Лебедина пісня академіка Йоффе

Ім’ям Йоффе названі одна з малих планет Сонячної системи, вулиця в Берліні, школа, де він навчався, а головне — відомий в усьому світі Санкт-Петербурзький фізико-технічний інститут Російської академії наук.

У цьому інституті наприкінці 2005 року відбулися торжества, присвячені 125-річчю від дня народження Абрама Йоффе — відомого вченого-фізика й організатора науки. Міжнародна конференція пройшла під девізом «Фізика — людству». Її відкрив лауреат Нобелівської премії, академік Російської академії наук Жорес Алфьоров. У своїй доповіді він відзначив видатну роль Йоффе у створенні фізичних шкіл, його широкі міжнародні наукові контакти, дружбу з відомими фізиками ХХ століття, зокрема з А.Ейнштейном. Академік Йоффе був учнем Рентгена, ще в 1921 році організував рентгенівський інститут, який після численних реформувань став Фізико-технічним інститутом. За його ініціативою було створено ще низку науково-дослідних інститутів. Велика роль ученого у справі об’єднання наукових досліджень з підготовки талановитих молодих фахівців. Таке єднання сприяло розвитку фізичних шкіл, які посіли гідне місце у світовій науці.

А.Йоффе був фізиком із широким спектром наукових інтересів. Особливо його приваблювали дослідження напівпровідників і, насамперед, їхнє застосування в термоелектриці. Життя вченого було наповнене не тільки радістю наукових звершень і перемог, у ньому були і важкі, драматичні етапи. Так, 1951 року Йоффе був звільнений з посади директора Фізико-технічного інституту. Проте це його не зломило. Він починає все спочатку, з маленької лабораторії в непридатному приміщенні з п’ятьма співробітниками до її розвитку у всесвітньо відомий Інститут напівпровідників, де головне місце займала термоелектрика.

За короткий час під керівництвом Йоффе були створені і стали широко застосовуватися термоелектричні джерела енергії і численні прилади термоелектричного охолодження. Діяльність Інституту напівпровідників сприяла їхньому широкому застосуванню в електроніці, радіозв’язку, медицині, приладобудуванні, космічній і військової техніці, у побуті. З термоелектрики Йоффе написав чимало книжок, перекладених багатьма мовами світу. Вони стимулювали світовий розвиток цього напряму. Отже, й останнє десятиліття життя Йоффе принесло йому широку популярність і світовий авторитет.

Абрам Йоффе народився в Україні, у місті Ромни Сумської області. З ініціативи Інституту термоелектрики НАН України в Ромнах 1 листопада 2005 року відбулися ювілейні торжества і міжнародний семінар за назвою «Минуле, теперішнє і майбутнє термоелектрики».

Доктор Голдсміт (Австралія) у молоді роки редагував книжку Йоффе з термоелектрики, яка була видана англійською мовою. Він відзначив тактовність і доброзичливість ученого, м’який стиль його розмови. Голдсміт пригадував, що під час редагування книжки він дозволив собі деякі зауваження, спрямовані на поліпшення стилю англійського варіанту книги і напружено очікував, якою буде реакція автора, уже відомого тоді вченого. Проте Йоффе сприйняв зауваження з вдячністю, що вкотре підтвердило його дружелюбний і демократичний характер.

Професор Йорданішвілі (Росія) розповів про одержимість Йоффе і його відданість науці. Помешкання вченого межувало з будинком Фізико-технічного інституту. Щоб потрапити зі своєї квартири до інституту, Абрамові Федоровичу достатньо було пройти через двері. Так само було влаштоване житло Йоффе, коли він працював директором Інституту напівпровідників. Учений часто відвідував лабораторії інституту, брав участь у багатьох дослідженнях, щедро ділився ідеями, знаннями і досвідом роботи. І хоча багато з його ідей мали інтуїтивний характер, правильність передбачень Йоффе часто вражала. Найважливіші роботи з термоелектрики тоді були засекречені, тому за рубежем такі дослідження нерідко проводилися незалежно і пізніше. Йорданішвілі під час доповіді передав Голдсміту одну з книжок Йоффе з термоелектрики, яка ще 1951 року була опублікована під грифом «секретно».

Академік Молдавської академії наук Гіцу розповів про зустрічі з Йоффе на наукових семінарах. Він зазначив азартність, з якою Абрам Федорович захищав свої ідеї, проте легко з ними розлучався, якщо їхня неслушність була доведена.

Професор Баранський (Україна) звернув увагу присутніх на те, що діяльність Йоффе припала на добу революційних змін у фізиці, які він завжди розумів і сприймав. Це його відрізняло від багатьох учених класичної школи, до якої належав і перший учитель Йоффе Рентген. Очевидно, з цієї причини між двома вченими виникли розбіжності, які зрештою спричинили повернення Йоффе до Росії.

Академік НАН України В.Локтєв зазначив: хоча він — представник молодшого покоління і тому не міг зустрічатися з Йоффе, проте йому очевидна загалом позитивна роль ученого у розвитку фізики в Україні. Зокрема завдяки його зусиллям у Харкові був відкритий Фізико-технічний інститут, який дав світу лауреата Нобелівської премії Л.Ландау.

Учасники семінару відвідали школу, де навчався Абрам Федорович. Там вони ознайомилися з музеєм Йоффе, який за сприяння Інституту термоелектрики НАН України дістав статус народного. Слід зазначити, що академік НАН України С.Тимошенко — відомий механік, котрий тривалий час працював у США, також був випускником Роменської школи. Учасники семінару спробували зрозуміти, у чому секрет такого успіху цієї школи і дійшли висновку — то є надзвичайно сумлінне ставлення вчителів школи до своєї справи, компетентність, підтримка і розвиток кращих її традицій.

Зусиллями Інституту термоелектрики й ентузіастами міста було з’ясовано, у якому будинку провів дитячі роки Йоффе. На фасаді будівлі було встановлено меморіальну дошку.

Професор Голдсміт був запрошений на зустріч із президентом НАН України Б.Патоном. Борис Євгенович у розмові зазначив, що Інститут напівпровідників, очолюваний Йоффе, на жаль, після його смерті був закритий, тому академічна наука тривалий час не мала наукової організації, діяльність якої була б присвячена термоелектриці. Розуміючи важливість цього науково-технічного напряму, НАН України і Міністерство освіти з ініціативи Л.Анатичука відкрили 1990 року Інститут термоелектрики, який нині фактично продовжує справу, започатковану Йоффе.

Джуліан Голдсміт прочитав лекцію, в якій особливу увагу приділив своїм першим досвідам з термоелектрики. Він зазначив, що роботи з термоелектрики Йоффе очевидно розпочав раніше, проте вони були засекречені і про них західний світ на той час нічого не знав. Він також зазначив, що Інститут термоелектрики в Україні, безсумнівно, є найбільшою у світі науковою організацією з термоелектрики, яка досягла великих успіхів і добре відома фахівцям в усьому світі. Вчена рада інституту прийняла рішення: аудиторію, у якій Голдсміт прочитав свою лекцію, назвати його ім’ям на честь перебування вченого в інституті.

Загалом ювілейні торжества з нагоди 125-річчя від дня народження А.Йоффе в Україні стали символічними, оскільки підтвердили, що термоелектрика повернулася на батьківщину її творця, і що Україна нині займає провідні позиції в термоелектриці як у фундаментальних дослідженнях, так і в її практичному застосуванні.

І усе ж таки у цій ювілейній події проглядається важлива, але далеко не ювілейна деталь — Йоффе, Тимошенко, виховані вчителями з Ромен, залишили межі України. На той час це було майже традицією. Своїми успіхами вони примножили славу, науковий, культурний потенціал і економіку інших держав. Політика царської Росії була спрямована на концентрацію інтелектуального потенціалу країни в Петербурзі чи в Москві. У роки радянської влади ця політика зберігалася. Так вимивався інтелект нації.

Що ж змінилося відтоді? Як уплинула на ці процеси незалежність України? Та ніяк. Як і раніше, заможні батьки відсилають своїх дітей на навчання в Оксфорд або Кембридж, щоб вони вже ніколи не повернулися в Україну. Як і раніше, найталановитіша молодь прагне у вузи Москви чи Петербурга, щоб також не повернутися на батьківщину. Причому Росія створює для цього дуже сприятливі умови. І навіть тим, хто залишився в Україні, завдяки енергійно запроваджуваному у вузах Болонському процесу, стелиться дорога за кордон. Обдарована молодь їде хоча б тому, що після закінчення вузу молодому фахівцю світить посада інженера з окладом близько 100 доларів або така ж стипендія в аспірантурі. Інша річ «державний службовець» — і грошей більше, і пільги апетитніші. Молода людина розуміє, що чиновник в Україні цінується набагато вище вченого, а отже, формується країна чиновників, а не країна з високим елітним науково-технічним потенціалом. Хоча ще Пастер писав: «Наука є найвищим досягненням Вітчизни»...