ПРО СИНЕРГЕТИКУ, БІФУРКАЦІЮ Й АХЛАКСФЕРУ

Оразгельди Овезгельдиєв — доктор фізико-математичних наук, професор, академік. Народився 1936 року, у 1958-му закінчив Туркменський державний університет ім. М.Горького. Працюючи в системі Академії наук Туркменістану, пройшов шлях від лаборанта до президента Академії наук. Очолював Верховну Раду Туркменської РСР.

О.Овезгельдиєв — автор 300 наукових праць з радіофізики, геофізики, сонячно-земної фізики й наукознавства. Понад 30 років тому він, зокрема, відкрив синергетичну структуру в турбопаузі земної атмосфери.

Ораз Гельдийович — справжня знахідка для нашого брата газетяра. По-перше, він непересічний учений і навдивовижу цікава людина. По-друге, чудовий співрозмовник, котрий вміє по-східному красиво й водночас по-європейськи чітко викладати свої думки. Ну а найголовніше — йому справді є про що розповісти.

Понад три десятиліття О.Овезгельдиєв працював над створенням синергетичної теорії життя (СТЖ), яка стала, по суті, результатом його багаторічного наукового пошуку. Примітно, що роботу цю зовсім недавно було видано саме в Києві. Кореспондентові «ДТ» пощастило — вона стала першим журналістом, котрий зміг не лише ознайомитися зі згаданою вище працею, а й поговорити з її автором.

— Оразе Гельдийовичу, що таке синергетична теорія життя й у чому її принципова новизна?

— Спочатку кілька слів передісторії. Загальновідомо: одним із найбільших наукових відкриттів була еволюційна теорія Дарвіна. Він довів, що всі живі організми змінюються й мають тривалу історію розвитку, якій притаманний еволюційний характер. Дарвін звернув увагу не лише на тимчасовий чинник еволюції живих істот, а й на їхню розмаїтість, існування різноманітних видів і запропонував новий механізм біологічної еволюції — природний відбір. У результаті виникла ідея — людина аж ніяк не творіння Бога, а звичайнісінький продукт еволюції.

Проблема в тім, що теорія Дарвіна стосується дуже короткого етапу розвитку життя на Землі — десь 600 млн. років. А Земля має історію в 4 млрд. 600 млн. років, життя на ній виникло приблизно 3 млрд. 600 млн. років тому. Більше того, теорія Дарвіна не має точки відліку, не відповідає на основні питання: як з’явилося життя на нашій планеті? Як з’явилася людина? Чому відбувся такий грандіозний стрибок — від тварини до людини?

— А СТЖ, треба думати, на всі ці запитання дає чіткі й вичерпні відповіді?

— Цілком і повністю. І зазначте, вона пояснює не лише сьогоднішній стан справ, а й дає прогноз на майбутнє. Сьогодні майбутнє визначається на базі, в основному, концепцій гуманітарного характеру, наукових прогнозів, заснованих на екстраполяції сьогоднішніх реалій на завтрашній стан людини. При цьому не враховується суть людини.

За всю свою багатовікову історію людство пізнало дуже багато, багато створило нового. Парадокс у тім, що ми при цьому не знаємо ані природу життя, ані природу самих себе. Так, нам відомо щось, але знання ці фрагментарні, багато в чому будуються на здогадах. Донедавна, повторюся, не існувало цілісної теорії, яка дозволяє зрозуміти все від самого початку — від виникнення життя — до сьогодення, побачити перспективу.

— З вашого дозволу, давайте розберемося спочатку з тим, як СТЖ трактує появу життя на Землі.

— Синергетика — це кооперація. Її результатом є біфуркація — якісна зміна, стрибок. Усі еволюційні теорії (і дарвінівська зокрема) не знають такого явища, як біфуркація. Вони дуже просто вирішують питання розвитку: відбувається певна мутація, включається механізм відбору. Але як це застосувати стосовно людини, ніхто не пояснює. З чого все розпочалося, адже тоді не було біологічної розмаїтості? Як тоді, вірніше, з чого, відбувався відбір? Ніхто не знає.

Не викликає сумніву, що виникненню життя на Землі передувало утворення гідросфери й атмосфери, яка складається з метану, аміаку, водяної пари та водню. Далі в результаті впливу на атмосферу електричних розрядів, корпускулярної та хвилястої радіації Сонця (можливо, ще якихось інших чинників) виникла вторинна атмосфера та складний комплекс абіотичних органічних речовин. Їхнє накопичення у водному середовищі спричинило початок хімічної еволюції, результатом якої стало утворення низькомолекулярних і високомолекулярних сполук — білкових речовин і нуклеїнових кислот.

Такий важливий крок — утворення у водному середовищі ділянок (на мілководді, водній поверхні), де зі зростанням концентрації й ускладненням складу органічних речовин середовище стає нестійким і відбувається його біфуркація через синергізм нуклеїнових кислот і білків. Виниклі в результаті цього процесу принципово нові структури, здатні самоорганізуватися,— це і є зародження життя на Землі. Якісно новим і унікальним атрибутом життя є її адаптивність (пристосовуваність) до умов середовища, що змінюються. Саме адаптивність стала основою наступної еволюції.

— А коли, відповідно до СТЖ, розпочалася ера хімічної еволюції?

— Мабуть, невдовзі після утворення самої планети — тобто 4,6 млрд. років тому. Приблизно через 1 млрд. років відбулося зародження життя у вигляді структури, яка самоорганізується, — протоклітини. Потім протягом 3 млрд. років тривала клітинна чи протобіологічна еволюція. За цей час протоклітини еволюціонували в прокаріоти, тобто в клітини, що мають мембрани й відокремлені від зовнішнього середовища. Потім прокаріоти еволюціонували в еукаріоти — клітини з ядром.

Приблизно 0,6 млрд. років тому характер еволюційного процесу кардинально змінився. Виникли багатоклітинні організми, відбувся вибух біорозмаїття з поділом на рослинний і тваринний світ. Ареал життя поширився не лише на гідросферу, а й на сушу, охопивши всю земну кулю. Найголовніше — відбулося незрівнянне прискорення темпу еволюції, на вершині якої виникли гомініди, які мають відносно розвинену рефлексію й пересуваються на двох кінцівках.

— Багато вчених переконані, що еволюція закінчилася на рівні людини. Що з цього приводу говорить синергетична теорія життя?

— Ми й зараз еволюціонуємо. Але еволюція ця має зовсім інший механізм, ніж біологічна. Нинішня еволюція (до слова, вона триває протягом останніх 30—40 тисяч років) — когнітивна, тобто пізнавальна. Якщо в процесі біологічної еволюції змінюється зовнішня форма, з’являється безліч різноманітних тварин і рослин, то внаслідок когнітивної змінюється спосіб і форма мислення. Що мається на увазі? Часто тепер Схід протиставляють Заходу. І, повірте, це неспроста. Адже на Сході досі панує статична, споглядальна система мислення — цілісна, схоластична, для якої не існує таке поняття, як реальний час. А європейці, навпаки, дуже тонко відчувають час, мислять динамічно, у кожній події бачать причину та наслідок. Інакше кажучи, на Сході має місце чуттєве пізнання, а на Заході — раціональне. Відповідно до СТЖ, людина з європейським типом мислення називається «гомо фабер» і є найсучаснішою людиною.

— Виходить, люди, котрі живуть сьогодні на Сході, несучасні?

— Ні, вони також сучасні. Просто поняття «сучасна людина», якщо можна так висловитися, розтягнуте: на передньому краї — індивідуум із динамічним мисленням, у хвості — із статичним.

— Оразе Гельдийовичу, а як із погляду СТЖ можна пояснити ту кризову ситуацію, яку переживає сьогодні наша цивілізація? Маю на увазі повсюдний процес деградації нормальних людських почуттів, руйнації моральних підвалин, панування хибних цінностей і т.п.

— Якщо на початку когнітивного етапу інтелектуальної еволюції мислення мало примітивний характер, то в її наступних фазах у процес мислення включаються такі абстрактні атрибути життя, як простір і час. Одночасно з цим у процесі пізнання дедалі більшу роль починає відігравати феномен абстрагування. Проте в даного феномена двоїста природа. З одного боку, дозволяє глибше проникати в сутність явищ природи й одержувати більш узагальнене й якісно нове знання про неї. З іншого, через самодостатність функціонування мозку абстрагування, часто відриваючись від реальності, створює ілюзорні уявлення та призводить до помилок. Саме така негативна ситуація склалася на нинішньому етапі інтелектуальної еволюції. В міру поглиблення й удосконалення мислення в когнітивній еволюції домінуючими стали раціоналізм, наука й науково-технічний прогрес. Постійно витісняючи почуттєве пізнання, вони викликають відчуження людини. У результаті вона перетворюється на живого бездушного робота.

— Отже, відбувається криза інтелектуальної еволюції?

— Мало того, вона постійно поглиблюється і стає апокаліпсичною. Так, наука й науково-технічний прогрес, ставлячись до всіх попередніх підходів щодо розуміння й вивчення світу як до забобонів, нещадно руйнують їхні парадигми, а також людські цінності, зокрема, й релігійні. Цим вони сприяють виникненню не бачених раніше нігілізму й духовної кризи людини. Водночас сама наука все ще залишається недосконалою, а використовувана нею парадигма — украй примітивною. Вона припускає, що світ — величезний механізм, який рухається, але при цьому залишається незмінним, а природа — машина, яка складається, як і будь-який механізм, з окремих частин. Крім того, ця парадигма матеріалістична та протиставляє науковий метод релігійному, літературному, художньому, чуттєвому й іншим методам осягнення істини. Існуюча парадигма без жодних підстав звеличує редукціонізм, у ній ціле пояснюється через призму часткового, а складне складається з незмінних, без своєї структури первинних елементів. По суті, редукціонізм пронизує всю класичну науку. І хоча він як засіб зведення складного до аналізу простіших явищ виявився потужним засобом дослідження, у сучасних умовах редукціонізм вимагає критичнішого ставлення до себе, його універсальність — фікція. Крім того, існуюча парадигма абсолютизує факт і тим самим цілком елімінує ціннісні орієнтири, ціннісне ставлення людини до дійсності. Найголовніше — в існуючій парадигмі немає місця для людини, її місце займають техніка й технологія, яким відводять особливий світ — техносферу. І, по суті, вся нинішня діяльність людини спрямована на удосконалення цього штучного середовища проживання.

— Після всього сказаного вами природно виникає запитання: де ж вихід?

— У людства має відбутися чергова біфуркація. Але, на відміну від попередньої, ця якісна зміна — усвідомлена, заснована на самоосяганні людини та принципово новій парадигмі — наукової релігії.

Наукова релігія — віра в наукову істину про те, що об’єктивний світ — хаос, який самоорганізується, не має початку й кінця, а життя — унікальна форма самоорганізації, еволюція якого призвела до самоосягнення й розуміння абсолютної цінності людини й абсолютної цінності усвідомленої родини як унікального природного інституту послідовного удосконалення й безперервного життя людини.

— Давайте трохи докладніше поговоримо про наукову релігію. Саме це словосполучення засвідчує: ви пропонуєте інтегрувати дві, по суті, полярні речі: науку й релігію. Як вони зможуть стати єдиним цілим?

— У цьому-то й увесь корінь зла, що досі науку протиставляють релігії, а релігія відмовляється від науки. Насправді ж це — лише грані єдиного цілого. Віра й релігія закладені в природу людини, якщо їх немає — людина повністю деградує. Але якщо ви сьогодні житимете так, як пропонує релігія, не використовувати досягнення сучасної науки й техніки, ви настільки відірветеся від реальності, що, по суті, станете сліпим. Приклад — те, що відбувається в Афганістані. Не зброєю треба «виховувати» цих людей, а книгою. Якщо ж людина геть-чисто заперечує релігію, користується винятково досягненнями науки, вона стає розбещеною, духовно розкладається. Тому я і пропоную нову парадигму — наукову релігію, де сучасні релігії, наука й мистецтво об’єднані в єдине ціле, позаяк насправді є лише різними формами відбиття дійсності.

Перехід цивілізації від інтелектуального щабля до усвідомленого щабля еволюції життя, безумовно, супроводжуватиметься великими ризиками. Мінімізація цих ризиків, передусім, пов’язана з усвідомленням людиною власної природи та засвоєнням нею нової парадигми — наукової релігії. Тому, насамперед, украй необхідно вгамувати нинішню об’єктивістську науку й науково-технічний прогрес. Особливо це стосується принципу редукціонізму. У фізиці згаданий принцип давно зайшов у безвихідь, але тепер він перекинувся в генетику й молекулярну біологію. Тут хотілося б зробити одне важливе зауваження щодо проблеми клонування людини.

На рівні клонування тварин техніка й технологія вже існує. Стосовно людини, то, на мою думку, клонувати можна лише її потенцію, яка в усіх здорових організмів досить висока. Проте не існують спеціальні гени, відповідальні за розум, інтелект людини. Коротше кажучи, якщо конституцію людини, котру визначаємо, як відомо, генетичними даними, можна клонувати, то психіку, душу клонувати неможливо. Позаяк вона визначається, головним чином, складним комплексом соціально-культурних умов, а забезпечити їхню абсолютну ідентичність неможливо. Адже, як відомо, не можна двічі вступити в ту саму річку.

— Що, на вашу думку, необхідно, аби людство усвідомило абсолютну цінність кожної особистості й родини?

— Потрібно цілком змінити систему освіти й виховання. Нині вона базується винятково на матеріалістичній основі. А нова система грунтується на ціннісній основі, яка визнає як абсолютні цінності людину й сім’ю. Причому, підкреслюю, родину, де людина не просто, грубо кажучи, відтворюється як біологічний вид, а де дитина зростає досконалішою, ніж її батьки.

— Візьмімо типову для наших днів ситуацію: малозабезпечена мати-одиначка, котра піднімає на ноги двох або трьох дітей. Про які високі матерії, про яке духовне удосконалення тут може йтися, коли бідна жінка не знає, чим їй завтра нагодувати своїх нащадків?

— Перед тим, як створити сім’ю, людина має надзвичайно серйозно все обміркувати. І зважуватися на цей крок, лише переконавшись, що може створити (а це зовсім не синонім «народити») людину. Тільки тоді життя має сенс: він не в тому, аби наплодити п’ятнадцятеро дітей, а в тому, щоб виростити бодай одну дитину, котра буде кращою за тебе.

— Ви говорите про необхідність кардинально змінити систему освіти й виховання. Як це здійснити на практиці? Ви справді вважаєте, що в наш важкий з фінансової точки зору час реально повністю переінакшити шкільні підручники та програми?

— У фінансовому відношенні переоцінка цінностей, про яку йдеться, не коштує нічого. Навпаки — це зараз неефективно використовують фінанси. Наука розвивається, диференціюється настільки, що вчені, котрі сидять у сусідніх кабінетах, перестають розуміти, що роблять їхні колеги. Бідний школяр замість 10 навчається 12 років, а то й більше. І добре б із користю, так ні ж — від кожного предмета береться певний фрагмент, у результаті людина знає багато, а по суті нічого, виходить із школи абсолютно не підготовленою до життя. І чим далі, тим більше цей процес поглиблюватиметься.

Освіта в її теперішньому вигляді не має ніякого сенсу. Вона повинна базуватися на синтетичній науці — науковій релігії, де знайдуть своє місце й релігія, і міфи, і наука, де все розглядатиметься в єдиному ключі. Адже не можна, скажімо, людину ділити на дух і тіло. Такого механістичного поділу просто не існує. Людина — форма самоорганізації, свідомість — вираження самоорганізації. Тому колишні релігійні моделі ввійдуть у нову наукову релігію як примітивні форми вираження реального стану речей, легко синтезовані в систему навчання та виховання.

Візьмімо сучасну медицину. Дива творить, чи не правда? Така техніка, такі технології — зачудуєшся! Але все це — не більш як зовнішня й вельми оманлива атрибутика. Сучасна медицина виходить із тієї самої примітивної моделі, розглядає людину як душу і тіло. Але де ж межа між ними? Адже її немає!

У сьогоднішній медицині пацієнтові немає місця. До людини ставляться як до машини: знаходять поломку й намагаються її усунути. Вся діяльність лікарів спрямована на об’єктивізацію вашої хвороби й добір відповідних ліків. Про людину медицина давно забула. Проте людина має величезний природний потенціал, може безліч хвороб лікувати власними силами.

— Оразе Гельдийовичу, але ж ви не заперечуватиме, що поряд із синтетичною наукою все-таки має існувати й диференціація наук.

— Безумовно, диференціація повинна бути. Але диференціація розумна. Паралельно має відбуватися процес розумного синтезу наук.

Життя, пройшовши приблизно за 3,6 млрд. років два щаблі своєї еволюції — біологічну й інтелектуальну, нині спрямоване на третю — синтетичну, чи усвідомлений щабель. Сьогодні ми стоїмо перед вибором: життя чи катастрофа. Якщо оберемо життя, зобов’язані кардинально змінитися. Людина, постійно удосконалюючи себе, прагнутиме до Ахлаксфери — сфери панування наукової релігії й загальнолюдських цінностей, до досконалості — Абсолюту. І на цьому важкому й тернистому шляху я бажаю тобі, людино, щастя.