Психологія і особистість

Однією з прикмет сьогодення є зростання інтересу до психології як галузі науки і практики. Це зумовлено й загальною тенденцією розвитку суспільного життя - підвищенням ролі в ньому "людського фактора", і буремними (часто трагічними) подіями у світі. Ті, хто цікавиться психологією, зазвичай не замислюються над тим, що ефективність психологічної допомоги істотно залежить від стану психологічної науки, насамперед її теоретичних основ.

Тому привітаймо той факт, що шановане інтелектуалами університетське видавництво "Пульсари" потішило своїх прихильників новим солідним виданням саме з царини теоретичної психології. Ідеться про переклад фундаментальної праці німецького психолога Філіпа Лерша (1898–1972) "Структура особи". Солідність видання підкреслює вже сам його вигляд - досить масивний (560 сторінок чималого формату) том, "одягнутий" у цупку світло-брунатну палітурку, виконану в ретростилі (художник В.Міщук). Та головне, звичайно, - це багатющий зміст книжки, до того ж викладений, попри складність предмета, із прозорою ясністю. У тому, що цю ясність відтворено засобами української мови, - величезна заслуга перекладачів Івана Іващенка, Ореста Семотюка, Петра Таращука, а також наукових редакторів видання Романа Трача (США) і Валерії Андрієвської (Україна).

Лершів текст містить не лише численні посилання на наукові й філософські праці, а й численні приклади-ілюстрації з повсякденного життя й творів художньої літератури. Попри високий рівень науковості праці, її легко й цікаво читати.

У розмаїтті психологічної літератури, якою рясніє нині книжковий ринок, ця праця посідає особливе місце: перебуваючи поза примхами інтелектуальної моди, вона відповідає, на мою думку, і віковічним духовним запитам людини, і сутнісним проблемам сьогодення.

А секрет у тому тому, що обраний автором для дослідження предмет цікавить людину з давніх давен, бо цим предметом і є сама людина, точніше особа. Звідси - важливість зосередження суспільної уваги на науковому вивченні особи, або - людини в її психологічному вимірі.

Психологічна наука (умовною датою народження її як самостійної вважається 1879 рік, коли Вільгельм Вундт заснував у Лейпцизькому університеті лабораторію експериментальної психології), яка почалася з дослідження окремих психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті тощо), невдовзі, відгукнувшись на суспільну потребу, підійшла до вивчення й цілісної особи. Чималу роль тут відіграли практичні запити, що надходили з різних сфер суспільного життя - медичної, освітньої, сфери професійної праці тощо. Згодом психологія особистості, як її стали називати, посіла чільне місце у психологічній науці й особливо - у психологічній практиці.

Сам термін "особистість" трактують дуже по-різному: іноді - як синонім особи; іноді співвідносять його з будь-якою людиною, а іноді - з лише досить розвиненою духовно і здатною на відповідальні вчинки; іноді у змісті поняття "особистість" наголошують на тому, що є спільним для членів певної соціальної групи, а іноді - на індивідуально специфічному.

Вельми складною, побудованою з важкоузгоджуваних частин, постає і сама психологічна наука. Тому головна умова для її прогресу й успішного практичного застосування в різноманітних сферах - у той чи інший спосіб долати цю складність у всіх її проявах.

Надзвичайно актуальна й проблема забезпечення системності психологічного знання. При цьому слід мати на увазі два взаємопов'язані аспекти цієї системності. Тут, знову ж таки, маємо говорити, з одного боку, про цілісний розгляд особи або її психічного життя, а з іншого - про згадану вже цілісність психологічного знання.

І маємо констатувати, що в усі зазначені напрями реалізації у психологічній науці принципів системності й цілісності Філіп Лерш зробив вельми значний внесок. Зокрема його праця "Структура особи" вигідно відрізняється в цьому аспекті від багатьох, що з'явилися набагато пізніше. Як вказує Ф.Лерш у передмові до неї, психологія має "інтерпретувати душевне життя не як мозаїчне, часто ізольоване співіснування численних окремих фактів, а як цілісну картину життєвих зв'язків, у якій кожен факт має своє місце і значення". А в прикінцевому розділі наголошує: "Справа викладеної нами "структури особи" полягала у тому, щоб… здійснити інтеграцію науково досліджених часткових царин і окремих фактів переживання у взаємопов'язане і структуроване ціле, а заразом досягнути спрямування психології на цілісний образ людини".

На моє переконання, є всі підстави вважати, що Філіп Лерш реалізував системний підхід у психології задовго до того, як це словосполучення набуло популярності (у Радянському Союзі - в 70-ті рр. минулого століття).

Утім, постає запитання: а чи були в цій справі попередники в Лерша? Були. Принаймні одного не можу не назвати. Це петербурзький учений (причому наш земляк, родом з Переяславщини) Олександр Федорович Лазурський (1874–1917), один із засновників психології особистості - психології теоретичної, експериментальної і практичної.

Зіставляючи трактування особистості Лазурським і трактування, характерні для різних психологічних течій ХХ ст., важко позбутися враження, що авторам останніх - попри всі їхні досягнення - раз у раз бракувало того ступеня наукової об'єктивності, цілісності й системності в пізнанні людини, який - раніше від них - був притаманний Олександрові Лазурському.

Кого точно не можна звинуватити в однобічності - то це Філіпа Лерша. Просто, як це часто буває в науці, Лерш самостійно прийшов до ідеї, яку раніше за нього висловив Лазурський, і виклав її, ясна річ, іншими словами. Разом із тим він пішов далі.

Чому ж сталося так, що основоположна за тематикою, новаторська за змістом і при цьому прекрасно написана книжка Лерша залишилася недооціненою і, на превеликий жаль, реально не вплинула на розвиток психологічної науки? Розмірковуючи над цим питанням у своєму "Передньому слові", Роман Трач вказує кілька причин. Насамперед, це майже безроздільне панування в американській психології (яка починаючи з часів Другої світової війни великою мірою задає тон у психології світовій) раціонально-технічної функції мислення, характерної для природничих наук, і нехтування не менш важливою інтуїтивно-ідейною функцією, якій велику увагу приділяв Лерш. Свою негативну роль, вважає Р.Трач, відіграли й безпідставні підозри (знову ж таки впливових американських психологів) щодо, начебто, співпраці Ф.Лерша з нацистським режимом. Ще однією причиною Р.Трач називає важкість для перекладу (зокрема англійською мовою) текстів Лерша (філолога за першою освітою), який "використовує усі тонкощі німецької мови і сам часто творить нові слова". Залишається дивуватися і радіти з того, наскільки успішно вдалося подолати ці труднощі, перекладачам головної книги Ф.Лерша українською. Крім високого рівня мовної і фахової компетентності тут, безумовно, відіграло свою роль велике бажання команди, яка працювала над перекладом.

Є всі підстави привітати психологічну громадськість України з отриманням вельми корисної книжки, а видавництво "Пульсари", перекладачів і редакторів - з чудовим результатом їхньої кількарічної натхненної праці.

Віддаючи належне всім її учасникам, зазначимо з особливою вдячністю зроблене професором Романом Трачем - ініціатором, натхненником і керівником усього проекту. Ба більше - він значною мірою фінансував його здійснення. Звернімо увагу на суто людський аспект цієї справи. Пан Трач не лише зробив (спільно з іншими учасниками проекту) вельми корисну справу для української (і не лише) психології. Він виконав обов'язок перед пам'яттю свого вчителя Філіпа Лерша, який на початку його професійного шляху надав йому відчутну духовну й практичну підтримку. Шляхетний вчинок Романа Трача є, поза будь-яким сумнівом, взірцем для наслідування.

Насамкінець іще одна цитата з книжки Ф.Лерша: "…коли ми говоримо про духовність людини, то, на відміну від розмови про її кмітливість, не маємо на увазі, що завдяки засобам мислення вона спроможна орієнтуватись і давати собі раду у світі, а маємо на увазі те, що вона докладає зусиль, щоб у мисленні усвідомити світ як горизонт сенсу, що надає значення її існуванню". Нехай же психологічна наука якнайкраще сприяє такому усвідомленню.