Медична наука: чи є вона в Україні?

Медична наука з клінічних дисциплін в Україні є, але вона має суто внутрішній характер. Тобто існує виключно для внутрішнього споживання, а не є продуктом, що може мати товарну вартість. Ми самі - незалежно від того, чи це академічні заклади, чи університетські, - плануємо наукові тематики, самі виконуємо, самі рецензуємо, заслуховуємо, даємо оцінку і самі впроваджуємо. Найчастіше це акти про впровадження. Буває, що впроваджуємо і в інших медичних установах.

Наукові дослідження з клінічних дисциплін виконуються зазвичай в установах Академії медичних наук, обласних центрів, відомчих закладів. Ці установи мали можливість придбати більш-менш сучасне діагностичне та лікувальне обладнання, багато їх співробітників володіють іноземними мовами, переважно англійською, відвідують клініки Європи, Америки, Японії, Південної Кореї. Там вони ознайомлюються з досягненнями своїх колег. Дома повторюють, не завжди у кращому вигляді, видаючи це за науку.

Найчастіше наукові роботи з клінічних дисциплін в Україні присвячені вивченню, вдосконаленню, оптимізації методів діагностики та лікування тієї чи іншої патології. Вони повторюють уже відомі істини своїх закордонних колег, вперше в Україні, в Києві, в Дніпропетровську, Донецьку. Звісно, не в Бердичеві чи Житомирі, адже там немає академічних закладів, та й сучасне обладнання складніше придбати. Отже, медична наука з клінічних дисциплін в Україні слугує суто внутрішньому користуванню, тобто це така собі квазі-наука. На нас не посилаються за кордоном. Наші наукові доробки не використовують за межами країни.

Яка користь від таких наукових досліджень? Безумовно, вона була в часи ізоляції радянського суспільства, відсутності доступу до інформації, неможливості придбати новітнє обладнання, незнання англійської мови. Проведення таких досліджень, інформування медичної спільноти через конференції, монографії, методичні рекомендації тощо - все це давало певні результати.

Чи можемо ми похвалитися передовими досягненнями в галузі клінічної медицини? На жаль, ні. Всі наші "дослідження", як я вже зазначив, лише для внутрішнього споживання. Хай мені заперечать вчені іншого фаху, але в нейрохірургії це так.

Правда, два найвідоміших досягнення в нейрохірургії належать до другої половини ХХ ст. Це вивчення внутрішньочерепного тиску в експерименті професором Тарасом Сергієнком (м. Київ). Він був одним із піонерів цього напряму досліджень. Його цитували за кордоном. Тепер моніторинг внутрішньочерепного тиску є стандартом при багатьох патологіях у нейрохірургії і занесений у протоколи МОЗ України. Але за кордоном це проводиться, а в нас - лише інколи. Немає обладнання, бажання, відповідальності за невиконання протоколів.

Друге відоме досягнення нейрохірургії другої половини ХХ ст. - рентгенендоваскулярні втручання при судинній патології головного мозку. Ідея ендоваскулярних втручань на мозку сьогодні поширена на судини всіх органів і систем. Піонери цього напряму - Федір Сербіненко (Москва) і Віктор Щеглов (Київ). Професор Сербіненко винайшов, розробив, а професор Щеглов удосконалив методику.

Підтримка академіка А.Ромоданова, пізніше - академіка О.Возіанова дозволила розвинути й широко впровадити цю технологію не тільки в Україні. У В. Щеглова вчилися фахівці багатьох країн Європи, Америки, Японії, Аргентини. Він їздив у клініки багатьох країн, де навчав методики рентгенендоваскулярних втручань. Технологію швидко перейняли за кордоном, істотно вдосконалили, і тепер весь світ використовує сучасні технології ендоваскулярних (внутрішньосудинних) втручань.

Чи була це наука? Ні, це була методика рукоділля, яка сьогодні дає великі можливості як для наукових досліджень, так і для лікування пацієнтів. До речі, В. Щеглов, маючи ступінь кандидата медичних наук, став почесним професором багатьох університетів світу, зокрема і в Гарварді. У нас почесне звання професора йому присвоїли за зверненням громадської організації - Української асоціації нейрохірургів. Він це заслужив.

Син Віктора Івановича - Дмитро Щеглов, тоді кандидат медичних наук, підготував багато спеціалістів із рентгенендоваскулярних втручань в Україні, Грузії, Азербайджані. Ця технологія набула в нас широкого застосування. Ми тут - першопрохідці у світовій нейрохірургії. До речі, докторську дисертацію Дмитро Щеглов захистив наприкінці 2014 р. Отже, можна досягти успіхів, не будучи академіком або професором.

Україна зробила європейський вибір і стала на шлях реформ. Вони мають охопити всі сфери життя. Варто згадати влучні слова посла США в Україні Джеффрі Пайєтта: "Реформи для України - питання життя та смерті".

Чи є розуміння в суспільстві відповідальності кожного у вирішенні питання життя чи смерті для України? В більшості громадян воно є. Переважно в людей молодого та середнього віку. Це показав Майдан, про це свідчить героїчна боротьба патріотів на сході України, велика допомога суспільства, потужний волонтерський рух.

Водночас, є корпоративні групи фахівців, котрі не хочуть поступитися власними інтересами. Опір реформам, небажання змін, звиклість із усталеним порядком, інерція мислення, а то й туга за "добрим радянським" спостерігаються серед різних соціальних верств, представників різних професій, у тому числі управлінців, учених, медиків, зокрема т. зв. медичної еліти.

Наведу такий приклад. Упродовж тривалого часу ведеться багато розмов про єдиний медичний простір у наданні допомоги населенню України. Тим часом керівники медичних закладів різних відомств трактують поняття "єдиний медичний простір" з позиції власної зацікавленості.

Переважно це виглядає так: ми складемо договір (меморандум) на певну кількість хворих, яких пролікуємо, тільки ви нам платіть. Не платите - тоді нехай хворі платять самі. І виходить, що такі відомчі заклади, з гучним ім'ям, нерідко - і з достатнім рівнем медичної допомоги, заробляють чималі кошти безпосередньо з кишень пацієнтів. Це може бути від 6 до 20 млн грн. на рік, залежно від потужності закладу, ефективності роботи, ролі керівництва тощо.

Сьогодні діагностика й лікування у державних та комунальних медичних установах коштують не набагато менше, ніж у приватних, а якість їх часто буває гірша. Отже, держава побудувала, придбала обладнання, утримує його, платить співробітникам зарплатню (незначну) за рахунок платників податків, а платники податків додатково платять ще раз за все: за те, що ліг у лікарню, за діагностику, лікування, та ще й гонорар медпрацівникові. За якість часто ніхто не несе відповідальності. Приватний медичний заклад побудований і утримується не за гроші платників податків, а вартість лікування майже така сама, як у державних і комунальних. Чому?

Експерти доводять, що в медичній галузі "крутиться" ще, як мінімум, один бюджет з медицини, який не впливає на розвиток галузі та доступність до якісної допомоги.

Уряд проголосив боротьбу з тіньовими коштами. В Україні у 2012 р. було 45 млн населення, лікувалося понад 50 млн. Чому так? Кожне відомство надає дані про кількість пролікованих пацієнтів. Є люди, котрі за рік відвідують кілька лікарень, поліклінік. У нас "лягають на крапельниці" для профілактики. Часто для виконання ліжко-днів кладуть на крапельниці тих, кому вони не потрібні. Яка дурниця! Чим більше лікарень, лікарів - тим більше хворих.

Нині йдеться про те, що всі медичні заклади мають бути в системі Міністерства охорони здоров'я. Так, вони можуть бути державними, комунальними, але в системі МОЗ. Це і буде єдиний медичний простір. Згідно з планом реформування, Академія медичних наук України повинна передати лікувальні установи в Міністерство охорони здоров'я. Це логічно, і біди в цьому немає.

Але є великий опір керівників багатьох науково-дослідних інститутів. Обґрунтування в них одне: це - руйнація медичної науки, це згубно позначиться на академії.

Ніхто не збирається знищувати медичну науку. Навпаки - це спонукатиме змінити принцип і зміст наукових досліджень, перейти від квазі-науки до обґрунтованих наукових досліджень, виборюючи гранти, обґрунтовуючи необхідність і доцільність наукових розробок і, відповідно, - їх фінансування.

Чи зможуть академічні заклади використовувати клінічні бази? Так. На договірних засадах. Адже на розгляді законопроект "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування", яким лікарням надається статус самостійності, передбачено контрактну форму між замовником та виконавцем медичної допомоги чи послуги.

Ніщо не об'єднує людей краще, ніж спільна загроза. Вчені-медики України вбачають цю загрозу у втраті свого впливу в суспільстві. Переважно це люди, котрим далеко за 60-70, і вони досягли своїх посад та статусу тяжкою працею. Це люди високого інтелекту, яких я шаную й поважаю. На жаль, розуміння змін, реформ у них застаріле - збільшення фінансування, написання наукових праць, різних "керівництв" (зокрема національних), проведення профілактичних оглядів тощо.

Прийняття і виконання законів про обмеження (заборону) тютюнокуріння, алкоголізму, впровадження здорового способу життя коштує значно менше, хоча потребує багато зусиль, - але своєю ефективністю в десятки разів перевершує користь для здоров'я від розмов про профілактичні огляди, які найчастіше проводилися для звіту. Так само, як і наукові праці "для внутрішнього споживання".