ЗАКУЛІСНІ ІНТЕРЕСИ ГРАЮТЬ ПЕРШУ СКРИПКУ В РОЗДЕРЖАВЛЕННІ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВ

Сьогодні широкого розмаху в нашій державі набуває процес продажу майна підприємств за борги. Процес далеко не однозначний, бо одні вважають його засобом санації, оздоровлення виробництва, а інші — повною руйнацією, оскільки в цей механізм втручається значний тіньовий інтерес.

Начальник регіонального відділення ФДМУ у Львівській області, доктор економічних наук Степан ДАВИМУКА, який завжди глибоко дивиться «в корінь» проблеми і прораховує її подальші наслідки, вбачає в тіньових схемах роздержавлення майна загрозу не лише для конкретних підприємств. Тим паче, що це — далеко не перший наступ «революційно» налаштованих сил.

— Аналізуючи процеси, які відбуваються в нашій державі, — говорить пан Давимука, — доходиш простого, але дуже невтішного висновку. Виявляється, що впровадження в нашу економіку справді ефективних ринкових механізмів, які позитивно спрацьовують в десятках інших країн, у нас стає засобом масштабної спекуляції, яка, в свою чергу, запускає потужні руйнівні механізми. Так, на початку 1992 року, під впливом «російського фактору» у нас почалася раптова і швидка лібералізація цін, які виростали до дивовижних масштабів. Причому робилося це дуже швидко і свідомо: всі недоробки, недоліки, «дірки» «зливалися» в ціни. Це запустило потужний механізм інфляції (у 1993—1994 рр. — понад десять тисяч відсотків), який «дав старт» руйнації української економіки.

Після того, як інфляція досягла свого апогею, її почали «загнуздувати», але, як кажуть, святе місце порожнім не буває. Спекулятивний механізм цінового росту пішов у банківську сферу. Саме тоді було поставлене питання про стабілізацію виробництва, всієї економіки, і банківська система повинна була відіграти в цьому процесі особливу роль. На практиці вона продемонструвала зовсім інший варіант: відірвавшись від виробництва, банки запустили власний механізм спекуляції, який базувався на системі державних облігацій. До 1998 року існував дуже потужний внутрішній перпетуум мобіле (причому замикався він на десяток банків, не більше), який накачував їм величезні прибутки.

Капітал, що бере участь у приватизації в останні роки, теж має в основному спекулятивний, але більш витончений й агресивний характер. Це найчастіше капітал, сформований на посередницькій діяльності, пов’язаний з великими виробниками. Знаходячись між виробниками та споживачами, монополізуючи товарні та фінансові потоки, ці структури-посередники поглинають прибутки, що призводить до ліквідації будь-яких механізмів виробничого відтворення та розвитку. Діяльність і життєздатність таких структур забезпечується або сприянням та опосередкованою участю директорату, або організацією та політичним прикриттям великих політико-економічних корпоративних груп. Останні таким чином трансформують свій політичний капітал у фінансовий.

Кілька років тому з допомогою уряду Пустовойтенка це реалізувалося способом, який отримав назву «приватизація менеджменту». Результати плачевні. Скажімо, на Західній Україні по цій схемі відбулася руйнація калуської «Оріани».

Не встигли призупинити попередні негативні процеси, як на початку 2000 року було запущено наступний механізм спекуляції, пов’язаний з відчуженням майна. Доти існували два канали відчуження: через приватизацію (до 1997—1998 рр. ці процеси в приватизаційному законодавстві були відпрацьовані повністю) і з кінця 1998 року — через податкову заставу. Трохи пізніше запрацювали ще два канали — через державну виконавчу службу і нову структуру «Укрспец’юст». Причому процедури, які здійснюються через виконавчу службу, фактично позасудові. Тобто реалізацію майна можна проводити без рішення суду. Достатньо підписати в нотаріальній конторі відповідно оформлені документи, а далі — до виконання. До вас можуть прийти описати майно і так собі просто забрати для реалізації. Сьогодні ці процеси набувають форм снігової лавини і дедалі все більше наповнюються цинічним змістом.

— У Львові, починаючи з банкрутства «Кінескопу», відомо вже чимало фактів, коли цей механізм дозволяє без проблем вирвати будь-яке обладнання з технологічної структури підприємства...

— Можу навести красномовний приклад з Червоноградською панчішною фабрикою. Ще зовсім недавно це було одне з кращих підприємств галузі, бо мало сучасне обладнання, зокрема італійські в’язальні машини та унікальну італійську установку з фарбування пряжі. Десять в’язальних машин було вилучено з виробництва, а за унікальну установку вже півтора року йде війна. А директора ще й почали переслідувати за те, що намагалася боротися з цим явищем. Як правило, таке обладнання реалізується за цінами, набагато нижчими від залишкової вартості. Спеціально так робиться експертна оцінка.

Ми згадали про «Кінескоп». Так от коли виникла проблема з реалізацією майна підприємства-банкрута, до цього процесу (щоб владнати питання з боржниками і, зокрема, фізичними особами, яким підприємство свого часу гарантувало отримання житла) підключилося регіональне відділення ФДМУ. Наш працівник Любомир Білик був призначений головою ліквідаційної комісії. Відтоді ми на собі відчули весь той цинізм, який закладено у процедури продажу майна, зокрема через податкову заставу і державну виконавчу службу. За головою ліквідаційної комісії постійно їздила оперативна «наружка», на нього чинили тиск, переслідували і робили все, щоб на чомусь спіймати й порушити кримінальну справу. Знайшли привід, коли він за своїми повноваженнями поїхав у відрядження на президентську нараду в Київ. Основа для кримінальної справи — нецільове використання коштів. І ця тяганина, причому на дуже серйозному рівні, тривала декілька місяців, йому навіть погрожували. Тому, коли було вирішено проблему з боржниками, Білик склав повноваження. На його місце призначили представника податкової служби, і закрутилися такі процеси... Реалізовувалося навіть державне майно, яке не входило до статутного фонду підприємства, причому реалізатор був попереджений про це.

Там же, на «Кінескопі», був проданий прес, який в разі потреби може перейти на випуск патронів (таке обладнання завжди на контролі в Міністерстві оборони) і на який була заявка від Союзу промисловців, що пропонував за нього 50 тис. дол. Під різними приводами промисловцям відмовили і продали прес іншому покупцю за 50 тис. грн. Пізніше через треті руки устаткування було відправлено за кордон. Коли ми звернулися до правоохоронних органів, там відповіли, що процедуру на законодавчому рівні оформлено і проведено правильно.

Ще один красномовний приклад. ВАТ «Проектно-конструкторський інститут конвеєробудування» не пощастило із сусідом — Краківським ринком у Львові. Розташований біля самого базару, інститут, точніше, його будівлі, «впали в око» базарникам. А згодом ті, кому це було потрібно, дуже просто розіграли ситуацію, адже практично кожне підприємство, працюючи в системі кредитів, щось комусь винне, і за це його в нинішніх умовах можна легко покарати. На будь-якій стадії боргів відкривається справа про банкрутство — і «полетіли» верстати, лінії, навіть працюючі...

Так от, єдину виробничу будівлю експериментального цеху ВАТ «ПКІ конвеєробудування» в результаті торгів придбало ТзОВ «Краківський ринок». Торги проводила львівська філія «Укрспец’юсту». Ціна продажу — 160 тис. грн., в той час як вартість об’єкта становить 358 тис. 61 грн. Тобто ціну будівлі було занижено майже на 200 тис. грн. (до речі, експертну оцінку вартості об’єкта для продажу замовляла в консалтинговому центрі «Професіонал» ДПІ Шевченківського району Львова). Цікаво, що висновок про вартість об’єкта робила для ДПІ неліцензована юридична особа, яка не має права цим видом діяльності займатися. Важко збагнути й те, як може накладатися арешт або реалізовуватися майно, якщо 72,7% акцій даного підприємства належить державі?

Коли в регіональному відділенні ФДМУ дізналися про ці факти, відразу звернулися до прокуратури. Там відповіли, що все діється згідно з чинним законодавством. Тоді ми подали до суду, судимося дотепер, але приміщення вже продали, незважаючи на наші протести. Були і дзвінки з погрозами на адресу наших працівників.

Випадок, який переходить всі межі, стався з державним підприємством «Львівприлад», один з корпусів якого був реалізований практично без відома дирекції підприємства, регіонального відділення ФДМУ за сміховинну ціну — 384 тис. грн. (разом з ПДВ) при залишковій балансовій вартості 1 млн. 863 тис. 316 грн. Тобто ціни реалізації таких об’єктів за діючих механізмів продажу у 5—10 разів нижчі, ніж їх залишкова вартість, не говорячи вже про вартість ринкову, по якій, власне, і повинні продаватися ці об’єкти.

Нині черга дійшла і до стратегічних підприємств. Загальноукраїнські приклади — продаж майна ВАТ «Луганськобленерго» за ціною, яка теж є значно меншою від залишкової вартості. В переліку — ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Росава», ДАК «Українські поліметали». В західному регіоні — це державне підприємство «Дністрогідроенерго», де з подання трьох кредиторів — відповідно на суму 10 тис. грн., 29 тис. грн. і 95 тис. грн. — розпочалася процедура банкрутства, яка має на меті знищення електростанції.

У нашій області таких яскравих прикладів, на щастя, немає. Хоча спроба вплинути на львівський «Водоканал» через обленерго була першим кроком до поставленої мети. А вода — це дуже серйозне питання. За бажання можна легко дестабілізувати ситуацію в будь-якому великому місті, впливаючи конкретно «через кран» на кожного мешканця і кожну сім’ю. Добре, що у Львові відразу створили громадський комітет, втрутилася влада і було дано відсіч цим зазіханням і намаганням. А взагалі акції, які проводилися по кількох обленерго, без сумніву, були сплановані заздалегідь з певною конкретною метою.

— Яких дій треба вжити, щоб поставити заслін таким явищам?

— Регіональне відділення було ініціатором створення обласної комісії, яка розглядає конкретні проблеми, пов’язані з відчуженням майна на державних та тих підприємствах, де державна частка становить понад 25%.

На державному рівні більше ніж півроку тому Фонд ініціював внесення змін до чинного законодавства з питань реалізації заставленого та описаного майна і направив документ на розгляд Кабміну України. Двічі КМУ давав доручення щодо відпрацювання процедури продажу майна, проте справа просувалася дуже мляво...

Останнім часом загроза варварського розпродажу стає очевидною, тому Президент своїм указом запропонував внести зміни до закону стосовно відчуження майна. Однак серед наших нардепів є стільки зацікавлених осіб в тому, щоб все залишалося так, як воно є, що можна сумніватися, чи взагалі колись цей документ буде проголосовано в прийнятному вигляді. І справді, якщо приватизація проходить виключно за ринковими цінами, а в державі існують механізми, які дозволяють купити майно, устаткування, будівлі у десятки разів дешевше, то чому б цим не скористатися? Найбільш спекулятивні канали — це відчуження майна через податкову заставу і «Укрспец’юст». У чому тут небезпека? Юристи на всіх рівнях закривають питання між собою, впливаючи і на суди. Тобто створюється професійно замкнена ніша, і її ні перестрибнути, ні обійти. Навколо — залізобетонна стіна. Тому слід якомога швидше це замкнене технологічно-юридичне коло розірвати і вийти на незалежну сторону.

Це можна зробити вольовим рішенням. Наприклад, визначити, що процедурами відчуження майна буде займатися тільки орган приватизації, де ці моменти вже давно відпрацьовано. Є уповноважені з управління держмайном, вони виходять на нас, і ми реалізуємо майно згідно з приватизаційними процедурами. Таким чином розриваються змовницькі схеми. А загалом оздоровити ситуацію і дати позитивні результати може тільки повне переведення на грошову основу всіх процесів у виробництві, споживанні і в приватизації зокрема.

Ще один момент, який необхідно нормалізувати. Оцінка майна сьогодні здійснюється незалежними оцінщиками. Так от, оцінка для ФДМУ проводиться з дотриманням законодавства, згідно з ринковими механізмами, а для інших (зацікавлених) замовників вартість майна того ж самого підприємства може бути оцінена у десятки разів менше. І коли ми, наприклад, звернулися до Асоціації оцінювачів, щоб вони дали свій висновок по реальній вартості корпусу ВАТ «ПКІ конвеєробудування», де різниця між двома експертними оцінками становить 200 тис. грн., фахівці намагалися усілякими «маневрами» втекти від цієї проблеми. Але ми все-таки натиснули, і вони дали висновок, який і буде, сподіваємося, предметом судового розгляду.

Хоча в принципі всі папери оформлюються юридично правильно. Потрібна оцінка майна? Вона є. Інша справа, яка це оцінка. Необхідний конкурентний спосіб продажу — він також в наявності: майно продається на біржі і т.п. Тобто зовнішні процедури проводяться з дотриманням законодавства. А от з економічної точки зору — відбувається змова в інтересах певної групи людей.

За даними арбітражного суду нині на Львівщині на стадії банкрутства перебувають 1162 суб’єкти підприємницької діяльності (в Україні — 12 тисяч). Серед них державних — 53, комунальної власності — 34, ВАТ — 113, ЗАТ — 48, інших підприємств недержавної форми власності — 890 (76%). До рішення суду про банкрутство, як правило, доходить половина цих справ, а запускається процедура банкрутства на 12—15% підприємств. Сьогодні, для прикладу, під «лезом ножа» зависло таке стратегічне підприємство, як дрогобицький маслозавод «Галол» (випускає танкове масло, розробляється авіаційне і т.д.). З вересня минулого року при підтримці Міністерства оборони, Мінпромполітики ми воюємо за нього. Не уявляєте, наскільки потужна протидія. «Війна» йде і навколо Львівського заводу фототелеграфної апаратури, інтереси скупчилися навколо ЛАЗу...

— Тобто, з одного боку, ми всі чудово розуміємо, що необхідно впроваджувати ринкові механізми, але, з іншого, як зробити, щоб вони не стали засобом змови, тобто не завдавали шкоди державі?

— Сьогодні можна з прикрістю констатувати, що ми маємо потужну, сформовану на державному рівні команду, яка фактично працює проти держави, замість того, щоб захищати її. На жаль, поки не спрацьовують механізми ліквідації таких негативних проявів. Суспільство дуже повільно реагує на ці процеси. Але так довго тривати не може. Це настільки переходить межі розумного, що розпочинається і внутрішня протидія, і зовнішня: ніхто на Україну за такої нецивілізованої «поведінки» дивитися не буде. Ситуація дійшла до краю. Тому, без сумніву, зміни будуть.