Як науці не стати цифровим іммігрантом в сучасному суспільстві

Учора наштовхнувся на цікаву новину. Правоохоронці викрили злочинців, які, сидячи в колонії, ошукували людей у Сумській та Харківській областях. Підозрювані, за даними слідчих, замовляли товари в підприємців. Коли ті відправляли замовлення, телефонували замовникам, відрекомендовувались працівниками поштового оператора і просили назвати код із СМС…

Загальний збиток становив близько мільйона гривень. Такий кримінальний сюжет міг статися тільки в цифровому суспільстві.

Цифрові технології бурхливо розвиваються і впливають на всі сфери життя, а з приходом коронавірусу цей процес прискорився. Щорічний моніторинг соціальних змін ІС НАН України показав, що кількість респондентів, які користуються Інтернетом удома, з 2001 року зросла майже у 60 разів. Сьогодні пандемія виштовхує всіх нас у новий, невідомий як глобально, так і локально світ, до якого не так легко адаптуватися. 

Держава відреагувала створенням спеціального Міністерства цифрової трансформації України, яке просуває цифрові технології в різні сегменти державних послуг. Активно реагують на цю ситуацію інші соціальні інститути. Насамперед освіта, медицина, соціальні служби, правоохоронні структури тощо. 

А як реагує на ситуацію наша наука соціологія, що покликана вивчати й аналізувати фундаментальні підвалини суспільного життя, комплексні та системні соціальні зміни? Як на мене, українська соціологія робить це з певним запізненням. У світі вийшло вже кілька десятків монографій, присвячених цифровому суспільству та цифровій соціології, відповідно. Створено кафедри цифрової соціології, засновано спеціальні наукові журнали. В Україні опубліковано статті про цифрову економіку, цифрове врядування, цифрову журналістику, але є лише кілька статей, надрукованих соціологами. 

Саме поняття «цифрова соціологія» ввійшло в ужиток не так давно, приблизно 10–12 років тому. Поняття охоплює досить широке коло питань, як, скажімо, соціологія Інтернету, соціологія онлайн-спільнот, соціологія соціальних мереж, використання цифрових даних для соціологічних досліджень, використання цифрових технологій для здобуття емпіричної соціологічної інформації, зокрема для соціологічних опитувань. 

Соціологічна спільнота має акцентувати свою увагу на цифровій проблематиці, включити відповідні питання до свого професійного дискурсу, зосередитися на різних підходах і ракурсах їх обговорення.

Я запропонував би до порядку денного три питання, на яких соціологам варто було б зосередитися. 

1. Цифрове суспільство і нові можливості збирання та обробки емпіричної соціологічної інформації. 
2. Цифрове суспільство і трансформація соціологічного теоретизування.
3. Цифрове суспільство і соціологічна освіта.

Спробую стисло зупинитися на кожному. Цифрові технології незмірно розширюють можливості отримання та обробки емпіричних даних про поведінку людей, їх мотивацію, орієнтації, ціннісні, смислові аспекти соціальних дій тощо. Стрімко поширюється практика онлайн-опитувань із допомогою різних ресурсів. Широко застосовуються можливості комп’ютеризованого телефонного опитування (Computer Assisted Telephone Interview (CATI), — провідні українські соціологічні компанії вже активно використовують його. Соціологія дедалі більше вдається до цифрового аналізу даних, у тому числі великих даних. Соціологи отримали можливість вивчати уподобання та поведінку людей на підставі їхньої взаємодії з електронними медіа, їхньої активності в соціальних мережах, в інтернет-магазинах, на маркетингових платформах.

Колеги старшого віку пам’ятають, як ми збирали анкети, передавали їх із провідниками потягів, як вводили дані на перфокарти (молоді люди перфокарт і не бачили), як рахували на машинах, що займали ледь не поверхи). Велике опитування тривало кілька місяців. Сьогодні все змінилося й продовжує змінюватися. Тому соціологи досить активно вивчають і обговорюють нові можливості отримання емпіричної інформації, її обробки та аналізу. Цей пункт порядку денного для соціології активно обговорюється й осмислюється як у світовому соціологічному просторі, так і в Україні. 

Але цифрові технології не лише радикально переоснастили соціологічні емпіричні дослідження. Вони також спонукають до теоретичного переоснащення, до оновлення, а може й перегляду постулатів класичного соціологічного теоретизування, можливо до певного перегляду уявлень про сім'ю, релігію, роботу, освіту, охорону здоров'я та інші елементи суспільного життя.

Набагато менше уваги ми приділяємо викликам, які цифрове суспільство ставить перед соціологічною теорією. 

На наших очах, фактично за 15–20 років, соціальний світ набув безлічі нових якостей, викликаних стрімким створенням, поширенням і застосуванням цифрових технологій, насамперед пов’язаних із Інтернетом. Це, безумовно стосується практично миттєвого доступу будь-кого до безмежних інформаційних масивів. Що, до речі, не зробило людей, занурених в інтернет-мережі, більш освіченими, розумними й мудрими. Так, ми бачимо, що молодь, у тому числі наші студенти, демонструє кричуще невігластво в питаннях класичної літератури, історії, географії тощо. Але це не означає, що вони дурніші за нас. Імовірніше, вони є носіями принципово іншої ментальності, для якої те, що важливе для нас, зовсім неважливе для них. Нам дивно, що вони не знають, хто такий Пушкін, а їм дивно, що ми не знаємо, хто такий Моргенштерн. 

Цю ситуацію добре поясняє метафора Марка Пренскі про аборигенів та іммігрантів цифрового світу. Люди, які народилися до цифрової епохи, але намагаються увійти в неї, адаптуватися до її реалій і можливостей, ніколи не зможуть позбутися свого «акценту», назавжди залишаться «цифровими іммігрантами».

Особливо це становить проблему для викладачів, які є цифровими іммігрантами й говорять архаїчною мовою, мовою доцифрової епохи, намагаючись учити покоління, яке говорить іншою мовою. Це покоління аборигенів світу, що народився завдяки цифровій революції, тобто переходу від аналогових способів роботи з інформацією до цифрових. І ця технологічна революція, практично, миттєво, за дуже короткий час, викликала й викликає низку глобальних соціальних наслідків.

Це вільне переміщення інформації, фінансів, людей, капіталів по всьому світу, незалежно від кордонів, часових рамок, інших бар'єрів. Це створення мережевих структур, здатних самостійно трансформуватися, перебудовуватися, поширюватися часто непередбаченим чином. Це входження штучного інтелекту у сфери діяльності, які традиційно належали інтелекту природному, й виникнення між ними певної конкуренції. Це багатократне ускладнення архітектоніки групових, міжгрупових, організаційних, інституційних стосунків та структур і, відповідно, всієї тотальності соціального життя. Це віртуалізація спілкування і переміщення, яка змінює світосприйняття людини й механізми формування її самосвідомості та ідентичності. Ось лише декотрі, далеко не всі нові аспекти існування людини у цифровому суспільстві.

Цифровізація створює цілісні соціальні екосистеми, фундаментально змінює традиційні форми спілкування і взаємодії людей, занурюючи їх у нові середовища в широкому масштабному діапазоні, аж до глобальних цифровізованих систем.

Цифровий соціум — не технічний феномен. Це феномен соціокультурний, він наповнює життя сучасної людини, її мотивації, життєві плани, норми, цінності принципово новими можливостями, які дають цифрові технології. Ці технології (Інтернет, соціальні мережі, онлайн-сервіси тощо) не просто посилюють наш комунікативний потенціал, вони створюють новий соціокультурний простір, нові середовища соціальної інтеракції, нові соціокультурні фрейми влади, домінування, нерівності, конфліктності, ставлять нові завдання перед соціологічною теорією. 

Певна річ, батьки-засновники соціології, видатні соціологічні класики, як, наприклад, Дюркгейм, Вебер, великі соціологи другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст., створювали свої теорії в зовсім іншому контексті, для опису й інтерпретації зовсім іншої реальності. 

Фундаментальний лексикон соціології застарів, застарівають і понятійний та категоріальний апарати науки. Звичні поняття, якими користувалися дослідники, що сповідували різні парадигми соціологічного пізнання, перестають працювати в рамках будь-якої парадигми. Поняття «спільноти», «страти», «солідарність», «ідентичність», «ролі», «статуси», «вплив», «авторитет» тощо потребують глибокої, коли не радикальної концептуальної ревізії. Як можна користуватися традиційним теоретичним арсеналом, створеним у рамках класичного й посткласичного соціологічного теоретизування, в суспільстві, в котрому вже не існують той соціальний простір і той соціальний час у вигляді, в якому вони існували ще 15–20 років тому?

Невідповідність нової реальності та усталених способів соціологічного теоретизування спонукає деяких авторів говорити про кінець, «смерть» соціологічної теорії або називати фундаментальні соціологічні поняття зомбі-концепціями. Так чи інакше, але на порядок денний виходить необхідність пошуку нових теоретичних перспектив. 

І перший, і другий пункти порядку денного, які ставить перед соціологією цифрове суспільство, підводять нас до третього, тобто до перегляду традиційних підходів до професійної соціологічної освіти.

Базові соціокультурні парадигми та інститути суспільства швидко трансформуються під впливом різноманітних інтернет-практик (використання великих даних, штучного інтелекту, можливостей тотального спостереження, контекстної реклами, миттєвих глобальних фінансових транзакцій, таргетованих електоральних технологій тощо). 

Ці тренди потребують підготовки фахівців, здатних застосовувати соціологічні методи для дослідження впливу інтернет-практик на суспільство, його соціальні процеси, застосовувати цифрові технологій в управлінні, в освіті, медицині, в організаціях та соціальних мережах, у медіапросторі тощо.

Мені здається, що прихід цифрового суспільства дає великий шанс соціології, яка останнім часом відійшла на другий план у медійному просторі, в публічних інтелектуальних дискусіях, у структурах, що визначають соціальні політики і здійснюють публічне й приватне врядування. Чому? Тому що жодна з сучасних соціальних наук не здатна концептуалізувати і системно, цілісно представити життя людини в цифровому суспільстві. Розкрити природу цифрової влади, цифрового спілкування, цифрової маніпуляції, цифрового суверенітету, озброїти людей проти величезних загроз, які несе в собі експансія цифрових технологій. Зараз переважають цифрові оптимісти, такі як Ерік Шмідт і Джаред Коен: новий цифровий світ! Вони пишуть і запевняють, що все чудово, всіх нас чекає світле цифрове майбутнє. Але набирає сили і слово цифрових песимістів, які віщують зовсім інші наслідки для суспільства та людини. 

Об’єктивно теоретично осмислити і дати інструменти системного вирішення глобальних проблем цифрового суспільства, запропонувати методологічний базис міждисциплінарних досліджень цифрового суспільства, що насувається, може лише цілісне осмислення суспільного життя, тобто соціологія. Яка має включити до свого дискурсивного порядку денного питання, про які йшлося вище.

Всі статті автора читайте за посиланням