«УКРТАТНАФТА»: КОЛИ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ...

Кременчуцький НПЗ — найбільший в українській нафтопереробній галузі. Відповідно й один із найбільш ласих об’єктів української приватизації. Претендентів на 43,05% пакету його акцій більш ніж досить. Це й Укрсиббанк, що зараз його контролює (правда, йому належить усього 1,15%), і Приватбанк (за чутками, близькі до нього структури перекупили 0,35%). Цікавилися ним і російські нафтові компанії ТНК, «Лукойл», а також опальний «ЮКОС».

Плюс до всього приватизацію названого підприємства курирують відразу кілька груп депутатів, цілі яких при цьому аж ніяк не збігаються.

Однак головними претендентами на купівлю досі залишаються татарські акціонери. Після відходу в 2001 році попереднього менеджменту НПЗ роль Татарстану на заводі різко зросла. Особливо після того, як, подолавши досить млявий опір ФДМ, змогли викупити 18-відсотковий пакет акцій «дружніх офшорок» колишнього керівництва. Додавши цей пакет до наявних 38%, наші приволзькі друзі отримали 56%.

Однак повної перемоги не вийшло: державний пакет акцій заводу періодично здається в прокат місцевим угрупованням. Тож оперативним контролем доводиться ділитися, що не надихає Казань. Та ще й Верховною Радою тиняється двійко законопроектів про особливості приватизації «Укртатнафти»...

Зі свого боку, Татарстан теж вживає контрзаходів, намагаючись розмити потенційно небезпечний пакет. Торік він ініціював проведення додемісії на 200 млн. дол., після чого держпакет «здувся» б до 17% і нікого більше б не цікавив.

Передбачалися й інші варіанти. Враховуючи те, що додемісія — це, по суті, перекладання коштів з лівої кишені у праву, у держави немає грошей на її викуп, а бізнес-групи контролюють менш як 1,5%, — державі пропонувалося трохи компенсувати втрати: пропонувалося сплатити близько 100 млн. дол.

Оскільки інші групи пропонують не менше 150, а при відкритому конкурентному продажі пакет може потягнути й на 250 млн. дол., це не дуже щедро. Однак зараз у головного татарстанського акціонера — «Татнафти» — плануються великі витрати на купівлю нафтокомплексів у Туреччині, і вони б, може, й раді переплатити, та ні з чого.

Тож у Києві ці пропозиції захоплення не викликали. По-перше, це вже далеко не нові обіцянки масштабних інвестицій — їх обіцяли і 2002 року, коли викуповувалося 18%. Та й торік Татарстан анонсував різке збільшення поставок нафти, відразу забуте на практиці. Плюс той-таки Укрсиббанк перспектива опинитися за воротами підприємства не тішить.

Загалом, емісію в грудні 2003-го блокували, хоча й під абсолютно дивним приводом: акціонер, котрому не дали ознайомитися з реєстром, подав позов. Привід у принципі дикий і правову державу (ходять чутки, що ми її будуємо) не прикрашає.

Втім, ніхто не образився. Справедливо розсудивши, що «терпіння і труд — це головне», Татарстан планує на нових зборах знову ініціювати питання емісії. Раніше говорили й про облігації, конвертовані в акції.

Останнім часом виникла ідея створити національну вертикально інтегровану нафтову компанію, на що татари відреагували дуже скептично. Голова спостережної ради «Укртатнафти», перший віце-прем’єр уряду Татарстану Равіль Муратов сказав, що «це були просто заяви глави Фонду держмайна Михайла Чечетова». А передати акції ЗАТ у статутний фонд іншої структури без попередньої згоди інших засновників неможливо.

Очевидно, це стосується і планів продажу «Укртатнафти» на конкурсі. Загалом, Казань не змінює взятого курсу — за завод вона битиметься до останнього. Тож чого-чого, а особливостей приватизації на цьому заводі не бракуватиме.

А ось те, чим усе це закінчиться, залежить від того, наскільки домовляться у верхах. До травня, коли плануються збори акціонерів ЗАТ, ще багато часу. У кожному разі, його цілком досить, аби президент Татарстану Мінтімер Шаймієв відвідав Київ. Досі це допомагало. Чи допоможе цього разу?