ХОДИТИ НА РОБОТУ НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ

262 людини одержали смертельні травми на своєму робочому місці лише за три місяці поточного року. Більшість із них — 61 чоловік — трудилися у вугільній промисловості. Хоча безпечних професій у нас практично немає. Приміром, другим у списку йде агропромисловий комплекс (уже загинули 46 осіб), де «найсмертельніша» професія — тракторист (котрий, як правило, не впорався із «залізним конем» через сильне алкогольне сп’яніння). Смертельні випадки на виробництві зареєстровані не лише на транспорті, у будівництві, металургії та машинобудуванні, а й навіть в галузі зв’язку, соціально-культурній сфері, житлово-комунальному господарстві й побутовому обслуговуванні. Ці дані поширено інформаційним центром Держкомітету з нагляду за охороною праці. А кілька днів тому в Інституті медицини праці АМН України відбулася розширена нарада з проблем фахових захворювань у країні. Їх сьогодні реєструють у представників понад 185 професій.

— Умови для розвитку фахових захворювань в Україні, — зазначає головний профпатолог Мінздоров’я Інна Лубянова, — ідеальні. У шкідливих умовах працюють близько трьох мільйонів чоловік. За останні п’ять років лише на 15% підприємств країни не було виявлено серйозних порушень санітарних норм. (За оперативними даними, за три місяці поточного року державні інспектори з нагляду за охороною праці зупинили роботу 55 192 об’єктів, на яких існувала загроза життю чи здоров’ю працюючих. — Т.Г.). Тобто переважна більшість підприємств створюють загрозу здоров’ю співробітників. Серед причин — недосконалість технологій, машин і механізмів, відсутність, несправність або незастосування засобів індивідуального захисту, порушення правил безпеки, режиму праці, відпочинку тощо. Сьогодні зростання фахової захворюваності спостерігається практично в усіх галузях виробництва, але найбільше — у вугільній промисловості (80,2% від усіх хворих). При цьому в багатьох шахтарів не одне, а чотири-п’ять профзахворювань. Далі ідуть робітники-металурги й машинобудівники. Серед невугільних галузей у зростанні профзахворювань лідирують Черкаська, Сумська та Харківська області. Одиничні випадки реєструються в Закарпатській, Київській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернівецькій областях. У столиці фахові захворювання «заробляють» 27 чоловік із десяти тисяч працюючих.

Головний ворог на виробництві — пилюка. За статистикою, у працюючих найчастіше виникають хвороби органів дихання. Далі йдуть захворювання опорно-рухового апарата — від фізичної перенапруги. Потім хвороби, викликані впливом різноманітних шкідливих чинників, — бронхіальна астма, глухуватість, хронічні й гострі отруєння, алергії тощо. До слова, список професій, які загрожують алергічними захворюваннями (бронхіальна астма, атопічний дерматит, алергічний риніт та інші) значний — від перукаря й пекаря до військовика та зубного лікаря. Реєструються й такі важкі захворювання, як професійний рак і туберкульоз.

Спеціалістів насторожує і той факт, що дедалі більше фахових захворювань знаходять у жінок — 2001 року їх було 349. Хімічні речовини (мутагенними є понад тисячу з тих, із якими контактує людина) викликають генетичні ушкодження, які передаються потім у спадок, а також патології плоду у вагітних. Є дані про те, що при роботі матері в умовах високої температури, особливо за підвищеної вологості, збільшується ймовірність народження дитини з уродженими аномаліями очей. Розлади репродуктивної системи можуть спричинити й великі психоемоційні навантаження на тлі гормонального дисбалансу та важкої фізичної праці. Тим часом у 70% трудівниць сільського господарства й у 40% жінок, зайнятих на промислових підприємствах, характер роботи кваліфікується як важкий, третина працюючих у нічні зміни — жінки від 20 до 39 років.

Останніми роками крива профзахворювань різко поповзла вгору. Але фахівці пояснюють це появою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, який почав виплачувати компенсації. Щось подібне спостерігалося в 1993—1995 роках, коли вийшов Закон про охорону праці, який дає право на отримання компенсацій. Тоді за ними почали звертатися навіть ті, хто одержав виробничу травму під час війни. Потім відбувся спад, гроші практично перестали виплачувати й потік «постраждалих» вичерпався. Щось подібне спостерігається й нині. Якщо 2000 року бажаючих отримати компенсації було ледь понад дві з половиною тисячі, то в минулому — майже сім тисяч.

Проте, запевняє Інна Лубянова, офіційні показники не відбивають істинну картину з фаховими захворюваннями в країні. Якби була можливість провести епідеміологічне дослідження за профзахворюваннями, як це було зроблено у Великобританії, то виявили б значно більшу кількість хворих. У Англії, яка за чисельністю населення майже така, як наша держава (що навряд чи можна сказати про умови праці), хвороби органів дихання в працюючих зустрічаються вдвічі частіше, ніж у нас, опорно-рухового апарата й глухота — вчетверо. А професійні дерматити, які в нас практично не реєструються, становлять третину всіх захворювань. За орієнтовними даними, в Україні на сьогодні на диспансерному обліку мають стояти близько 100 тис. чоловік.

Стан справ із профзахворюваністю сьогодні ускладнюється безліччю чинників. По-перше, загальним станом здоров’я населення — встояти перед шкідливим впливом виробничих чинників нині може лише дуже незначна частина населення. Зруйнувалася територіальна чи цехова система надання медичної допомоги працюючим, ліквідовано більшість медико-санітарних частин, практично зникла диспансеризація. Черги на госпіталізацію до лікарень і клінік — від двох місяців до року. У профпатологічні центри, яким надано право встановлювати зв’язок захворювань з умовами праці, надходять здебільшого найактивніші робітники. На жаль, підкреслює професор Лубянова, хворі, виявлені під час профоглядів, у такі центри приходять украй рідко. Це пов’язано з тим, що робітник, боючись втратити роботу, старанно приховує свої недуги доти, коли йому вже нічого втрачати — приміром, при закритті шахти чи перед виходом на пенсію. При проведенні профоглядів, які оплачує хазяїн підприємства, навіть за участі в них підготовлених спеціалістів, хворих із клінічними проявами професійних захворювань не направляють у відповідні центри — це чревате втратою договору з підприємством на проведення профогляду. Яскраво засвідчують низьку якість медоглядів показники смертності на робочому місці шахтарів, в основному активного працездатного віку, від серцево-судинних захворювань. За п’ять років через цю причину померло понад 12% (168 чоловік) від усіх загиблих під землею. Відомі випадки тиску з боку Фондів соціального страхування й адміністрації на санепідстанції, аби ті пом’якшили показники, що характеризують умови праці працюючих.

Вихід із сформованого становища не такий уже й складний. Для початку досить запровадити матеріальну відповідальність підприємців за приховування фахових захворювань, а також удосконалити правові механізми взаємин всіх учасників процесу — медиків, підприємців, Фонду соціального страхування та робітників.