Наука: реорганізація чи маргіналізація?

На засіданні урядового комітету з питань регіонального розвитку 23 травня ухвалено за основу проект постанови, яким передбачається на базі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, що фактично ліквідується, утворити нове Державне агентство з питань електронного урядування у сфері відання Мінрегіонбуду. Решту структур Держінформнауки, що опікуються питаннями власне науки й інновацій, передбачено влити до складу МОН, як це й було до 2010 р.

Формально таке рішення видається логічним. Зокрема, воно долає штучний розрив, який виник при створенні Держінформауки між університетською наукою і державними науково-технічними програмами, зводить під одним відомчим дахом питання міжнародного науково-технічного співробітництва (важко зрозуміти логіку, за якою сьогодні питаннями взаємодії в рамках програми ЄС "Горизонт-2020" займається МОН, а аналогічними питаннями в рамках ЦЕРН - Держінформнауки).

Але диявол ховається в деталях. Упродовж десятиліття науковий департамент МОН був фактично автономною "державою в державі", яку послідовно очолювали такі кожен по-своєму яскраві постаті, як Ярослав Яцків, Андрій Гуржій і Максим Стріха. Вони були дуже різні, але їх об'єднувало одне: зосередженість виключно на інтересах наукової сфери і готовність за потреби рішуче обстоювати ці інтереси. Зовсім інші інтереси рухали чиновниками цього відомства у період керівництва освітянською галуззю Д.Табачника, за якого наука, як влучно зазначали науковці, залишилася лише в назві міністерства.

Сьогодні, в умовах скорочення чиновницького апарату, Міністерство освіти і науки не має змоги запровадити посаду спеціального "наукового" заступника міністра. Отже, сфера науки, якою в МОН у 2000–2008 рр. незмінно опікувався саме перший заступник, сьогодні виявиться доважком до численних обов'язків одного з діючих заступників міністра Сергія Квіта, скоріше за все - 30-річної Інни Совсун, яка відповідає за весь комплекс питань вищої школи (інші двоє заступників від питань науки ще далі: Павло Полянський опікується середньою школою, а Олексій Дніпров - роботою апарату). Навряд чи залишиться багато часу в Інни Романівни на цю сферу. А в чомусь, напевно, їй критично бракуватиме й досвіду.

Отже, наука, бюджет якої в поточному році було різко секвестровано (і тут нічого не вдієш - така спадщина нам дісталася), фактично опиниться на маргінесах інтересів нової влади.

Передбачаючи таку небезпеку, президент НАН України Борис Патон і президенти галузевих академій звернулися до прем'єр-міністра Арсенія Яценюка з пропозицією підвищити роль Держінформнауки, створивши на його основі орган зі спеціальним статусом, підпорядкований безпосередньо керівництву уряду. "Сьогодні у системі центральних органів виконавчої влади проведення наукових досліджень і розробок розпорошене серед більш ніж 20 розпорядників бюджетних коштів. При цьому фактична координація діяльності цих органів у сфері науки відсутня вже протягом багатьох років. У цих умовах роль центрального органу, що забезпечуватиме формування та реалізацію державної політики у сфері науки та інновацій, наділеного реальними повноваженнями, має стати ключовою" - ідеться у зверненні. З аналогічною пропозицією вийшла робоча група, утворена при голові комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілії Гриневич.

Але натомість з очевидним порушенням чинної процедури (питання ліквідації Держінформнауки розглядалося урядовим комітетом з регіональної політики, хоча мало би - профільним з гуманітарної політики; представників Держінформнауки на цей розгляд взагалі не було запрошено) було ухвалено цілком протилежне рішення. Чому? Чіткої відповіді поки немає.

Напевне, багато хто пам'ятає, що виведення Держінформнауки зі складу МОН у 2010 році носило виразні ознаки лобістських зусиль зі створення потрібних місць під потрібних людей. Якщо виникли проблеми, то їх потрібно вирішувати, але так, щоб із водою не виплеснути дитя.

То, може, поки не пізно, варто відкласти ліквідацію Держінформнауки і повернутися до питання вже після ухвалення нової редакції закону "Про наукову і науково-технічну діяльність"? Адже всі наявні на сьогодні проекти передбачають існування саме спеціального органу виконавчої влади у сфері науки, а отже, на галузь, що і так є пасинком у держави, услід за нинішньою може невдовзі очікувати ще одна реорганізація. А це означає, що реально наукою на рівні керівництва держави ще впродовж тривалого часу взагалі ніхто не опікуватиметься.