ЯКЩО КОЖНОМУ ПЕРЕДАВАТИ...

Стріляти однією кулею в двох зайців вельми не просто. Але якщо дуже вже хочеться, то чому ні? Нині за цю шляхетну справу взялися на Банковій. Правда, схоже, що в різних кабінетах адміністрації Президента ставлять перед собою різну мету.

Наприкінці січня Леонід Данилович несподівано пригадав, що його торішнє розпорядження про повернення в управління Фонду держмайна всіх пакетів акцій, які перебувають у держвласності, благополучно забули всі сторони процесу.

Причин того кілька. Одна з них дуже банальна: управління зазначеними вище пакетами — це традиційна «годівниця» різних губернських та й київських чиновників будь-якого калібру. Отримавши підприємство, вони або самі починають «розрулювати» його фінансові потоки, або доручають цю справу дружній бізнес-групі. Один із результатів такої плідної спільної праці — стодоларові краватки наших чиновників за вельми скромної номінальної зарплати.

Лиш де-не-де на потоках сидить особисто губернатор, зате майже скрізь — один із його заступників, ну, а нижчі чиновники впритул задіяні у цій справі абсолютно всюди. Звісно, це «корито» — не єдине джерело прокорму, проте одне з основних і практично легальне. Що давно не є ані найменшою таємницею. Про це навіть пишуть відкритим текстом. Торік восени Віктор Медведчук в одній доповідній на ім’я Президента заявив: багато процесів, які відбуваються, пояснюються «наслідком поділу регіонів на бізнеси-сфери, підтримувані не лише тіньовим капіталом, а й владними структурами. Вони не захищають державних позицій, а постійно маніпулюють інтересами виробників, свідомо приводять підприємства до банкрутства й до збитковості».

Фраза абсолютно адекватна, хоча висновки з неї, зроблені різними сторонами, суттєво різняться. Приміром, тоді голова адміністрації пропонував «порішити» Фонд держмайна через непотрібність. Нині формально йдеться про його максимальне посилення. Утім, придивившись, можна виявити, що одне іншому зовсім не заважає.

Торішню приватизацію гучно й оглушливо провалено не тому, що ФДМ не вміє працювати. Зовсім навпаки: за десять років Фонд держмайна збагатився дуже великим і різноманітним досвідом. Отож новенький орден Олександр Бондар, як фахівець, заслужив однозначно.

Просто наявні в нього гранично куці повноваження зайшли в разючу суперечність із можливостями дуже зміцнілих бізнес-груп. У результаті приватизаторів «шикував» хто хотів і як хотів. Навіть постале з попелу Міністерство промислової політики, яке нині й саме не знає, чим би йому наразі зайнятися, намагалося прибрати до рук що-небудь. Відтак у ФДМ почали забирати навіть «недоїдки».

Матеріали січневої колегії Фонду — це жалібний перелік того, що їм не дозволили продати. Взагалі-то, краще запам’ятовувати, що дозволили: список коротший, і зробити це простіше. Єдиним більш-менш значним продажем була реалізація Таріелу Васадзе («Укравто») пакета акцій ВАТ «ЗАЗ» (54,2 млн. грн.). Другим за величиною продажем стала реалізація за 10,9 млн. кримського туркомплексу «Судак». Коштів від продажу наступних чотирьох найбільших об’єктів року (пакетів акцій ВАТ «Просянський ГЗК», «Київнафтопродукт», «Київметробуд», АСК «Оранта») в акурат вистачить для організації реконструкції клубу Кабінету міністрів. Якщо тільки будівельники не перевищать кошторису (25 млн. грн.) цього життєво необхідного країні об’єкта. Решта — така дрібнота, що в недавні часи про неї й не згадували б.

Фонд просто спеціалізувався на торгівлі неліквідами. З оголошених 198 конкурсів тільки 24 стосувалися підприємств «свіжих», не пропонованих раніше. Зате понад сотню пакетів акцій мали честь продаватися вдруге, а то й утретє-вчетверте.

А спроба продати щось справді цікаве викликала лише гучний скандал з наступним «розпиленням» приватизаторів на пух і пір’я. Так було і з «Балцемом», де ФДМ з сухим рахунком програв Приватбанкові. Те ж саме відбувається щодо Північного ГЗК. До речі, цей продаж укотре продемонстрував, що, повернувшись обличчям до інтересів однієї бізнес-групи, ви мимоволі повертаєте до решти свій куприк. А в цьому випадку зацікавлених виявилося аж троє: Олександр Ярославський (Укрсиббанк), Ігор Коломойський (Приватбанк) та Віктор Пінчук («Інтерпайп»). Двом останнім спроба Ярославського недорого прибрати офіційний контроль над ГЗК чомусь не сподобалася. У результаті вони почали виясняти стосунки один з одним, попутно стусаючи ногами весь Фонд. У січні ФДМ навіть перестав бути стороною процесу, надавши ясновельможним панам можливість розбиратися самотужки, хто в кого і яким чином одержить сатисфакцію.

Добре, що нікого не треба вчити, як швидко одержувати в українському суді «правильні», хоча часто і взаємовиключні рішення. 2002 року в такий спосіб із приватизаційних продажів зняли півтора десятка «смачних» об’єктів.

Загалом, Фонд держмайна виявився майже не при ділі. Надходжень від приватизації практично немає і, швидше за все, не передбачається. Є хіба що слабенька надія, що восени вдасться продати «Укрнафту». Проте там буде або продаж на кшталт «швидко, дешево — Коломойському» (варіант — Ярославському), або грандіозний скандал. Точніше, скандал буде так чи інакше, відмінність лише в тому, хто й чому скандалитиме.

…І ось у такий тяжкий час на приватизаторів упав величезний шматок щастя у вигляді вищезгаданого президентського розпорядження. У ньому чорним по білому написано про необхідність «негайно скасувати всі рішення Кабінету міністрів про передачу корпоративних прав в управління міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади, юридичним і фізичним особам. Зосередити управління всіма державними корпоративними правами виключно у Фонді держмайна України». Крім того, пропонується «притягти до відповідальності» винних у невиконанні попереднього рішення.

Природно, що, отримавши таку підтримку, ФДМ почав демонструвати бурхливий ентузіазм. Сльози радості просто заважали говорити. Як заявив перший заступник голови Фонду Михайло Чечетов, «доручення дуже стисле, ємне, точне, позбавлене будь-якої двоїстості в тлумаченні». Фонд уже підготував проект указу Президента про створення в його структурі департаменту з управління державними корпоративними правами: «На часі ліквідувати безсистемність в управлінні корпоративними правами держави та сконцентрувати їх в одному органі».

Було також підготовлено цілком фантастичні проекти рішень про передачу в управління ФДМ усіх без винятку державних корпоративних прав, зокрема НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Укртелеком» і ДАК «Хліб України».

І все-таки ентузіазм був досить нещирий. Звісно, концентрація власності необхідна, але, з іншого боку, всі попередні спроби закінчувалися відвертим пшиком. Якщо Держінвест або Агентство з управління державними корпоративними правами чим і запам’яталися, то вже ж точно не успіхами в управлінні. Швидше, безперервними спробами пролобіювати чиїсь інтереси або зіпхнути задешево пакетик на сторону. Особливо прославилося цим Агентство, яке просто не вилазило зі скандалів, постійно перебігаючи дорогу ФДМ. Заради справедливості зазначимо: хоча у ФДМ діяльність цих структур захоплення не викликала, сам він питаннями управління практично не займався і дуже невиразно уявляє, як це робиться.

Тобто траплялося, що він забирав підприємства в інвестора-шахрая. Більше того, навіть досить часто. На початок року розірвано 81 договір купівлі-продажу, при цьому 40 об’єктів уже продано по-новому. Ще майже півтори сотні в роботі...

Проблема в тому, що переважно це дріб’язок, на кшталт об’єктів незавершеного будівництва. Великим підприємствам перевірки починають реально загрожувати лише після того, як у них остаточно з’їжджає політичний «дах».

Та й наявний масив контрольованих підприємств такий, що охопити його повністю поки що нікому не вдавалося. На обліку органів приватизації перебувають 1036 пакетів акцій підприємств, 4,55 тис. об’єктів малої приватизації та 2,29 тис. різноманітних недобудов. Перевіряють їх досить часто, впродовж року — 5,6 тис. об’єктів. Але в ефективність перевірок віриться з труднощами: за виявлені 936 порушень нараховано аж 1,1 млн. грн. штрафів. Тобто приблизно по тисячі гривень з інвестора. Надто скромно...

І ось нині начебто доведеться взяти на себе реальну відповідальність за всю держвласність країни. Потенційно попереду — робота колосальна. Формально на ФДМ висять корпоративні права на 1603 підприємствах. Правда, реально ця кількість у кілька разів менша. Так, у 552 ВАТ держпакет не дотягує до 25% і вплив держави, у нормальній обстановці, можна сміливо вважати нульовим. Такі пакети на щось впливають лише тоді, коли решта акціонерів починають битися.

Утім, майже те ж саме можна сказати й про ті акціонерні товариства, на яких у держави понад 25, але менше 50%. До речі, за оцінками ФДМ, саме такі підприємства демонструють найгірші фінансово-економічні показники. Приблизно на третині з них (515) керівництво взагалі не має контрактів на управління держпакетом. І нічого, живуть.

На щось реальне держава може розраховувати лише там, де в неї понад 50% акцій. До речі, цього також недостатньо в реальному українському житті — треба мінімум 60%. Нині держава має контрольний пакет у 323 підприємствах, зокрема в 71-му їй належать усі акції. Як ними сьогодні управляють — знову ж таки, видно зі звітів ФДМ: друга група підприємств, на яких економічні показники погані або дуже погані, — це саме ті, де в держави понад 75%. Щоб це пояснити, можна пригадати: відвертий непотріб бізнесмени все-таки намагалися залишати любимій Батьківщині. Ну й плюс, як засвідчила практика, красти так, як крали (а де-не-де й зараз крадуть активи) представники наших славнозвісних «червоних директорів», приватники не наважуються. Не дай Боже потім посадять. А директори держпідприємств цього бояться мало.

У цілому ж загальний стан управління добре характеризує такий показник. Зі згаданих 1603 підприємств дивіденди змогли нарахувати державі аж 58 (3,6%). Нарахували їх аж 230 млн. гривень, тобто приблизно 0,1% ВВП.

1088 підприємств, якими держава принаймні намагається управляти, розділені приблизно на дві однакові групи. 587 значаться за центральним і місцевими управліннями ФДМ, ну, а 501 пакет скинуто на органи виконавчої влади. І тими, й тими управляють погано.

Низка областей не дуже прагне навіть інформувати ФДМ про свою діяльність із управління такими об’єктами. А ще в семи областях, зокрема Запорізькій та Сумській, ФДМ взагалі хотів призупинити повноваження обладміністрацій із корпоративного управління.

Нині його мрія здійснилася, навіть із перебором. Питання лише, наскільки прийом додаткової кількості підприємств поліпшить ситуацію. Про те, що Фонд у його нинішньому вигляді не зможе управляти всіма державними корпоративними правами, вже заявило й Мінекономіки. На думку Валерія Хорошковського, для виконання доручення Президента про покладання на Фонд усіх питань корпоративного управління знадобиться серйозна перебудова його структури.

До речі, і сам ФДМ, мріючи сконцентрувати в себе корпоративні права, думав не так про управління, як про можливість реалізовувати пакети в більш-менш спокійній обстановці. На думку приватизаторів, усе, що менше 25%, слід продати якнайшвидше, а з того, що менше 50%, — майже все. У сумі виходить понад тисячу підприємств. Проте так само очевидно: продаж їх забере мінімум два-три роки. А весь цей час хто ними керуватиме?

Труднощі розпочнуться вже на самому початку. Приміром, якщо забрати в обладміністрації права у принципі не так і важко, то як бути там, де вона, своєю чергою, передала їх комерсантам? Односторонній розрив договору може вилитися у вкрай захоплюючий процес.

Утім, постраждалі вже з’явилися. Передусім ними стануть губернатори, котрі активно вибудовували місцеві схеми. За іронією долі (в особі адміністрації Президента), саме Віктору Януковичу доведеться звітувати, наскільки швидко Донецька область повертає Києву корпоративні права. Пригадується, доти вона займалася прямо протилежним. Неприємні відчуття очікують і на Володимира Щербаня з Миколою Швецем, та загалом майже на всіх.

Сан Санич Омельченко також опиниться перед веселим вибором: починати війну з Банковою прямо зараз чи зачекати бодай до осені. Адже повертати доведеться не лише десятки київських заводів, а й контрольний пакет «Київенерго», оборот якого сягає 250 млн. дол. на рік. Поки що мерія ухвалила попереднє рішення, що «віддасть взад» лише ті активи «Київенерго», які значаться у держвласності (близько 20%), а на базі інших, можливо, зліпить свою компанію. Але оскільки цей крок фактично означає початок війни з центром, то проект поки що не популяризують і, не виключено, не реалізовуватимуть.

Таким чином, губернаторів усіх рівнів чудово підвісили: що страшніше — виконувати чи не виконувати? Але, схоже, це ще не всі зрозуміли. Приміром, під час візиту прем’єра Януковича у Тернопіль місцева адміністрація звернулася з проханням передати в її управління 24-відсотковий пакетик місцевого комбайнового заводу з можливістю його подальшого продажу. Що ще цікавіше, прем’єр згоду дав. І навряд чи в ту хвилину він пригадав, що 1 березня вже йому доведеться доповідати про виконання доручення Президента про прямо протилежне.

Цілком можливо, пакет справді треба продавати (завод ледве дихає), але десь у Києві навпроти імені прем’єра поставлять маленьку галочку. Коли кількість галочок досягне певного рівня, врахують і цю.

Можна, звісно, пригадати, що й адміністрація Президента вважала «розумною» ідею про передачу всіх функцій управління центральним і місцевим органам влади. Але то коли було — відтоді вже майже три місяці минуло! Розклади знову змінилися.

Знову постало питання про крісло голови ФДМ, адже нині з нього управлятимуть «модифікованим» Фондом, у якому додасться цікавого майна. Називають найрізноманітніші кандидатури. Проте багато охочих зовсім не роблять шанси нинішнього глави ФДМ нульовими. Олександра Бондаря добре знає Президент — зрозуміло, чого від нього можна (й чого не можна) очікувати. А кандидат від будь-якої бізнес-групи — це багато в чому річ у собі. Між іншим, у новій ситуації ФДМ перетворюється якщо не на центр сили, то принаймні на скриньку з цінностями, і перспектива потрапляння його в руки тих-таки об’єднаних есдеків або донецьких не занадто потішить Президента. Хай там що, а вибудовувати баланс сил Леонід Данилович уміє. Звісно, залишається ще напівбезробітний Олег Дубина, але те, що він буде в цьому випадку затребуваний, ще далеко не факт...

Загалом, запитань наразі більше, ніж відповідей. Одне добре: під час цієї історії стане зрозуміліше, чим же реально, а не на папері, володіє держава. І то вже щось.