Платон Костюк у науковому світі звучить як пароль

Ми звикли до думки, що наукове життя в нашій країні ледь жевріє й ось-ось може й зовсім згаснути. Особливо з огляду на критичний стан фінансування наукових досліджень і масового відпливу мізків. Нещодавно в «ДТ» наводилися приголомшливі цифри: за період незалежності Україну залишили 675 докторів наук і понад тисячу кандидатів наук. Як відомо, пік припав на бурхливі та голодні 90-ті, в останні роки, згідно зі статистикою, відплив зменшився. Проте експертів цей факт аж ніяк не радує. Зниження загального рівня освіти та падіння престижу вченого в суспільстві призвело до того, що в науку сьогодні йде набагато менше людей, ніж за радянських часів. Крім того, після падіння залізної завіси мають змогу шукати роботу на Заході не тільки українські вчені, а й закордонні університети можуть вільно добирати ще на етапі навчання у вузі перспективних молодих людей, які докторами наук стають уже в університетах США та Європи, і тому не потрапляють до статистичних звітів в Україні.

На цьому тлі як ніколи гостро постає проблема пошуку й підготовки молодих учених, формування вітчизняних наукових шкіл та збереження вже існуючих. Завдання складне, але не таке вже нездійсненне. Найяскравіший приклад цього — відома в усьому світі українська школа нейрофізіологів, заснована вітчизняним «класиком цитування», директором Інституту фізіології ім. О.Богомольця НАН України, академіком НАНУ Платоном Григоровичем КОСТЮКОМ. На відміну від багатьох інших академічних інститутів, «із Богомольця» не тільки їдуть, а сюди також повертаються молоді вчені, які зробили досить успішну кар’єру на Заході. І, що вже зовсім незвично звучить, сюди прагнуть приїхати попрацювати дослідники з інших країн.

Ми не мали на меті дати якісь загальні практичні рекомендації — у цьому разі їх і не може бути. Журналіст «ДТ» поспілкувався з тими, кого справедливо зараховують до цієї школи — колишніми аспірантами, учнями Платона Григоровича, які стали нині відомими у світі вченими, і спробував виділити, коли так можна сказати, основні правила, на яких грунтується робота академіка Костюка з молоддю і колегами.

Із перших розмов з’ясувалося: Платон Григорович ніколи не робив те, що звичайно роблять усі вчителі чи наукові керівники — він ніколи не намагався нікого вчити у звичайному розумінні, тобто не казав, що конкретно потрібно робити, не повчав, не оберігав від помилок. Як сказав свого часу колишній голова Верховної Ради України Іван Плющ, у його розумінні вчитель — не той, хто навчає, а той, у кого навчаються. А згадуючи спільну роботу в законодавчому органі, він зазначив, що в П.Костюка навчався сам і багато інших парламентаріїв мистецтва державної та організаторської діяльності.

«У Платоні Григоровичі вдало поєднується яскрава особистість і видатний учений, — каже провідний науковий співробітник інституту, доктор біологічних наук Микола Кононенко, який майже десять років пропрацював у США в університетах штатів Колорадо і Юта, а на торік повернувся до України. — Я знаю, як боляче було йому відпускати на Захід співробітників, у яких він вклав багато сил і часу. Проте відпускав, ще й допомагав із влаштуванням на роботу, бо чудово розумів, наскільки важливий для вченого обмін досвідом, співробітництво із зарубіжними колегами, можливість попрацювати в інших умовах і з іншим обладнанням. На відміну від керівників багатьох інститутів, які відразу звільняли співробітників, котрі поїхали за кордон. Напевно, тому багато хто й повертається сюди».

За словами Миколи Івановича, головними вимогами П.Костюка до своїх співробітників було опублікування раз на рік наукової статті та виступ на конференції. Крім того, в інституті от уже понад 40 років по понеділках проводять загальноінститутські семінари, а щоп’ятниці — семінари у відділі, очолюваному самим академіком. За всі ці роки графік порушувався лише у виняткових випадках.

— Щоп’ятниці хтось із відділу чи сектора має робити доповідь про свою роботу. Це відбувається за будь-якої погоди та дає змогу і студентам розуміти, що відбувається у відділі, і співробітникам знати, що роблять їхні колеги в інших лабораторіях. Дуже важливе поєднання цих напрямів, адже виникають нові ідеї, доповнення, дискусії. Якщо є помилка — підкажуть, є досягнення — підтримають. На мій погляд, це модель правильного функціонування наукової одиниці, — долучається до розмови керівник групи з дослідження кальцієвої сигналізації, доктор біологічних наук Нана Войтенко, яка також багато та успішно попрацювала на Заході.

Ще одна особливість стилю керівництва Платона Костюка полягає в тому, що він, з одного боку, спрямовує, а з другого — дає свободу.

— Як цікаво було б дослідити оцей напрям у науці! — так ненав’язливо рекомендує Платон Григорович, — розповідає Нана Войтенко. — А далі висловлює свої ідеї та завжди підтримує задуми учнів. Виникає якийсь симбіоз самостійності вченого та можливості дістати допомогу. Скажімо, нині я досліджую вплив порушень, які відбуваються в нервовій системі під час розвитку цукрового діабету, — і це була його ініціатива. Він один із перших у світі звернув увагу на те, що зміни при діабеті відбуваються не тільки, як це звикли вважати, в ендокринній системі, а й у нервовій тканині.

Свого часу він вселив у нас думку, що наука — інтернаціональна, і коли ти хочеш, щоб про тебе й про твої наукові результати знали у світі, відповідно, ти маєш публікуватися в авторитетних англомовних журналах. Тому в нашому відділі найбільше публікацій, наш відділ і сам інститут завдяки Платону Григоровичу добре знають за кордоном.

Пам’ятаю, кілька років тому проходив великий конгрес IBRO (міжнародної організації з дослідження мозку) у Мельбурні. Одну з пленарних лекцій читав дуже відомий професор із Японії Норіо Акаїке (Norio Akaike), який на початку свого виступу сказав, що своєю кар’єрою і знаннями в галузі біофізики він багато в чому зобов’язаний практиці в Інституті імені Богомольця. І це непоодинокий випадок: чимало великих учених із задоволенням приїжджають до нашого інституту».

Завдяки творчій атмосфері багато вчених, котрі працюють за кордоном, повертаються назад. Нині вже доктори наук, які очолюють свої лабораторії, із задоволенням повернулися до інституту.

— Тут завжди була академічна свобода, яка збереглася донині, — включився в розмову керівник групи вивчення міжнейронних зв’язків, доктор біологічних наук Павло Бєлан. — Це дуже благотворно впливає на роботу в інституті, адже вченого не можна змусити творити — йому потрібно створити умови. І це Платонові Григоровичу вдалося. Хоча насправді це дуже важко. У мене самого нині багато учнів, і я намагаюся контролювати кожний їхній крок. При цьому усвідомлюю, що це неправильно — адже допоки людина не зробить свого набору помилок, вона не розвиватиметься далі.

Заслуга будь-якого великого вченого в тому, що він створює свою школу. І це не дає можливості старіти. Сьогодні середній вік співробітників відділу, думаю, менш як 30 років. У багатьох інших інститутах не вдалося зберегти наступність.

«Платон Григорович надзвичайно уважна людина, особливо до молоді. Не пропустить найменшої деталі й, можливо, завдяки цьому спроможний побачити в молодій людині потенціал, який той у собі часто навіть не усвідомлює», — зазначає завідувачка лабораторії біофізики синаптичної передачі, доктор біологічних наук Світлана Федулова.

— За всієї свободи наукового пошуку, яка панує в інституті, Платон Григорович відіграє величезну роль у всіх наших дослідженнях: практично з будь-якого питання ми можемо з ним порадитися. Загалом Платон Григорович дуже відкритий: кожний аспірант може зайти до нього в кабінет напряму, будучи переконаним, що його неодмінно вислухають і дадуть слушну пораду. Ці поради тим цінніші, що Платон Григорович має неймовірне чуття перспективності того чи іншого напряму в науці. Він просто наполіг, щоб я займалася електронною мікроскопією. Методи, які ми нині розробляємо, виявилися надзвичайно цікавими та затребуваними, — каже й керівник відділу цитології, професор Галина Скібо.

— Як наставник молоді Платон Григорович, крім суто професійних якостей — академічних знань та вміння їх донести, насамперед вирізняється величезним тактом, він ніколи не тисне на підлеглих, — розповідає Ярослав Шуба, доктор біологічних наук, керівник відділу нервово-м’язової фізіології, заступник директора Міжнародного центру молекулярної фізіології НАНУ Інституту. — Єдиним «силовим» стимулом стосовно аспірантів завжди була його зацікавленість у самій роботі. І це не давало розслабитися, тому що на чергове запитання шефа: «Як справи?» — потрібно бути готовим показати нові результати.

При цьому Платон Григорович завжди давав молодій людині досить часу, аби виявити себе, і якщо надії виправдовувалися, то використовував весь свій авторитет для подальшого просування. Так, саме завдяки рекомендації Платона Григоровича ще за радянських часів мене запросили на тривалу роботу в західнонімецький Університет Саарленда. А рекомендація Костюка багато означала! Перед ученим, який може у своєму резюме написати, що захищав дисертацію під керівництвом Платона Костюка, відкриваються всі лабораторії світу навіть без його особистої рекомендації.

— Що визначає школу Платона Григоровича Костюка? Професіоналізм і глибина підготовки? Безперечно. Та що ще? Що робить нас особливими? Відповідь насправді проста: у нашому бажанні бути трохи схожими на нього, ми ввібрали його відданість, його віру, якщо завгодно, принципам наукового пізнання. Чого я навчився в Платона Григоровича? Тут важко виділити щось особливо, але такі три принципи мені видаються найважливішими, — розмірковує Роман Широков, кандидат біологічних наук, ад’юнкт-професор фармакології та фізіології Медичного коледжу Нью-Джерсі та Університету медицини і стоматології Нью-Джерсі, США.

Без передової фізіологічної науки порушуються як біомедичний технологічний потенціал, так і освіта лікарів. Лікарів, які застосовують сучасні засоби, мають навчати досвідчені фахівці. Цими фахівцями, котрі знають сучасну літературу, насамперед і є науковці. Тому фундаментальні медико-біологічні дослідження ведуться як у дослідницьких центрах (наприклад у США це державні інститути здоров’я), так і безпосередньо в медичних коледжах. Платон Григорович завжди запитує мене про вагомість моїх пошуків для фізіології та медицини, про те, як те, що я роблю, допоможе лікарям.

Фізіологія, як і інші природничі науки, не може розвиватися поза світовим співтовариством. Тому критерії оцінки та підтримки мають грунтуватися насамперед на міжнародному визнанні. Містечкова наука цеховиків — це обман. Звідси однозначно випливає потреба прямого обміну між ученими та прагнення до того, щоб нове знання було підтверджене та оцінене всіма. З яким захопленням ми слухали доповіді Платона Григоровича після кожної його закордонної поїздки!

Фізіологія — це насамперед фізико-хімічний підхід до опису живого, і тому її основним методом є експериментальне підтвердження або спростування гіпотези (теорії), побудованої на підставі попередніх експериментальних знахідок. Як і в інших природничих науках, фізіологічні теорії можна спростувати, але не можна довести. Теорії ці є водночас і інструментом, і продуктом пізнання. Тому зупинка наукового процесу означає передусім перетворення теорій у догми. Платон Григорович навчив мене цінувати (і оцінювати) насамперед експериментальні результати. Вони — головний суддя.

Довідка «ДТ»

Платон Григорович КОСТЮК народився 20 серпня 1924 року. Заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН і АМН України, академік Російської академії наук, ряду європейських академій наук.

Директор Інституту фізіології ім. О.Богомольця НАНУ, член президії НАН України. Завідувач створеного ним відділу загальної фізіології нервової системи інституту, керівник навчальної базової кафедри молекулярної фізіології та мембранної біофізики Київського відділення Московського фізико-технічного інституту.

Автор понад 1500 наукових статей, 12 монографій і чотирьох підручників.

Лауреат державних премій СРСР і України, а також багатьох іменних премій.

Герой Соціалістичної Праці, Герой України. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Леніна та багатьма іншими відзнаками.

Засновник вітчизняної школи дослідників у галузі нейрофізіології, клітинної та молекулярної фізіології, біофізики, яка відома у багатьох країнах світу. Підготував понад 100 докторів і кандидатів наук.