Костянтин Ціолковський, який уперше озвучив ідею космічного вантажопідйомника, зовсім не вважав її фантастичною. Нереальною її назвали сучасники вченого. Створення «небесного замку», що обертається на геостаціонарній орбіті навколо Землі і з’єднаний із земною поверхнею баштою заввишки в десятки тисяч кілометрів, вони вважали абсолютно неможливим. І лише в 1991-му, після відкриття нанотрубок, циліндричних молекул вуглецю, міцність яких у багато разів перевищує міцність сталі, ставлення до ідеї Ціолковського почало різко змінюватися.
Уже 1999 року керівництво НАСА доручило групі вчених оцінити перспективи створення такого елеватора. Девід Смітерман, який очолював цю групу, дійшов висновку: ідея «небесного замку» принципово здійсненна, і десь через 50 років людству буде цілком під силу «підвісити» на орбіті середньої величини астероїд як противагу для відцентрових сил, причепивши до нього підвіску з нанотрубок, якими, під дією магнітних сил, курсуватиме щось на кшталт вантажного ліфта.
Однак Бредлі Едвардс, співробітник Національної лабораторії в Лос-Аламосі, вирішив, що цю громіздку споруду можна істотно спростити. Отримавши від НАСА грант на суму 570 тисяч доларів, він замінив конструкцію з нанотрубок на елементарну гумку, завтовшки з аркуш паперу, завширшки 75 сантиметрів, а завдовжки — трохи менше як 100 тисяч кілометрів. За його розрахунками, ця гумка, керована лазерами, зможе піднімати на навколоземну орбіту вантаж вагою до 13 тонн.
Аби обговорити цю ідею, на триденну конференцію до Лос-Аламоса з’їхалися понад 60 фахівців. Причому аж ніяк не у сфері наукової фантастики. Хоча й без представників цього жанру не обійшлося. Так, вітальне послання учасникам конференції по супутнику передав сам Артур Кларк, який свого часу нафантазував, до речі, й ідею самого супутникового зв’язку. Висновок учасників форуму про те, що створення такого вантажопідйомника стане можливим протягом найближчих 20 років, метра потішив надзвичайно. «Зараз мені 86 років, а через 20 років буде лише 106. Отож я ще зможу це все побачити!»
Вартість створення першого такого ліфта оцінюється у 6,2 мільярда доларів (створення та обслуговування тільки ракети-носія в середньому коштуватиме 100 мільярдів доларів). При цьому вартість піднімання фунта вантажу на навколоземну орбіту зменшиться з 10 тисяч доларів до 100 доларів. Майже вибрано вже й місце розташування земного термінала цього елеватора — на плавучій платформі в екваторіальному районі Тихого океану.
Власне, для реалізації «вантажопідйомного» проекту вчені вже мають усе необхідне. За винятком самої гумки. Але при нинішньому розвитку полімерних нанотехнологій цю проблему реально розв’язати за лічені роки. І тоді можна буде розпочинати наступний етап — будівництво такого ліфта на Місяць або навіть Марс, а також забезпечення земних потреб в електроенергії за рахунок сонячних батарей, розміщених на навколоземній орбіті.