Як війна вплине на українську науку: три ризики

06 травня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Відплив мізків — не найголовніша проблема

Російська навала руйнує не тільки людські життя, будинки, вулиці, парки, стадіони, а й науку — гинуть науковці, руйнуються наукові інститути й лабораторії, зв'язки, можливості працювати, дослідження, плани, ідеї. Немає коштів на дослідження навіть там, де залишилися лабораторії та бібліотеки. Але чомусь, обговорюючи ризики війни для української науки, всі переважно мають на увазі виїзд усіх перспективних українських вчених за кордон назавжди. Бо нібито розвинені країни створили для них багато програм. Насправді цей ризик — не найстрашніший. Є інші, які зруйнують науку не менше. Але про все по черзі.

Читайте також: Як має розвиватися українська наука після війни

Ризик виїзду кращих українських вчених за кордон

Це не лякає з кількох причин.

По-перше, чоловіки віком 18–60 виїхати не можуть, за дуже невеликими винятками. Навіть якщо виїхати можна буде згодом — масово вчені не виїдуть, коли вдома буде створено бодай елементарні умови для роботи. По-друге, більшість тих, хто виїхав (переважно це жінки з дітьми та люди віком за 60 років) і не шукатимуть наукових грантів, бо не знають іноземних мов, мають не дуже конкурентні наукові спеціальності (скажемо чесно: у більшості українських вчених — педагогів, економістів, представників технічних чи сільськогосподарських наук — обмаль шансів зацікавити грантодавців), не володіють досвідом міжнародної співпраці та міжнародних зв'язків. Науковці — жінки з дітьми, які виїжджали, втікаючи від війни, навряд чи вибирали місця перебування, орієнтуючись на подальше наукове працевлаштування, — за винятком тих, хто вже мав відповідні зв'язки і їхав прямо в університети на запрошення колег.

Якщо науковці й поїдуть із країни, то не так через війну, як через те, що наука в Україні не потрібна. Це видно навіть із її фінансування.

Проблеми з міжнародними грантами для українських науковців

Без чіткого обмеження «тільки для українців» програми допомоги вченим, які опинилися в умовах ризику внаслідок війни, насправді, хоч як це дивно, зможуть отримати переважно росіяни. Просто тому, що росіян-вчених у західних університетах у десятки, а може і в сотні разів більше, ніж українців, — і росіяни активно протягують своїх — будь-яких імперців і путіністів як «постраждалих від війни». Я бачила в деяких американських університетах комітети допомоги під орудою дуже наполегливих москвичів, які доводили необхідність допомоги саме росіянам. Українцям там нічого не світить.

Росіяни мають значно ширші наукові зв'язки — бо останніх два десятки років їм активно фінансували відвідування конференцій (дуже ускладнене для українців). Можливості для проведення потужних міжнародних конференцій в Україні було сильно обмежено після 2010 року «правилами імені Табачника», яких науковці так і не змогли скасувати, попри великі зусилля після 2014 року. Заочні платні «конференції» на широкі теми хороші для звітів, проте жодних міжнародних зв'язків не формують.

Багатолітній провал у міжнародних контактах української науки внаслідок жалюгідного фінансування та обмежувальних заходів зараз призводить до реального розширення можливостей саме для росіян і зростання їхнього й так немалого впливу в міжнародній науковій спільноті. Дуже хотілося б, аби про цю проблему говорили українські дипломати, зокрема у США, Італії, Німеччині, Японії. Треба також говорити про необхідність міжнародних грантів для вчених, котрі залишилися в Україні.

Грантові програми для українських науковців потребують запрошення від конкретного працівника університету чи наукової установи, — тобто без особистих зв'язків чи рекомендацій не обійтися. Можливостей продовжувати власну наукову роботу із закордонним фінансуванням — мало. Є дуже багато програм прикладних досліджень із вузькою спеціалізацією — і особливо для інженерних та біотехнологічних досліджень. Та кількість науковців саме в цих галузях в Україні обмежена — бо немає обладнання й досвіду.

Негативний досвід міжнародних зв'язків теж висвітлює проблеми і шляхи їх подолання: по-перше, всі українські викладачі всіх дисциплін таки мають добре знати англійську (не просто мати невідомі сертифікати самого університету чи якихось фірм). Без англійської немає доступу до сучасної інформації й сучасної науки — є сподівання лише на вторинну чи перекручену інформацію з російського болота. І немає можливості донести свої здобутки та свою цінність світові. Необхідно зняти перешкоди для проведення міжнародних конференцій в Україні та участі українських науковців у конференціях за кордоном, у тому числі просити на це фінансову підтримку в уряду. Крім того, потрібно розвивати наявні осередки науки та їхню співпрацю з університетами — спільні програми викладання, залучення студентів до досліджень.

І зараз багато студентів приходять до наукових установ на практику, аби проводити дослідження для написання курсових і дипломних робіт. Але нинішні неформальні зв'язки потрібно зробити більш сталими й вигідними для наукових та освітніх установ. Ідеї знищення наукових установ зашкодять і багатьом університетам, які не мають достатніх можливостей та обладнання для практики і досліджень.

Припинення фінансування наукових установ та фундаментальної науки

Мовляв, вся-вся наука мусить годувати себе сама, а якщо не може, то навіщо вона потрібна. Насправді стартапи й винаходи — то зовсім інший вид діяльності, який може розвиватися на основі наукових відкриттів, але власне науковою діяльністю це не є.

Вже пишуться плани повної ліквідації академій як наукових установ, впровадження провальної російської реформи 2013 року із псевдоефективними менеджерами нових агенцій, які поняття зеленого не мають, що таке наука, але впевнено беруться нею керувати (думаю, неуки — автори планів знищення науки — бачать такими менеджерами з космічними зарплатами самих себе).

Здається, комусь дуже хочеться ліквідувати наукові установи, радикально зменшити кількість викладачів університетів і самих університетів, аби потім використати очікувані кошти міжнародної допомоги для відновлення науки та освіти на якісь власні проєкти.

«Реформа науки» може піти за планом: 1) вигнати науковців та викладачів; 2) правильно прилаштувати майно наукових установ та університетів; 3) правильно прилаштувати кошти, які міжнародні організації, безперечно, виділять на відродження науки.

Такий підхід гарантовано призведе до всіх проблем у науці, якими зараз лякають суспільство, — і до корупції, і до неефективності, і до відпливу мізків, аж до знищення середовища для інновацій із високотехнологічними стартапами. Бо наукове середовище не будується з програм допомоги стартапам чи з нових технокластерів, які виникають на місці знищених наукових інститутів та вигнаних світ за очі науковців.

Імітатори легко пристосуються до чого завгодно, назвуть мильні бульки стартапами, вигадають прикладний характер для порожніх розмов чи псевдонауки (ефективні менеджери самі нічого не розуміють і по консультації до експертів не звертатимуться, тому легко повірять харизматичним фантазерам).

Що стосується скорочення кількості викладачів — тут найбільший ризик для математики, природничих спеціальностей, бо саме на ці спеціальності, ймовірно, прийде найменше студентів. Здібні математики і природничники мають більше шансів за кордоном, ніж гуманітарії, та й багато абітурієнтів у нинішніх умовах обиратимуть «щось простіше», зокрема й тому, що в дистанційному режимі якість гуманітарної освіти здається вищою, ніж на спеціальностях, які потребують практики та лабораторій. Тому — маємо перспективу більшого скорочення саме «негуманітарних» викладачів.

Насправді потрібно не скорочувати посади і звільняти людей, а створювати додаткові тимчасові наукові посади чи знижувати педагогічне навантаження для таких викладачів з метою їх збереження.

Що з цим робити?

Донести до уряду, що наука потрібна Україні (різні галузі — і мовознавці, і літературознавці, і історики з філософами, і фундаментальні фізики з хіміками, біологами, екологами, географами та математиками).

Важливо на державному рівні підтримати розвиток фундаментальної науки. У нас знайдеться чимало науковців, які можуть написати дуже прикладний план досліджень, але прикладна наука потребує фундаментальної. Якщо знищити зараз фундаментальну науку — не буде й прикладної. Не буде власної зброї. Не буде людей, які зможуть розібратися в іноземній. Не буде людей, які зможуть написати нашу історію, а не переписувати ворожу. Знищення науки і науковців завжди звільняє простір для шарлатанів, які легко наобіцяють дива малоосвіченим управлінцям. У справжній науці немає реального поділу на фундаментальну та прикладну. І справжня наука потрібна для гідного майбутнього будь-якої країни.

Більше статей Ірини Єгорченко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК