агресивна, клопоту з нею у сотні разів більше, ніж із рідким киснем. Тут Корольов мав рацію. Водночас постає запитання, чому Янгель так завзято обстоював нетрадиційний напрям, так наполегливо домагався його реалізації?
Створення зброї - це пошук найскладніших технічних компромісів. У разі виникнення збройного конфлікту ракета має бути готова до дії. Противник не чекатиме, коли до ракети доставлять рідкий кисень, коли поповнять втрати від його випаровування, коли підготують ракету до пуску...
За сукупністю всіх переваг і недоліків Янгель віддав перевагу паливу з тривалим терміном зберігання (високою температурою кипіння). Воно забезпечувало тривале перебування ракет у заправленому стані, що значно збільшувало їхню боєздатність і живучість. Ракети були прості й надійні в експлуатації - ключова перевага бойової зброї.
Р-12 - символ холодної війни. КБ «Південне» імені М.Янгеля |
З урахуванням дальності польоту ракет Р-12 у зоні ураження опинилася третина Сполучених Штатів. Американські літаки-розвідники засікли стартові позиції радянських ракетних полків «на порозі» Америки. Журнал «Лайф» опублікував місця дислокації 24 пускових установок радянських ракет і можливі райони ураження території США. Серед американців почалася паніка. В бойову готовність було приведено всі стратегічні сили США. У підвищену готовність привели і всі угруповання міжконтинентальних ракет СРСР. Третя світова війна могла спалахнути будь-якої миті...
На щастя, здоровий глузд переміг. Радянські ракети з Куби вивезли. Прибрали й американські ракети з військових баз в Італії та Туреччині. Карибська криза завершилася мирно, але людство ще довго перебувало в стані шоку від реальної загрози нових Хіросім...
У Ракетних військах ракета Р-12 несла службу рекордний час - понад 30 років! Останні ракети Р-12 зняли з бойового чергування і знищили 1989 року згідно із Договором між СРСР і США про повну ліквідацію ракет середньої та малої дальності.
Пуски останніх ракет Р-12 проводили в присутності американських інспекторів. Кожен пуск американці супроводжували оплесками: усі ракети стартували в призначений час і точно уражали ціль! Потім оплески стихли - американці були вражені: спостерігаючи старти, пригадали запуски своїх ракет - такої надійності їхні ракети середньої дальності не мали...
В історії ракети Р-12 є ще один штрих. Створюючи стратегічну зброю, конструктори янгелівського КБ дійшли чудової думки: у руках наших предків камінь спочатку був зброєю, потім став вічним будівельним матеріалом. Так і бойова ракета - практично готовий космічний носій.
Прорив у космос визначив основні напрями розвитку космонавтики, але водночас показав - дослідження космосу вимагає й «космічних» витрат. У КБ Янгеля поставили за мету: здешевити космічні програми, зробити їх надбанням усього людства. Так і зробили: на базі бойової ракети Р-12 створили відносно простий, дешевий, зручний в експлуатації двоступінчастий носій «Космос-1». Уперше з’явилася можливість масового запуску космічних апаратів в інтересах науки, оборони та народного господарства. Надбанням усіх стала реалізація наймасштабніших космічних програм «Космос» та «Інтеркосмос». Перші космічні апарати цих серій були створені в Дніпровському ракетно-космічному центрі і виведені на орбіту космічним носієм, виготовленим на берегах Дніпра.
«Космос-1» став першою ластівкою в реалізації конверсійної стратегії дніпропетровських ракетобудівників - практично всі свої бойові ракети вони перетворили на космічні носії: «Космос-1», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-2А», «Циклон-3», «Дніпро».
* * *
Ракети, як і люди, мають свою долю. «Бридке каченя» з берегів Дніпра перетворилося на легенду Ракетних військ і стало справжнім трудівником космосу. Ракету Р-12 можна порівняти з літаком-довгожителем По-2, створеним учителем і наставником Михайла Янгеля, «королем винищувачів» Миколою Полікарповим.
По-2 і Р-12 стали символами ХХ століття, перетворилися на пам’ятники. Сьогодні ракету Р-12 встановлено в Москві, Калузі, Житомирі, Києві, у військових частинах і навіть на Кубі. Дніпропетровськ «переплюнув» усіх - легендарну ракету встановили не в місті, а біля КБ, усередині заводу, як секретний об’єкт у роки холодної війни - за потужним парканом і колючим дротом.